У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Цинік, донощик та ідеологічний шахрай: ким насправді був Карл Маркс
14.11.2017
Микола Сядристий — незалежний історик і геніальний мікро мініатюрист. (Фото Софії РОЗУМЕНКО.)
Поштовхом для написання цього матеріалу стали публікації у поважній газеті «День».
У вересні нинішнього року там надрукували статтю про Карла Маркса, який, за ініціативою Леніна, був головним комуністичним ідеологом у ХХ столітті.
У своїй статті автор фактично погоджується із твердженням декого з сучасників Маркса, що, мовляв, той — «першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст», i після досить широкого аналізу життя й діяльності «мислителя» робить висновок, що «спадщину Маркса треба обговорювати і вивчати».
У жовтні в цій же газеті з’являється інша стаття про Маркса вже іншого автора, який пише, що «резонним є його (попереднього автора. — Ред.) заклик до подальшого вивчення й обговорення ідей Маркса».
Що ж, спробуємо з’ясувати, ким був насправді великий «геній» i «титан думки». «УМ» звернулася до незалежного історика Миколи Сядристого, який у 2016 році видав книжку «Коммуно-мраксизм: ловушка диявола для рабiв», аби розібратися, ким насправді був Карл Маркс (народився 1818 р. у прусському містечку Трір, а помер 1883 р. у Лондоні).
Цій книзі передувало глибоке вивчення Миколою Сергійовичем усієї «творчої» спадщини Маркса (у тому числі листування).
Вражало, що, відповідаючи на запитання, пан Микола цитував по пам’яті різних філософів, економістів, істориків, а ще безліч сторінок не лише Маркса, а й Енгельса, Леніна, Гітлера, Муссоліні та інших політичних злочинців, які, як вони говорили, «вчилися у Маркса».
Маркс — платний донощик
— Варто, мабуть, почати з того, що Маркса завербувала поліція ще в юні роки, i він був платним агентом-донощиком усе життя, — розповідає Микола Сядристий. — Злочинний бізнес приносив чималий прибуток, адже, коли проживав у Англії впродовж 33 років і був разом з Енгельсом пангерманістом, він за кожен донос отримував 25 фунтів стерлінгів.
І твердження одного з авторів поважної газети, що нібито Маркс «розглядався тодішнім прусським урядом як злісний небезпечний ворог «існуючого державного ладу», не відповідає дійсності, бо ця думка взята із брехливих радянських книг про Маркса.
Навпаки, він був таємним секретарем і радником Бісмарка, який на основі Пруссії об’єднав Німеччину і був першим рейхсканцлером імперії з 1871-го по 1890 роки. У секретній розмові з німецьким юристом Вебером Маркс сказав, що він «перебуває у дружніх відносинах із прусським урядом, чим дуже здивував співрозмовника».
Про те, що був завербованим агентом Пруссії й Бісмарка, Маркс навіть зізнався в одному зі своїх листів до Енгельса: «Учора Бісмарк прислав до мене адвоката Варнебольда (це між нами). Він хотів би «використати мене й мої великі таланти (в наклепницькій журналістиці й у агентурі. — М.С.) на користь німецького народу». Між іншим, історію з Бісмарком ти повинен тримати в повній таємниці!»
За протекцією Маркса Бісмарк у своєму уряді міністром фінансів поставить Йоганна Мікеля, який був давнім другом Маркса й навіть входив до складу так званого «Союзу комуністів», члени якого постійно випивали з Марксом та Енгельсом, а також збирали для них усіляку інформацію про різних відомих людей того часу. Потім цю інформацію «Маркс-бізнесмен» за гроші продавав поліції.
Під час франко-прусської війни 1870-71 років, коли німецькі війська розстрілювали паризьких комісарів, придушуючи їхнє повстання, Маркс і Енгельс оспівували в реакційній прусській пресі успіхи німецьких військ у Франції, хоча до початку війни для особистого фальшивого авторитету вони хвалили повсталих комісарів!
Підтримуючи Бісмарка і пруссько-німецькі війська, Енгельс писав Марксу: «Моя впевненість у військових успіхах німців росте з кожним днем. Отож, першу серйозну битву ми дійсно виграли. Кінцевий результат, що, врештi-решт, переможуть німці, — для мене без усякого сумніву».
Повертаючись до вищезгадуваного «Союзу комуністів», слід наголосити, що, притримуючись принципу брехні й антиморальності, його очільники Маркс і Енгельс вважали членів цього Союзу віслюками й бандитами, котрих вони, як істинні агенти поліції, тримали під своїм контролем: «Дорогий Маркс! Хіба ми впродовж стількох років не робили вигляд, ніби всіляке зборище — це наша партія, тоді як у нас не було ніякої партії. Яке значення має «партія», тобто банда віслюків, які сліпо нам вірять...» — напише Енгельс «побратиму».
А ось думка Маркса, яку неодноразово любив повторювати Ленін: «У політиці заради відомої мети можна укласти союз навіть із самим чортом, — лише треба бути впевненим, що ти обдуриш чорта, а не чорт тебе». Інший вислів Маркса теж достатньо «багатозначний»: «Комуністи взагалі не проповідують ніякої моралі».
Після гучного судового процесу в Англії 1850-х років, коли широкому загалу стало відомо про тісні зв’язки Маркса з поліцією (зокрема, арешт комуністів у Кельні, яких видала поліції великосвітська повія пані фон Бек, завербована агентом Маркса, і яка раптово померла за загадкових обставин під час допиту), осоромлений як таємний агент поліції, Маркс назавжди йде з політичної й суспільної сцени.
І останні 30 років свого життя проведе як політичний труп. Але в СРСР цей факт будуть ретельно приховувати.
І як не згадати слова авторитетного Гері Норта: «Якби не було Леніна, ми б ніколи не дізналися про існування Маркса».
Клептоман із бородою
Маркс був параноїдальним клептоманом: він постійно крав чужі демократичного напрямку праці й спотворював їх у сатанинському дусі для створення в державах злочинів і хаосу.
Той же «Маніфест комуністичної партії» — програмний документ комуністів, написаний Марксом і Енгельсом, насправді є спотвореним плагіатом «Маніфесту» Віктора Консідерана — «Принципи соціалізму — маніфест демократії ХІХ століття».
Про цю типову крадіжку Маркса писали літературний критик Георг Брандес, соціал-демократ Лабріола, Карл Каутський та Іван Франко.
У СРСР цю правду про Маркса люди не знали, та й у принципі не знають і зараз, бо їх водять за ніс, як і колись, за радянської влади, різноманітні «поводирі».
Член-кореспондент АН СРСР Давид Розенберг, який, виконуючи завдання ЦК КПРС, написав спеціальну книгу-коментар до Марксового «Капіталу», що був плагіатом «Капіталу», написаного Йоганном Родбертусом (1805—1875 рр.), головним німецьким економістом Пруссії й Німеччини.
Родбертус був главою лівого центру прусських Національних зборів, а його праця «Капітал» була видана в Росії раніше, аніж скандальний і безграмотний плагіат — «Капітал» Маркса.
Гері Норт, філософ, історик і найкращий знавець псевдонаукового марксизму, писав, що Маркс «був третьорозрядним економістом, але навіть як і третьорозрядний економіст Маркс не особливо блищав-світився».
Цьогоріч виповнилося 150 років із часу виходу друком першого тому «Капіталу» — головної праці «мислителя».
Мало хто знає, що не хто інший, як особисто Маркс у своїх листах до Енгельса називав свій невдалий «Капітал» гімнОм (ScheiВe).
І це не дивно, бо Маркс дуже слабо розбирався навіть у елементарній арифметиці, про що писав не хто-небудь, а його головний «поводир» і товариш по чарці Енгельс, якому Маркс зізнавався: «Арифметика ніколи не давалася мені».
Видатний економіст, історик і філософ, нобелівський лауреат, англієць Фрідріх Хайєк був дуже ввічливою й коректною людиною, але у своїх статтях про Маркса відзначав надзвичайну убогість і неграмотність його думок та заяв.
У зв’язку з чим Хайєк писав: «У майбутньому, якщо людство виживе, найдивнішим анекдотом буде спогад про те, що Маркса колись вважали (в СРСР. — М.С.) великим економістом».
У свою чергу, Бобер — видатний дослідник життя й діяльності Маркса — писав, що той «демонструє невиразну уяву про функції, які виконують капіталістичні підприємці».
Роблячи свій «Капітал» iз «Капіталу» Ротбертуса, Маркс, щоб приховати свою крадіжку, вставляв у свій плагіат фрагменти думок різних економістів: Адама Сміта, Бастіа, Рікарда, Мілля та інших.
Але, не будучи грамотним економістом, цим лише заплутав свою книгу, у результаті чого, прочитавши її, навіть Енгельс писав Марксу, що 200 сторінок «знаменитого «Капіталу» йому незрозумілі.
Щоправда, потім Енгельс напише: «Але все це не має значення». Згодом Маркс відповість Енгельсу: «Вся справа в тому, щоб «створити шум», і це важливіше, ніж те, як статті написані й наскільки вони ґрунтовні».
На похорон Маркса прийшло... 12 людей
Маркс як параноїдальний тип був надзвичайно дволиким, злобним і мстивим. Він нещадно і в зневажливій формі критикував усіх, кого знав і не знав, включаючи тих, хто надавав йому будь-яку допомогу — матеріальну, психологічну чи моральну.
Через це від нього врештi-решт усі відійшли, крім членів його сім’ї та Енгельса. І тому на похорон Маркса прийшли... 12 дюдей.
Маркса обґрунтовано при його житті всі боялися, як сварливого поліцейського донощика, який любив говорити: «Противна чернь мені, чужа до таємниць моїх».
Таємниця, яку приховував Маркс і від «черні», і від усіх, дуже проста. Про неї німецький демократ, депутат франкфуртських Національних зборів Карл Фогт видав документальний нарис, де він писав про Маркса як платного агента поліції: «Я відкрито заявляю: всякий, хто зв’язується з Марксом і його товаришами в яких-небудь інтригах, рано чи пізно попадає в руки поліції».
Після цього нарису, який увіб’є останнього цвяха в «репутаційну домовину» Маркса, останній буде повністю забутий не тільки в Європі, а й в Англії.
У одному з листів до Лассаля він пише: «Із 1851 року я не перебуваю ні в яких зв’язках ні з одним з офіційних товариств робітників, навіть із так званим комуністичним».
Пройде багато років, поки все, що писав Фогт про Маркса як таємного поліційного стукача, підтвердиться документально: 9 січня 1960 року німецька газета Reishsruf розповість, що канцлер Австрії Юліус Рааб, перебуваючи в Москві, передав Микиті Хрущову договір між Марксом і поліцією, в якому так званий «вождь пролетаріату» і «титан усього людства» (так писали про Маркса в СРСР) зобов’язувався бути платним донощиком поліції. Цей документ був випадково знайдений в австрійських таємних архівах.
Давид Рязанов — творець міфу про Маркса
Історія — це величезні перегони обманутих мас по історичній савані. Це насильницьке перетворення (в більшості випадків) цілих націй, народів і держав у покірний натовп.
Варто зауважити, що історія постійно повторюється, змінюються лише прізвища головних гравців, політичних злочинців і клоунів у цій вічній грі.
Марксистсько-ленінський комунізм існував iще до нашої ери в часи Платона, який описав його до найточніших психологічних і соціальних деталей у своїх творах.
Будучи параноїдальним аферистом, Маркс, укравши ідеї побудови комунізму із книги Платона, писав Вірі Засулич: «Новий стрій», до якого іде сучасне суспільство, буде відродженням у більш досконалій формі суспільства архаїчного типу. Отже, не слід особливо боятися слова «архаїчний».
Маркс постійно й скрізь, якщо йому було вигідно, брехав. Це була основна риса в його характері. Але люди, як вівці, ідуть за своїми політичними вождями й цього не помічають.
Бо так легше й простіше живеться. Правда, в антидемократичних країнах маси періодично повстають проти злочинної влади, але потім усе знову повертається на круги своя...
Для обману величезних народних мас політичні злочинці створюють різні міфи. У ХХ столітті найбільшим був міф про побудову комуністичного раю за програмою «Маніфесту комуністичної партії», написаний Марксом і Енгельсом. Величезним міфом був також міф про Маркса — «вождя пролетаріату», який насправді був агентом австрійської, прусської, німецької та французької розвідок. Такий у Маркса був бізнес.
Основним творцем міфу про Маркса та його нібито благородну діяльність був Давид Рязанов (Гольдендах) (1870—1931 рр.), який, за вказівкою Леніна, вперше в Росії створив для роздування світової слави давно забутого в Європі Маркса «Інститут К. Маркса і Ф. Енгельса» й очолював його з 1921-го по 1931 роки. Подібні інститути були створені в усіх республіках СРСР.
Для тотального одурманення мільйонів людей не лише в Росії, а й у всьому світі, почала проводитися величезна робота з пропаганди Маркса та його сатанинських поглядів, які трактувалися як взірець найвищого людинолюбства. Це було справжнє свято марксистської антихристиянської дияволіади.
Доля Давида Рязанова, головного розповсюджувача незаслуженої слави Маркса, склалася трагічно: в біографії про Маркса він необачно написав, що «Маркс сильно пив».
І це була правда, бо і Маркс, і Енгельс добряче заглядали в чарку! Алкоголем Маркс «посадив» печінку, в результаті чого він постійно хворів і сильно страждав від карбункульозу й інших хвороб.
Крім того, сильно пила дружина Маркса, яка згодом померла від хвороби печінки. Батьківську любов до випивки успадкували й діти.
У СРСР писати чи говорити що-небудь негативне про Маркса — символа радянської ідеології — було вкрай небезпечно. Тож не дивно, що Рязанова одразу після «наклепу» на Маркса в 1931 році вислали з Москви у Саратов, де згодом і розстріляли.
«Злодії, грабіжники, убивці виступили на поверхню»
Будучи антихристами й сатаністами, Маркс і Енгельс надзвичайно раділи, їх навіть охоплював певний ейфорійний екстаз, коли в якійсь країні наставала економічна чи якась інша катастрофа.
У них від цього, як у психічно ненормальних людей, навіть покращувалося здоров’я.
«Криза буде також корисна для мого організму, як морські купання, я це вже зараз відчуваю», — якось написав Карл до Фрідріха.
Більше того, Маркс і Енгельс не тільки з радістю спостерігали різні катастрофи в людському суспільстві, а й самі сприяли їх виникненню й розвитку. Енгельс — Бернштейну: «У Росії наші товариші перетворили царя в полоненого, дезорганізували уряд, розхитали народні традиції — катастрофа повинна настати в найближчий час, навіть і без нового сильного уряду, й триватиме вона роками, як у 1789—1794 роках (тобто в часи Великої французької революції. — Ред.)».
А ось уривок листа Маркса до Лассаля: «...Принципово ми повинні, за висловом Лютера про господа Бога, «бити одного злодія iншим» і використовувати всякий шанс, щоб вносити сум’яття і сприяти всезагальному розкладу... Треба вливати отруту скрізь, де тільки потрібно».
Або ж Маркс — Арнольду Руге: «Треба пробити в християнській державі стільки проломів, скільки можливо, й провести туди контрабандою стільки раціонального, скільки в наших силах».
Маркс вважав, що головною ударною і революційною силою в суспільстві є пролетаріат, тобто соціальні й кримінальні низи.
При цьому він пояснював: «Цей результат розпаду суспільства, як особливий стан, є пролетаріат». Розвиваючи диявольські думки Маркса, Ленін стверджував: «Диктатура пролетаріату є керівництво політикою з боку пролетаріату».
Говорячи про те, кому повинна належати влада в радянському суспільстві, Ленін відверто брехав: «Перехід політичної влади до пролетаріату — ось у чому суть» (в дійсності — влада належала Леніну та його уряду, який майже увесь складався з ленінських заколотників єврейського походження — М. С.).
Академік Вернадський, людина енциклопедичних знань, у березні 1920 року в своєму щоденнику дуже глибоко й правильно описав марксистсько-ленінський пролетаріат: «Спостерігаючи сучасне життя розвалу, дивуєшся одній очевидній аномалії. Зверху, біля влади й на чолі осіб діючих, розмовляючих, ніби тих, що дають тон — не кращі, а найгірші. Усі злодії, грабіжники, убивці й злочинні елементи у всіх течіях виступили на поверхню».
Дволика й злочинна марксистсько-ленінська ідеологічна система доводила, що пролетаріат є найрозумнішою частиною людського суспільства, у зв’язку з чим ціла держава — Радянський Союз — називалася пролетарською.
Але, потопаючи в болоті політичної брехні, Ленін самовикривально говорив, що пролетаріат — як у селах, так і містах, неграмотний і тупий, і вся його «мудрість» полягала в тому, що він іде за міжнародним політичним злодієм і шахраєм Леніним та його партією.
Ось лише деякі з висловлювань Леніна щодо пролетаріату: «Не можна надіятися, що пролетаріат села ясно і твердо усвідомлює свої інтереси»; «У нас немає другої опори, окрім мільйонiв пролетарів, які геть усі темні, нерозвинені, неграмотні, але які ідуть за своєю партією».
Твердження щодо геніальності Маркса, який нібито був «вождем пролетаріату», які розповсюджувалися продажними радянськими істориками й ЗМІ, — демагогія.
Ніяким першорозрядним, блискучим філософом і економістом Маркс ніколи не був.
Видатний економіст і історик Михайло Туган-Барановський (міністр фінансів часів Центральної Ради) писав: «Ніякої закінченої системи своїх філософських поглядів Маркс не дав. В історії філософії для нашого доктора філософії майже немає місця».
Загальновідомо, що всі нації і народи відрізняються між собою в національній культурі, яка є історичним підсумковим досвідом у всіх видах людської діяльності.
Але, не беручи до уваги цей важливий факт, ленінський нарком освіти Луначарський писав: «Маркс не залишив ніякого цілісного твору, присвяченого мистецтву».
Те ж саме він писав і про Леніна: «Ленін мало писав і говорив про мистецтво». А у книзі «Про виховання і освіту» Луначарський знову стверджував: «Усе, що говорили Маркс і Ленін про освіту, може влягтися в тоненьку брошуру, на якій далеко не поїдеш, якою б талановитою вона не була».
У своїй книзі «Истоки и смысл русского коммунизма» видатний історик, філософ і культуролог Бердяєв писав, що у Леніна «не було великої розумової культури».
Те саме можна сказати й про Маркса, інакше він би не говорив, що «при комунізмі всі нації зникнуть, зіллються».
«Вельми радісна новина: помер дядько»
Маркс ніколи не співчував навіть своїм родичам, коли з ними траплялося яке-небудь горе, хвороба чи навіть смерть.
Коли Енгельс повідомив Марксу про смерть Мери Бернс, з якою він жив у цивільному шлюбі, той відповів: «Хіба не могла б на місці Мері опинитися моя мати, котра достатньо прожила на своєму віку й тягне своє існування, переповнене всілякими фізичними недугами?».
А ось інший лицемірний лист Маркса — Енгельсу: «Єдину хорошу новину отримали ми від моєї своячки — це новина про хворобу дяді моєї дружини, володаря незламного здоров’я. Якщо негідник тепер помре, то я вийду з тяжкого фінансового становища».
І, коли через декілька років «негідник» таки помер, Маркс знову пише товаришу: «Вельми радісна новина. Учора нас повідомили про смерть 90-рiчного дядька моєї дружини. Вона отримає приблизно 100 фунтів стерлінгів; могло б бути й більше, якби старий хрич не залишив частини своїх грошей економці».
На похорон свого батька Маркс не поїхав, пояснюючи, що «їхати з Берліна до Тріра занадто далеко, до того ж у мене є важливішi справи».
А ось уривок iз листа Маркса — Арнольду Руге: «Моя сім’я, де засіло декілька попів та інших моїх ворогів...».
І якщо Маркса не цікавило життя своїх близьких, то наївно було б думати, що він переживає за життя якогось там робітничого класу, про який якщо і згадував у листах, то лише в егоїстичному й цинічному ключі, на кшталт: «Немає більших віслюків, як ці німецькі робітники», чи «Цей результат розкладання суспільства як особливий клас — є пролетаріат».
Прекрасно знаючи характер відносин між Марксом і робітниками, котрих він завжди зневажав, Енгельс казав йому: «Ну, а любити нас демократична, червона чи комуністична чернь ніколи не буде».
Проте створена Леніним гігантська державна ідеологічна система 75 років доводила радянському народу й усьому світу абсолютно протилежне.
І досягла в цьому дивовижних успіхів, під гіпнозом котрого досi перебуває величезна кількість людей. І фундамент найнебезпечніших сьогоднішніх суспільних і державних проблем — у цьому факті. Адже найнебезпечнішими для незалежної держави є вчорашні раби при владі!
