У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Студентка, комсомолка і... ніякого інтиму: іронічні спогади ніжинських студентів часів СРСР
10.11.2017
Студентські фото з 70-80-х років уже минулого століття.
Безладні сексуальні зв’язки, пияцтво, крадіжка 18 копійок, светра та гумових рукавиць або навіть недбале ставлення до книг iз бібліотеки — все це ставало темами комсомольських засідань, причинами суворих доган або, ще гірше, — виключення з інституту в 60-80-х роках минулого століття.
Сучасним студентам важко зрозуміти специфіку тих часів. Сьогодні вже немає пильного комсомолу та й активно провадиться декомунізація.
Але ще зовсім свіжі, часто неоднозначні, спомини про дивакувату і заполітизовану ВЛКСМ, що увібрала у себе чимало абсурдності минулої епохи, в пам’яті багатьох поколінь радянських студентів.
Бійці ідеологічного фронту
Потужний осередок ВЛКСМу діяв і у стінах Гоголевого вишу, тодішнього Ніжинського державного педінституту імені Миколи Гоголя, недарма.
Адже тут не лише навчалася багатотисячна студентська аудиторія, а й формувалися майбутні педагоги, а значить — не просто математики чи філологи, а справжні бійці ідеологічного фронту.
Через те комсомольська опіка вважалася надважливою у Ніжинському інституті й намагалася охопити всі без винятків сфери студентського життя та навіть зазирнути в ту частину повсякдення, що здавалася інтимною та індивідуальною, шукаючи там провини, які на комсомольських судилищах ставали справжніми «гріхами», кара за які не змушувала довго чекати.
«Ми з Ніжина, та ми не зніжені»
Місцем, де комсомольський комітет міг «розігнатися» і почувався господарем, був так званий третій трудовий семестр.
«Що може бути краще, ніж праця на благо Батьківщини», — говорив один із тодішніх студентів НДПІ. Трудовий семестр був невід’ємною складовою навчально-виховного процесу.
Завдяки комсомольському руху свого часу на карті СРСР з’являлися цілі міста. Не відставали від загальносоюзної тенденції і ніжинські студенти.
Студзагони НДПІ постійно виїздили в інші союзні республіки. Будували колгоспи та школи у Росії та Казахстані, освоювали цілину та збирали урожай, брали під культурне та ідеологічне шефство хутори й села.
У ніжинських студентів, що долучалися до трудового семестру, було навіть власне гасло «Ми — з Ніжина, та ми — не зніжені» та загони-передовики — «Бригантина», «Сокіл», «Сіверянин» та багато інших.
У звітах студзагонівців непоодинокими були нарікання на завищені норми виробітку, які не виконують навіть колгоспники, незабезпечення транспортом та погані умови проживання.
Студенти з Ніжина, що наприкінці 60-х освоювали цілину в Кустанайській області Казахстану, взагалі скаржились, що не зовсім добре уявляли, що на них чекає на цілині, адже загін сформували швидко і без належної підготовки. Словом, виручали лише студентський запал і романтичний настрій.
Саме під час трудового семестру в одному з колгоспів Борзнянщини, куди в середині 1970-х ніжинських студентів відправили допомагати збирати врожай, одна зі студенток філологічного факультету запротестувала проти подібних «повинностей», відмовилася виконувати розпорядження командира.
Як засвідчив комсомольський протокол, на неї одразу ж упала підозра про крадіжку гумових рукавичок напарниці.
Комсомольці, не гаючи часу, провели термінові збори і засудили поведінку дівчини як неналежну для радянського студента, а також прийняли рішення просити про відрахування згаданої студентки з інституту. Пізніше була навіть проведена бесіда з батьками «негідниці».
Подібні суто показові судилища влаштовували частенько. Переглядаючи комсомольські документи, їх можна рахувати десятками.
Замість пар — витверезник...
Справжнім ворогом комсомолу були студенти-пияки — цю проблему тримав на контролі навіть тогочасний ректор вишу Василь Горбач.
За систематичне вживання градусних напоїв та гру в азартні ігри виганяли з гуртожитків, комсомолу та інституту.
Деякі ніжинські студенти під час навчання примудрялися потрапити до медвитверезника, за що беззастережно каралися комітетом.
Замість пар дехто залишався в гуртожитку і влаштовував свято серед сірих буднів, вживаючи алкогольні напої. Однак мав місце парадокс.
Тодi як зразкові комсомольці разом з адміністрацією нещадно боролися зі студентським пияцтвом, в інститутському буфеті Гоголевого вишу у вільному доступі продавалося пиво.
Студенти 70-80-х добре пам’ятають ті часи, коли з товаришами на великій перерві могли пропустити одну-дві пляшчини Жигулівського чи Ризького, а потім iшли далі гризти граніт науки на лекціях та семінарах.
Ціна на пінисте була цілком студентською, лише 30—35 копійок.
Свого часу в Гоголівському інституті комсомол хотів відкрити клуб тверезості. Та не судилося, адже, за словами самих членів комітету, крім лимонаду, студентам нічого запропонувати, а ті різноманітні безалкогольні коктейлі, якими заповнені чи не всі кулінарні книги, ніхто в очі не бачив...
Інтим і комсомол
Постійні прагнення ЛКСМ дисциплінувати студентів без сорому стирали межі між суспільним та особистим.
Інтимна сторона життя студентів, а саме їхня аморальна поведінка, — тема багатьох комсомольських зібрань.
Широкого обговорення у середині 80-х набула справа студентки фізмату, що — за інформацією комсомольського активу — вступала в інтимні стосунки з одруженим чоловіком.
Цікаво, що протокол того непересічного засідання комітету небагатий на пояснення та які-небудь незаперечні докази розпусної поведінки студентки.
Навпаки, він переповнений звинуваченнями та докорами, які невідомо на що опиралися.
Дівчина всіляко переконувала присутніх, що все сказане на її адресу — неправда. Та публічні збори, де були присутні викладачі та декан, продовжували нещадно критикувати студентку ІІ курсу.
«Для нас, педагогів, це найтяжча і найбільша провина, — висловився один iз викладачів, — iз такою славою працювати в школі — невелика честь».
Догани та виключення з вишу були, зрозуміло, неминучими.
У гуртожитку «нагрішили» і студентки музично-педагогічного факультету. Дві подруги водили до своєї кімнати місцевих хлопців, сиділи допізна, випивали.
Така поведінка потягнула за собою прогули та неуспішність. Боячись покарання, студентки вирішили інсценувати отруєння.
За що й поплатилися членством у комсомолі та виключенням з інституту.
Грішні 18 копійок
Керівництво ВЛКСМ вимагало поставити роботу так, щоб навiть найменше порушення не проходило без обговорення на комсомольських зборах.
Звідси й причини стягнень часто були комічними та дріб’язковими. Найменший рівень покарання — звичайна догана — найчастіше виносився за втрату комсомольських документів (квитка).
Суворіше покарання чекало за такий рудимент капіталізму, як крадіжки. Проте за однакові провини карали з неоднаковою суворістю.
Абсурдною здається справа студентки філфаку, що вкрала у сусідки по кімнаті 18 копійок.
За це комсомол постановив виселити останню з гуртожитку та винести сувору догану із занесенням до особової справи.
Подібний випадок стався і зі светром, який теж був нахабно поцуплений. Злодійку впіймали, виключили з комсомолу і порекомендували ректору відрахувати недостойну з інституту.
Навіть така дрібничка сьогодні, як неохайне ставлення до книг, у розпал застою закінчувалася суворою доганою.
Неповагу до колективних цінностей та самого колективу, що, безсумнівно, мала бути покарана, демонструвала, наприклад, студентка природничого факультету, яка, отримавши премію за роботу в колгоспі, приховала це від групи і навіть не сплатила членських внесків... Гріх та й годі! Що-що, а членські внески для комсомольця було — святе.
Релігія і не лише — опіум для народу
Так писав Маркс, так говорили і ніжинські комсомольці, засуджуючи віруючих студентів.
Особливо непохитну позицію зайняв комсомол iз приводу деяких студентських сімей, котрі наприкінці 70-х зважилися охрестити власних дітей.
За подібний відступ від комуністичного світогляду ці студенти були беззастережно виключені з інституту.
До речі, серед багатьох видів комсомольської роботи був і такий, як чергування біля діючих храмів, аби туди не йшли молодь та діти.
Репатріація євреїв з СРСР дійшла і до Ніжинського педінституту. У 1978 році комсомольські збори розглядали заяву одного зі студентів-євреїв фізмату, який просив виключити його з організації у зв’язку з можливим виїздом до Ізраїлю на постійне проживання.
Присутні комсомольці не могли зрозуміти, як без радянського способу життя студент зможе існувати в Ізраїлі?! І заявили: «Как можешь ты предать нас, тех, с которыми вместе учился, жил? Ты там не сможешь учиться!».
З комсомолу згаданого студента все ж виключили, але з цікавим і, звісно, зрозумілим iз позицій того часу формулюванням: «За втрату почуття Батьківщини, за зраду принципам Ленінського комсомолу».
«Ентузіаст» проіснував недовго...
Не оминули ніжинський інститутський комсомол і перебудовчі віяння другої половини 80-х. Уперше за історію інститутського комітету порушувалося також і проблемне запитання — як дати студенту заробити гроші?
Міське бюро з працевлаштування не змогло допомогти. Тому комітет вирішив узятися за справу самостійно, звернувшись до підприємств міста.
У результаті вдалося влаштувати на роботу двірниками, технічками та черговими 12 студентів, при тому, що потребували роботу майже сотня юнаків та дівчат.
Також комітетом комсомолу був створений студкооператив «Ентузіаст», що надавав побутові послуги населенню, проте проіснував він недовго.
Багато говорили на комсомольських зборах наприкінці 1980-х і про нові права та можливості для студентів, оновлення організації, однак усе те залишилося тільки в доповідях та обговореннях, а сама організація скоро й зовсім зникла.
