У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Урок, написаний кров’ю: як московські війська знищили гетьманську столицю Батурин
01.11.2017
Так убивали Батурин (полотно Андрія Івахненка «Різня в Батурині»). (З фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця».)
Наша українська історія має надзвичайно велику кількість сторінок, які проcто кричать до нас, нащадків: «Пам’ятай!», «Не повтори!».
І хоча загалом із підручника історії України «капає» кров, є сторінки, які навіть на цьому загальному тлі видаються особливо кривавими та трагічними.
Серед них — загибель Батурина, знищеного 2 листопада (за юліанським календарем) 1708 року московськими військами під керівництвом Олександра Меншикова.
«Защищайся как знаешь»
Ланцюг драматичних подій, що призвели до знищення Батурина, почався 1700 року, коли московський цар Петро І почав «прорубувати» собі «вікно в Європу».
Саме з початком його війни зі шведським королем за балтійські порти почався і невпинний відлік часу до трагічної загибелі гетьманської столиці — Батурина.
Українське козацтво мало допомагати царю в його амбітному військовому проекті.
І справді, козаки від самого початку воювали на всіх фронтах тієї війни, несли важкі втрати — без перебільшення вся Східна Європа в ті роки була вистелена козацькими кістками.
Людські ресурси України катастрофічно виснажувались, але в перші роки безпосередньо українських земель війна не торкалася.
Прийшла вона спочатку на західноукраїнські землі, на Волинь, у 1706 році. І лише восени 1708 року — на територію Лівобережної Гетьманщини, єдиного на той час державного утворення українців.
Весною 1707 року сталася дуже неприємна для гетьмана Мазепи і дуже показова відносно Петра І подія.
На великій військовій раді, що відбулась у місті Жовква (сучасна Львівщина), постало питання дуже ймовірного вторгнення шведів та їх союзників на підконтрольні гетьману Мазепі землі.
Сили Мазепи були розпорошені по всій Східній Європі і тому він попросив Петра І про допомогу, попросив хоча б 10 тисяч війська.
На це цар відповів гетьману: «Не могу тебе дать и десяти человек — защищайся как знаешь».
Це було цинічне порушення сюзеренно-васальних відносин. Тому що навіть у царя права виникають тільки одночасно з обов’язками, але ж і обов’язків у монарха небагато.
Мабуть, єдиний загальновизнаний обов’язок монарха — це необхідність захищати своїх підлеглих і тільки взамін цього вимагати служби та покори.
В цьому ж випадку гетьман отримав пряму відмову від обов’язків із боку свого сюзерена.
Можна з упевненістю стверджувати, що наведена історія надала моральне право гетьману Мазепі самостійно шукати вихід із того політичного глухого кута, в якому опинилась Українська держава.
Що він і зробив, несподіваним для Петра І чином, перейшовши на бік шведського короля.
Для Мазепи наказ царя був наказом убити власну дитину
Нам сотні років розповідали, що Мазепа звернувся до шведів чи то через якісь особисті корисливі мотиви, чи то це була просто його забаганка.
Насправді ж існувало до двох десятків серйозних політичних причин для такого кроку гетьмана.
Мабуть, найважливішою причиною було використання Петром І тактики випаленої землі.
Ще в перший рік війни Карл XII майже знищив російське військо під Нарвою і після цього цілих дев’ять років, до самої Полтавської битви, цар, боячись військової вправності шведського короля, не наважується на відкриту генеральну баталію.
Натомість віддає перевагу так званій «скіфській» тактиці, коли навколо шведського війська брутальним чином винищувалось абсолютно все.
До літа 1708 року шведи витіснили Петра I з Європи, і Карл XII пішов на Москву, сподіваючись завершити війну одним ударом. Але Петро І, вірний своїй тактиці, перетворив на справжню пустелю цілі райони Східної Білорусі.
Наближалася зима і Карл XII, боячись голоду в своїй армії, завертає в Україну. Втім Петро І не з тих, хто зупиняється: тепер він уже Мазепі та українським козакам віддає наказ — виселяти свої сім’ї, нищити свої житла та припаси!
Саме тоді, щоб хоча б спробувати вберегти економіку України від гарантованого знищення, гетьман Мазепа наважується на перехід на бік шведів.
Не буде перебільшенням сказати, що економіка Гетьманщини була для Івана Мазепи не просто «сумою продуктивних сил та виробничих відносин», вона була для нього виплеканою дитиною, яку він піднімав на ноги 21 рік. Тому для нього такий наказ царя був наказом убити власну дитину.
«Уся Україна в крові»
24 жовтня 1708 року гетьман Мазепа вирушив назустріч шведському королю, залишивши в Батурині близко 7 тисяч військових, мабуть, найбоєздатнішу на той час частину свого війська на чолі з наказним гетьманом, полковником Дмитром Чечелем.
Поки гетьмана не було в Батурині, цар Петро відправляє до гетьманської столиці свою «праву руку» Олександра Меншикова з більш ніж двадцятитисячним корпусом.
Тоді Меншиков підступав до Батурина з єдиною метою: виконати волю кривавого царя Петра — навчити непокірний народ згинати шию.
Ціллю його була показова каральна акція, яка б навела жах на Україну, змусила її відступитися від гетьмана, який шукав виходу з глухого кута, в який його країну загнали історичні обставини, хижі сусіди, та, врешті, дехто з дітей цієї самої землі.
Скориставшись допомогою тих, кому все одно, кому і чому служити, Меншиков виконав своє завдання. Оборонці Батурина витримали багатогодинні штурми, але зрада завадила їм вистояти.
Потаємний хід до фортеці, вказаний зрадниками, став дорогою до кривавого бенкету. Меншиков безжально винищив, вирубав, розстріляв і захисників Батурина, і його мирних жителів.
Відомості про знищення Батурина викликали неабияке обурення в західноєвропейських країнах.
Періодична преса, яка саме в ті часи зароджувалась у Європі, є барометром того широкого збурення, яке викликали трагічні події в нашому місті серед широкого європейського загалу.
Наприклад, паризькі газети «Парі Газетт» та «Летре Хісторік» вийшли із заголовками: «Уся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель», а «Газетт де Франс» повідомляла: «… всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москвинів».
Нащадки Петра І та Меншикова зупиняються тільки там, де їх зупиняють
Україна справді на достатньо довгий час упокорилась перед силою загарбника. Але вона не забула цих страшних подій.
І на кожному новому витку боротьби за свою волю Україна пригадувала знищення Батурина, тому що національну пам’ять не знищити.
Принаймні поки живий хоч один українець, якому мало тільки наїстися і напитися, для якого є й деякі інші життєві орієнтири, які, власне, і роблять людину людиною.
Сьогодні знову триває бій за нашу волю і знову найдостойніші, пам’ятаючи тих, хто віддав життя в попередні віки, зокрема й у Батурині, йдуть на смерть.
Оманливі перемир’я на сході не мають розслабляти нас, тому що з того боку духовні нащадки Петра І та Меншикова. Вони зупиняються тільки там, де їх зупиняють.
Історія перемог зігріває душу патріота, але тільки історія поразок учить його не повторювати помилки предків.
Як би це банально не звучало — а й справді, історія не вчить тільки тих, хто не хоче в неї вчитися.
Загибель Батурина — це, безумовно, поразка, і поразка болюча, але для нас, сучасних, ця трагічна подія має стати перемогою: навчивши нас не ставати на коліна перед ворогом, не спускати прапор, не здавати фортець. Вивчений урок — це вже перемога!
13 листопада, в День пам’яті Батурина, завітай до міста, яке поклало себе на вівтар боротьби за Україну, схили голову в молитві за небесні тисячі, які прийняв Господь 309 років тому.
Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця», м. Батурин
