Пернаті «побратими»: на передовій бійці виростили пару бойових гусей

На передовій уже нікого не здивуєш усілякою живністю.

 

 

Найчастіше поруч із бійцями бігає, гавкає, нявкає, сторожить, ловить мишок і дає щоденну емоційну розраду кудлато-хвостате «військо» собак та котів.

 

 

А на одній із позицій, котру нині тримає підрозділ механізованої бригади, прижилася парочка гусей.

 

 

Їх тут називають бойовими, бо пережили з вояками кілька обстрілів. 

 

 

Торік ця рота прибула сюди, аби замінити підрозділ іншої бригади й під час приймання господарства хлопці помітили, що позицією бігає гуска.

 

Старожили розповіли, що напередодні стався обстріл, ворожа міна розірвалася й убила гусака.

 

Його ж подруга зазнала поранення, проте вижила. Від тієї пригоди в неї на голові лишився шрам. Птицю, очевидно, контузило, бо вона стала глухуватою й нервовою.

 

Почасти перната безпричинно бігає й кричить-шипить, а інколи і пощипує дзьобом — напевно, це своєрідний пташиний пост­травматичний синдром.

 

Її самотність розчулила бійців, і вони склалися по кілька гривень та придбали пташині партнера — дорідного гусака. Тепер ця парочка нерозлучна й постійно сновигає позиціями.

 

Особливої дружби з котами й собаками гуси не ведуть, але й не ворогують — ці птахи чітко слідкують за недоторканістю особистого простору.

 

Буває, що за надмірну увагу до їхніх персон дістається і людям.

 

— Гусака назвали Федором, а гусці ще не придумали імені, триває певна дискусія щодо цього, — розповідає молодший сержант Дмитро Л.

 

— Виходить, що у вояків давнього Риму були свої гуси, римські, а у вас є свої, донбаські? — перепитую в бійця.

 

— Саме так. Вони стали для нас друзями й розрадою, адже декому нагадують рідну домівку. Коли ми цю парочку передаватимемо наступникам, наказуватимемо слідкувати за ними, як за справжніми побратимами. Я не жартую. Гуска у нас iз бойовим досвідом: щойно починається обстріл — одразу тікає, потім її довго не знайдеш. А гусак полюбляє підходити до незнайомих людей і уважно за ними спостерігати.

 

Якщо відчуває брак уваги — починає ґелґотати, аби його по­гладили та приголубили. Полюбляє проводити ревізії кишень — у штанях і куртках бійців дзьобом весь час щось вишукує. Через таку звичку ми іноді його прозиваємо «міліціонером». Особливо важливо те, що гуси чутливі до звуків, найліпше — незнайомих, тому в сенсі охорони вони теж вносять певну лепту.

 

Бойові гуси — персони таки незалежні, але весь гонор iз них спадає, коли настає час поїсти. Хлопці діляться з ними тим, що варять собі — переважно різними кашами, буває, підкидають і якогось смаколика. Ймовірно, у парочки скоро з’явиться потомство.

 

Спостережливі хлопці кажуть, що самка десь приховано заповзялася відкладати яйця — конспіруються пернаті. 

 

Хлопці, поки я гостював у них, постійно тішилися своїми особливими, як для передової, улюбленцями. І запрошували знову провідати їх, коли вже підросте найменше бойове гусяче відділення!