Довкола Вугледара загострилася ситуація – Донецька ОВА
Дуже загострилася ситуація довкола Вугледара. Росіяни намагаються оточити місто, яке стало справжньою фортецею для ЗСУ. Там тривають великі танкові бої >>
Ротний «Механік» про фронт: «Тут багато не сплачено особистих рахунків»
24.10.2017
Олександр: «Тут багато не сплачено особистих рахунків».
...У «Механіка» свої рахунки з війною. Шрами на обличчі, руках і ногах не дають забути нелюдського болю від гарячих та гострих осколків, що вп’ялися в тіло.
Ця мить ніколи його не покине. Ось знову спогад про пронизливий шум у голові від вибуху. І як одягом розповзається кров... Присмак заліза в роті.
Свідомість перезавантажується: трапилось щось несподіване. Ти вкінець перестаєш бути таким, яким був до війни, бо загинув друг, побратим, й уже нічого не годен вдіяти, бо сам непритомнієш і стікаєш надією швидше, аніж власною кров’ю.
«Іловайська трагедія мене не злякала. Лише розізлила»
28-річний ротний однієї з механізованих бригад Олександр родом із Сумщини. Навчаючись в університеті, займався кікбоксингом, а на третьому курсі вишу пішов заробляти трудову копійку.
Узявся за ремонт і тюнінг автомобілів. Хлопець для себе відкрив, що це справді творча діяльність, і неабияк приріс до неї.
Про таке можна лише мріяти, коли повсякденна праця водночас стає ще й твоїм хобі.
Не знав, не відав Сашко, що за кілька років йому згодяться здобуті на військовій кафедрі знання, а звання офіцера запасу трансформується у лейтенантські погони діючого командира.
І від його попередньої пристрасті залишиться лише фронтовий позивний — «Механік».
— Так, я справді в університеті здобув фах, що дозволяв бути командиром механізованого взводу на БТР, — оповідає ротний, ледь поміщаючись під стелею приземистого «опорника». — Коли почалися події 2014-го, саме мешкав у Києві — працював на СТО. Країну терзав ворог, і від нього треба було захищатися. Записався у добробат «Донбас».
Там познайомився з хлопцями, які стали братами. То був кінець літа, якраз після Іловайської трагедії. Але мене вона не злякала. Лише розізлила. Незабаром підписав контракт iз механізованою бригадою Збройних сил.
Олександр швидко вчився нового ремесла. Бо тямущий до науки, особливо такої специфічно-чоловічої, як ратна майстерність. Але в листопаді 2015-го зазнав важких поранень від спрацювання розтяжки під Старою Михайлівкою. Тоді загинув його близький друг «Лем», поранень зазнав «Фірс» — вихідці з добробату. «Механіка» виходжували в обласній лікарні ім. Мечникова в Дніпрі. «Фірсу» там замінили рогівку ока.
«Механік» переконаний: якби збройна агресія сталася зараз, коли є вишколене військо, все було б інакше... Тому офіцер не шкодує сил на підготовку молодого поповнення, навчаючи виживання на такій війні.
— І як вижити у цій війні?
— Коли володієш ситуацією на місцевості, де стоїш, передбачаєш рівень небезпеки за радіоперехопленнями, роботою ворожої артилерії, вмієш дослухатися до інтуїції, наосліп знаєш власні укріплення, вогневі засоби, хто з сусідів може прикрити, зманеврувати, що робити і куди падати, — от тоді вже є сенс говорити на теми виживання на війні.
«Якщо комусь бракує патріотичної мотивації, це рано чи пізно проявиться»
— А чи можна перетворити жертву на мисливця?
— Буває, що хлопці не витримують такого напруження, яке є на передовій. І не варто їх за це карати — це не недолік. Ці люди можуть бути корисними в іншій ролі — необов’язково в розвідці чи шанці. Декого, звісно, доводиться відправляти додому — вони тільки заважають. А дехто потрапив у скрутне фінансове становище на мирній землі й шукає тут вирішення проблеми.
Чи переоцінив власні сили, надивившись красивих роликів про армію. І тоді ми ставимо питання руба: «Або ти руйнуєш свої рожеві мрії й із заробітчанина швидко перетворюєшся на воїна, або шукаєш кращої долі деінде, але не на «передку». Якщо комусь справді бракує патріотичної мотивації, це рано чи пізно проявиться.
Військова команда для «Механіка» — це ті хлопці, з якими почав іще з «Донбасу», вони зараз є командирами відділень, старшинами, взводними. Олександр знає: якщо треба буде йти у вирішальний бій, то цей «офіцерський взвод» зробить роботу за всю роту. Але в ротного до них високі вимоги, і він прагне, аби вони так само виховували своїх бійців.
Роботи на їхньому напрямку не бракує. Зараз рота укріплюється, приділяє багато уваги розвідці, плануванню, аби не допустити до своїх позицій ворога. Останнього, до речі, тут ніколи не недооцінюють.
— Звісно, влаштовуємо з профілактичною метою хибні й запасні позиції. Прораховуємо варіанти дій противника. Поки це дає результат і тримає мене в тонусі: я поставив мету, щоб воювати далі без втрат — повернутися на ротацію без жодного «двохсотого», — зауважує командир.
Поранення під Старою Михайлівкою для «Механіка» стало жорстоким уроком, адже він підірвався на своїх же імітаційних позиціях. Поміж взводним «опорником» і сепаратистами його хлопці зробили фальшивий ВОП. Інколи імітували там рух і життєдіяльність, щоб ворог туди «насипав», а основні позиції залишалися неушкодженими.
— Ми там усе замінували фугасами й розтяжками. Напередодні одна з них спрацювала. Доповіли про рух навколо позиції. Значить, хтось намагався продертися до об’єкта. «Відпрацювали» в його напрямку кулеметами. Пішли утрьох перевіряти результат і нарвалися на розтяжку, — згадує співрозмовник. — Це був урок, який багато коштував. Там я втратив побратима, з яким починали з «Донбасу».
То було гаряче рішення — діяли зопалу. Ми були ініціативними хлопцями, попереду всіх — «горіли» всім, що навколо діється. Не докумекали, що можна просто підняти безпілотник й оцінити обстановку. Зараз намагаюся діяти помірковано, прораховувати на кілька кроків уперед. Тепер такі ж гарячі голови занурюю в реальність, примушую думати й показую, що вже є певний досвід.
У дніпровській клініці Олександр перебував десь iз півроку. Міг би довше, але відмовився від реабілітації — скучив за роботою. Тим паче, мобілізованих тоді вже відправили додому і треба було готувати контрактників. «Механіка» підтримувало багато людей. Коли лікувався, дали про себе знати чимало старих знайомих, з’явилися нові. Війна взагалі зробила перевірку кожного, з ким учився, дружив. Із деякими колишніми приятелями в Сашка тепер зникло бажання спілкуватися. Вони стали дуже далекими від того, чим він сьогодні насправді живе.
...Наостанок цікавлюся, що буде далі? Чи є бажання повернутися до автотюнингу? — Напевно, до тюнингу не повернуся. Хіба що у власному гаражі й зі своєю машиною, не більше, — каже «Механік». — Тут багато не сплачено особистих рахунків — і поки вони тиснуть душу, я про щось інше не думатиму. Загинули мої товариші, і я відчуваю свою відповідальність. А відповідальність — це дуже важка робота. І вона має бути виконана...
