Вишиванка і рука на серці — ще не ознака патріотизму

Зі своїм захворюванням довелося мені вперше потрапити до Шполянської районної лікарні ім. братів М. С. та О. С. Коломійченків.

 

Не знаю, які в них були вишиванки — ручної чи машинної роботи — і скільки разів вони вигукували «Слава  Україні!», як сучасні чиновники, які праву руку тримають на серці, а ліву — в кишені державного бюджету, щоб найбільший шмат державного торту з трояндочкою відколупати від тих супу, перлової каші та чаю без цукру, якими годують хворих у цій же лікарні.

 

Знаю одне, брати мале таке велике серце і палку любов до України та ще людське співчуття до болю хворих земляків, що вирішили започаткувати будівництво лікарні на рідній Черкащині.

 

Є гарна лікарня. Просторі світлі палати, оснащені сучасною медичною технікою. Ремонт приміщення проведено відмінно: плитку, підлогу, плінтуси, карнизи підігнано так щільно й акуратно, що леза не просунеш.

 

А ще варто відзначити розташування лікарні. Її побудували за містом, подалі від міського шуму, в рекреаційній лісопарковій зоні: природне екологічне середовище, чисте повітря сприяють швидкому одужанню хворих. Газони, квітники, доріжки дбайливо доглянуті. 

 

На доріжках — лавки, щоб пацієнти та родичі, які їх провідують, могли відпочити. Відвідувачі лузають насіння, лушпиння летить на доріжки, повз урни.

 

Люди добрі, та хіба ж так важко викидати сміття в урни?! Хто буде вимітати з рівчачків поміж плитками? Чи не пора цінувати те, що роблять  інші для нашого ж блага!

 

Тепер про лікування й обслуговування хворих. Доземний уклін і щира подяка всім тим, хто доклав зусиль до мого одужання: лікарю Михайленку В. В., медсестрам Самойленко Л., Височанській Ю., Вовченко В., Басаман С., санітаркам, усім-усім велике спасибі.

 

Після всього пережитого і побаченого мною можна сказати: «Ще не вмерла Україна!»