Нобелівську премію з літератури за 2017 рік здобув Кадзуо Ісіґуро, «який у своїх романах великої емоційної сили відкрив прірву під нашими ілюзорними відчуттями зв’язку зі світом», йдеться у короткому прес-релізі Нобелівського комітету.
Кадзуо Ісіґуро народився 8 листопада 1954 в в японському місті Наґасакі у родині океанографа Сідзео Ісіґуро і його дружини Сізуко.
У 1960 році родина Кадзуо емігрувала до Великої Британії, до міста Гілфорд у графстві Суррей, де його батько почав проводити дослідження у Національному інституті океанографії.
Кадзуо відвідував початкову школу Стафтона, а пізніше середню школу Вокінг у Суррей.
Після закінчення школи він узяв «академічну відпустку» і вирушив у подорож до США та Канади, де почав працювати у журналі та надсилати музичні демо-записи до студій звукозапису.
У 1974 році вступив до Кентського університету, Кентербері, та закінчив його у 1978 році, отримавши ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови та філософії.
Присвятивши рік літературній діяльності, він продовжив навчання в Університеті Східної Англії, де отримав ступінь магістра мистецтв із писемності.
Хоча сам Ісіґуро не став музикантом, але написав у співавторстві чотири пісні для джазової співачки Стейсі Кент для альбому 2007 року Breakfast on the Morning Tram.
Також написав примітки до альбому Кент In Love Again. Зараз письменник проживає у Лондоні з дружиною Лорною Макдуголл та дочкою Наомі.
Літературна кар’єра Кадзуо Ісіґуро почалася у 1981 році після публікації трьох оповідань в антології «Впровадження 7: Оповідання нових письменників».
У 1983 році, невдовзі після презентації свого першого роману, він був висунутий на грант як один із найкращих молодих британських письменників.
Те ж заохочення за ті самі досягнення він отримав і в 1993 році.
Перший роман «Там, де в димці пагорби» (1982) оповідає про Ецуко — вдову із Японії, що живе в Англії.
Після самогубства дочки її переслідують спогади про руйнування та відродження Наґасакі.
Другим романом був «Художник хиткого світу» (1986), де через розповідь обтяженого особистим військовим минулим художника Мацуї Оно досліджується ставлення японців до Другої світової війни. Цей роман став книгою року у Великій Британії.
Третій роман Ісіґуро, «Залишок дня» (1989), оповідає історію літнього англійського дворецького. Це монолог-спогад на тлі згасання традицій, наближення світової війни та підйому фашизму.
Роман отримав Букерівську премію, найпрестижнішу щорічну літературну нагороду у Великій Британії.
При цьому члени Букерівського комітету проголосували за роман одноголосно, що трапляється нечасто. Критики відзначали, що японець написав «один із найбільш британських романів XX століття».
Його порівнювали з Джозефом Конрадом і Володимиром Набоковим, яким також вдалося написати твори вищого ґатунку не на рідній для них мові.
За романом «Залишок дня» зняли однойменний фільм з Ентоні Хопкінсом та Еммою Томпсон у головних ролях.
У 1995 році був опублікований найскладніший за стилістикою роман Ісіґуро «Безутішні». Він був наповнений численними літературними і музичними алюзіями.
Дія цього роману відбувається у невідомій центральноєвропейській країні й у наш час, тоді як усі попередні твори Ісіґуро були наповнені ремінісценціями минулого.
Дії наступного роману «Коли ми були сиротами» (2000) відбувається у Шанхаї у першій половині XX століття.
Це історія розслідування приватним детективом таємничого зникнення його батьків 20 років тому. Тут Ісіґуро повернувся до свого улюбленого прийому блукань у минулому.
Ісіґуро — автор двох оригінальних стрічок для телебачення. Він член Королівського товариства літератури. Його твори перекладено більш ніж 30 мовами.
Останній роман автора «Не відпускай мене» (2005) був включений у список 100 найкращих романів усіх часів за версією журналу «Тайм».
Цей роман можна почитати в українському перекладі Софії Андрухович.
Загалом у доробку Ісіґуро 7 романів, 4 кіносценарії та 3 збірки оповідань.
