Комерційний банк подарував музейникам Харківщини будівлю Пархомівського художнього музею, де є роботи Пікассо, Малевича і Кандинського, — подія неординарна.
Свого часу «палаццо», який став конторою цукрового заводу за радянських часів і в якому спочатку випадково опинилася унікальна збірка картин сільського учителя, банк викупив iз торгів під час процедури ліквідації колишнього власника.
І в останній день вересня передав символічний ключ від приміщення пархомівчанам.
Дванадцять залів із шедеврами
Якщо у вашій уяві сільський музей — кімната зі спогадами місцевих мешканців і їхніми особистими речами, це не про слобожанську Пархомівку (назва не оригінальна для наших країв, є однойменне село, наприклад, на Київщині). Щоб зрозуміти, як у Краснокутському районі, за 130 км від Харкова, постав музей, до якого дотягується в Україні не кожен обласний, — без екскурса в історію не обійтись.
Нинішня Харківщина — прикордоння з Росією, яка у ХVІІ столітті почала активно залучати у свою орбіту ці землі. Пархомівський хутір, перші збережені письмові спогади про який датуються 1688 роком, разом з орними землями та сінокосами належав охтирському полковнику Перекрестову, який походив із слобідського козацького старшинського роду. Але в 1704-му цар позбавив його посади і конфіскував маєтки, зокрема і Пархомівку.
Через кілька десятків років це було вже велике село з населенням 1782 особи, належало воно до Котелевської сотні Охтирського полку.
У 1765-му імператриця Катерина ІІ за особливі заслуги перед російською імперією подарувала Пархомівку графу Івану Подгорічані, який належав до старовинного сербського роду, а у російському підданстві був бригадиром, генерал-поручиком, першим командиром Охтирського гусарського полку.
Саме Подгорічані для себе побудували уже наприкінці XVIII століття в Пархомівці двоповерховий будинок-«палаццо». Згодом він перейшов у власність цукрозаводчика Харитоненка.
Після більшовицької «націоналізації» у «палаццо» розмістилася контора цукрозаводу. Це зберегло будівлю.
Нині у ній 12 залів музею, де є графічна робота Тараса Шевченка, три невеликі акварелі Айвазовського, по одному малюнку Малевича, який у дитинстві жив у Пархомівці, і Кандинського; «Весна» французького імпресіоніста Піссаро, чиї картини зберігаються у паризькому музеї д’Орсе і Метрополін-музеї у Нью-Йорку; два рисунки Пікассо і глечик iз розписом.
Загалом у Пархомівському художньому музеї налічується близько 7 тисяч одиниць збереження основного та науково-допоміжного фондів.
Є роботи Брюлова, Шишкіна, Рєпіна, Маяковського. Через проблеми з наявністю виставкових площ одночасно експонуватися можуть лише близько 1000 творів мистецтва.
«Райдуга» мистецтва найвищого гатунку
А починався Пархомівський музей із захоплення шкільного учителя Панаса Федоровича Луньова. Народився він 1919 року в Курській губернії.
Підлітком переїхав із батьками на Донбас; у Сталіно, нинішньому Донецьку, закінчив школу.
Із 1937-го по 1940-й навчався на історичному факультеті Київського держуніверситету імені Шевченка.
У жовтні 1941 року був захоплений у полон і перебував у німецьких таборах до 11 серпня 1945 року. А вже з 15 вересня 1945-го працював у Пархомівці на Слобожанщині вчителем історії.
У 1947-1949 закінчив екстерном повний курс історичного факультету Харківського університету імені Горького.
Ця хронологія, звичайно, викликає деякі питання стосовно того, як після полону органи дозволили молодому чоловіку працювати у школі. Але завжди у житті є винятки з правил.
Офіційно Пархомівський історико-художній музей за ініціативою Луньова було засновано 1955 року.
Уже до цього історик купував раритети, які багато хто вважав за непотрібний мотлох, у місцевих жителів та на «блошиному» ринку в Харкові, куди дiставатися було не так і просто із глибинки, що не мала прямого сполучення з обласним центром.
Потяг до збирання цінних речей у Панаса Луньова, пишуть, закладався у сім’ї, яка мала навіть першодрук Івана Федорова.
На Харківщині цінних раритетів було немало, оскільки тут на рубежі ХІХ-ХХ століть дуже заможні виробничники облаштували собі маєтки, зокрема, Харитоненки, Кенінг.
Після більшовицького перевороту багато цінних речей із них просто викидали, не розуміючи цінності, а хтось підбирав за принципом «хай буде».
Шкільний учитель організував спочатку історичний гурток, потім історико-мистецький клуб «Райдуга», які практично створювали одне ціле з музеєм.
Упродовж 46 років Панас Луньов керував музеєм (більше 30 років на громадських засадах), поповнював колекцію, виборював для неї приміщення.
У контору, на перший поверх, їх пустили, коли телевізійники, зацікавлені знімати про надзвичайний сільський музей, сказали, що не будуть показувати картини у комірчині.
Коли медійники поїхали, а місцеві начальники почали виселяти зі своєї території, Луньов пригрозив здійняти великий скандал про окозамилювання і неповажливе ставлення до дітей і мистецтва.
У колекції Пархомівського музею багато подарованих картин: російськими Ермітажем, Музеєм образотворчого мистецтва імені Пушкіна, Всесоюзним виробничо-художнім комбінатом імені Вучетича, авторами. Роботи Пікассо, наприклад, презентував письменник Ілля Еренбург.
Копію скульптури Ніфертіті прислали з Німеччини, після того як школярі з Пархомівки побували у Дрезденській галереї. Панас Федорович умів наполегливо стукати в усі двері.
Йому відповідали, зокрема і тому, що у СРСР треба було мати приклади зразкового виховання підростаючого покоління.
Соціальна відповідальність банку
Нині Пархомівський музей є автономним відділом Харківського художнього музею. Дев’ять років тому йому присвоїли ім’я засновника — Панаса Луньова.
Втім із 2011-го несподівано виникла проблема з давно обжитим приміщенням, яке встигло до того стати приватною власністю.
«Палаццо» був на балансі одного з пархомівських сільгосппідприємств, яке збанкрутувало і підлягало ліквідації. Історичне приміщення, в якому розташувався унікальний музей, переходило у власність банку ПУМБ, у якого фірма кілька років була позичальником.
«Ми відчуваємо свою соціальну відповідальність, тому рішення віддати приміщення самому музею було прийнято майже одразу, — розповідає голова правління ПУМБ Сергій Черненко. — Банк зареєструвався і став переможцем торгів з викупу будинку, за підтримки Харківської ОДА. Нас чекала велика робота з його документацією та реєстрацією, оскільки юридично нічого не було оформлено. Переконаний, що сільські музеї варті уваги і підтримки з боку великого бізнесу та шанувальників української культури, а меценатство — це невід’ємна частина становлення українського народу та соціальна проекція нашого теперішнього і майбутнього».
Тож 30 вересня у Пархомівці за участю великої громади міста, голови ХОДА Юлії Світличної, голови правління ПУМБ Сергія Черненка, директорів Харківського художнього музею Валентини Мизгіної та Пархомівського — Олени Семенченко відбулася урочиста передача приміщення як благодійного внеску на баланс обласного комунального закладу «Харківський художній музей», відділом якого є Пархомівський музей.
