На 93-му році життя помер засновник видавництва «Смолоскип» і меценат Осип Зінкевич

22.09.2017
На 93-му році життя помер засновник видавництва «Смолоскип» і меценат Осип Зінкевич

Осип Зінкевич. (Фото з сайта umoloda.kiev.ua.)

Є люди, які здаються непідвладними часу.
 
 
Вони завжди оточені молодими, з якими легко знаходять спільну мову, вони сповнені ідей і бажання їх втілити, вони не озираються на минуле, а дивляться вперед.
 
 
Таким був Богдан Гаврилишин, таким був Любомир Гузар. Таким був і засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
 
 
Озираючись на останні чверть століття, можна з певністю сказати, що без Осипа Зінкевича, без ірпінських семінарів творчої молоді, без премії «Смолоскипу»  та постійної підтримки різних молодіжних ініціатив не було б і сучасної української літератури. Принаймні вона була б іншою.
 
 
Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Максим Розумний, Олег Проценко, Іван Андрусяк, Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк — ось лише неповний список «птахів гнізда «Смолоскипового».
 
 
Та й багато молодих політиків та політологів мали підтримку видавництва.
 
Окрім цього, видавництво «Смолоскип», яке у 1992 році стараннями пана Осипа переїхало до Києва, багато доклалося до справи відродження справдешньої української історії, видаючи твори дисидентів, повертаючи забуті імена поетів «Розстріляного відро­дження», збірки Олеги Теліги, Ліни Костенко, Василя Стуса, Євгена Сверстюка.
 
У 1998 році при видавництві відкрився унікальний Музей-архів українського самвидаву. 
 
У самого Осипа Зінкевича доля була не менш драматичною. Народився він 4 січня 1925 року в селі Малі Микулинці нині Снятинського району Івано-Франківської області в селянській родині.
 
Його батько був вояком Українських січових стрільців, але у часи війни Степана Зінкевича розстріляли німці, а Осипа мобілізували до Червоної армії — звільняти Прагу. Утім він скористався першою ж нагодою, щоб перейти до Західної Німеччини, підконтрольної американським військам.
 
Там він включився в українську справу. Пізніше йому пощастило отримати міжнародну стипендію (допоміг  міністр закордонних справ УНР професор Олександр Шульгін) і вступити до Інституту індустріальної хімії в Парижі.
 
До цього довелося попрацювати на вугільній шахті «кіпувальником», де якось потрапив під завал і близько півтори доби пробув під землею.
 
У 1967 році у США, куди він переїхав зі своєю дружиною Надією, Осип Зінкевич став одним із засновників видавництва «Смолоскип», яке видавало дисидентську і правозахисну літературу, а також твори репресованих українських письменників.
 
Довгий час друкарня видавництва містилася у підвалі будинку Зінкевичів. Усі працівники «Смолоскипа» трудилися на громадських засадах — діяв принцип: «Протягом тижня ти заробляєш гроші. А на вихідні маєш попрацювати на українську справу».
 
Попри це, у житті Осип Зінкевич був надзвичайно простою і скромною людиною, називаючи себе «звичайним хіміком».
 
Водночас він однаково спокійно почувався і з президентами держав, і в товаристві шанованих професорів та меценатів, і серед поважних представників «української діяспори», і в компанії молодих літераторів чи просто студентів, до яких ставився з непідробним інтересом.
 
Останнім часом Осип Зінкевич більше жив у США, хоча до останнього цікавився справами «Смолоскипа».
 
У приміщенні видавництва на Межигірській церемонія заочного прощання з меценатом і Великим українцем триватиме до 27 вересня.
 
«Його ніхто не замінить, і ніщо не втішить нас у нашому горі. Проте працівники «Смолоскипа» й надалі натхненно і вперто продовжуватимуть справу пана Осипа Зінкевича. Це місія, від котрої ми не відмовимося ніколи», — йдеться у офіційному повідомленні видавництва.