Є люди, які здаються непідвладними часу.
Вони завжди оточені молодими, з якими легко знаходять спільну мову, вони сповнені ідей і бажання їх втілити, вони не озираються на минуле, а дивляться вперед.
Таким був Богдан Гаврилишин, таким був Любомир Гузар. Таким був і засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Озираючись на останні чверть століття, можна з певністю сказати, що без Осипа Зінкевича, без ірпінських семінарів творчої молоді, без премії «Смолоскипу» та постійної підтримки різних молодіжних ініціатив не було б і сучасної української літератури. Принаймні вона була б іншою.
Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Максим Розумний, Олег Проценко, Іван Андрусяк, Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк — ось лише неповний список «птахів гнізда «Смолоскипового».
Та й багато молодих політиків та політологів мали підтримку видавництва.
Окрім цього, видавництво «Смолоскип», яке у 1992 році стараннями пана Осипа переїхало до Києва, багато доклалося до справи відродження справдешньої української історії, видаючи твори дисидентів, повертаючи забуті імена поетів «Розстріляного відродження», збірки Олеги Теліги, Ліни Костенко, Василя Стуса, Євгена Сверстюка.
У 1998 році при видавництві відкрився унікальний Музей-архів українського самвидаву.
У самого Осипа Зінкевича доля була не менш драматичною. Народився він 4 січня 1925 року в селі Малі Микулинці нині Снятинського району Івано-Франківської області в селянській родині.
Його батько був вояком Українських січових стрільців, але у часи війни Степана Зінкевича розстріляли німці, а Осипа мобілізували до Червоної армії — звільняти Прагу. Утім він скористався першою ж нагодою, щоб перейти до Західної Німеччини, підконтрольної американським військам.
Там він включився в українську справу. Пізніше йому пощастило отримати міжнародну стипендію (допоміг міністр закордонних справ УНР професор Олександр Шульгін) і вступити до Інституту індустріальної хімії в Парижі.
До цього довелося попрацювати на вугільній шахті «кіпувальником», де якось потрапив під завал і близько півтори доби пробув під землею.
У 1967 році у США, куди він переїхав зі своєю дружиною Надією, Осип Зінкевич став одним із засновників видавництва «Смолоскип», яке видавало дисидентську і правозахисну літературу, а також твори репресованих українських письменників.
Довгий час друкарня видавництва містилася у підвалі будинку Зінкевичів. Усі працівники «Смолоскипа» трудилися на громадських засадах — діяв принцип: «Протягом тижня ти заробляєш гроші. А на вихідні маєш попрацювати на українську справу».
Попри це, у житті Осип Зінкевич був надзвичайно простою і скромною людиною, називаючи себе «звичайним хіміком».
Водночас він однаково спокійно почувався і з президентами держав, і в товаристві шанованих професорів та меценатів, і серед поважних представників «української діяспори», і в компанії молодих літераторів чи просто студентів, до яких ставився з непідробним інтересом.
Останнім часом Осип Зінкевич більше жив у США, хоча до останнього цікавився справами «Смолоскипа».
У приміщенні видавництва на Межигірській церемонія заочного прощання з меценатом і Великим українцем триватиме до 27 вересня.
«Його ніхто не замінить, і ніщо не втішить нас у нашому горі. Проте працівники «Смолоскипа» й надалі натхненно і вперто продовжуватимуть справу пана Осипа Зінкевича. Це місія, від котрої ми не відмовимося ніколи», — йдеться у офіційному повідомленні видавництва.
