Кавказькі «розборки» на території України останнім часом, на жаль, не сходять зі стрічок новин.
Після позбавлення громадянства колишнього президента Грузії почали спливати й інші подібні справи з «персоналіями кавказької національності».
Превелебного Ваагна Мартиросяна, старшого пастора Вірменської євангельської церкви в Голосіївському районі Києва, позбавили громадянства України тихо, без розголосу, без очевидної причини, і ще до Саакашвілі.
«Як усе відбувається? — пояснює пастор Ваагн Мартиросян. — Якась з етнічних громад когось свого «уважаємого» підштовхує на верхні щаблі українського істеблішменту, і той зненацька отримує безроздільне «право Шарікова» вершити правосуддя над своїми братами. А коли в країну повертаються, фактично, 90-ті, то й методи стають такими, як недавно на Бессарабці».
«Позбавити громадянства може лише Президент»
Преподобний 43-річний Ваагн Мартиросян «потрапив під колеса» цього істеблішменту, чиї методи, як він вважає, трохи нагадують сицилійську мафію, коли став старшим пастором Вірменської євангельської церкви у Києві.
Більшість — майже 99 відсотків — вірмен світу належить до найстарішої християнської конфесії — Вірменської апостольської церкви (Григоріанської), яка не є ні католицькою, ні православною, бо існувала задовго до поділу християнства.
Отож, якщо хтось із вірмен відкрито виказує свою приналежність не до неї, а до якоїсь іншої — він фактично стає зрадником нації. А це означає не мало не багато — загрозу життю.
«Вони мене просто вигнали з України, позбавили громадянства, відібрали паспорт, і добре, що не вбили, хоча й намагалися, — скаржиться Ваагн Мартиросян. — Я змушений був повернутися до Вірменії і робити нові документи — по свідоцтву про народження, бо залишився без паперів.»
Отож, хто має право громадянина України, який живе в Україні понад 17 років, просто взяти й позбавити будь-яких прав? Такі питання не вирішуються на рівні паспортних столів. А де?
Просимо Василя Чередниченка, адвоката юридичної компанії EXPATPRO law firm, прокоментувати, як в Україні в правовому полі регулюється позбавлення громадянства.
«Відповідаючи на це запитання, слід почати з аналізу положень Конституції України, — каже він. — Стаття 25 Конституції України передбачає, що громадянин України взагалі не може бути позбавлений громадянства України, як і не має права змінити громадянство».
Тоді, повертаючись до Саакашвілі, мусимо кивнути в бік Президента Петра Порошенка — а сам гарант Конституцію читав?
Однак юрист каже, що таки читав: «Згідно з розділом ІІІ Закону «Про громадянство України», причиною для припинення громадянства можуть бути підстави, передбачені міжнародними угодами: добровільне набуття громадянства іншої країни; отримання громадянства України іноземцем унаслідок обману, подання фальшивих документів; добровільний вступ громадянина України на військову службу в країні, де така служба не є військовим обов’язком. У всіх цих випадках громадянство України припиняється лише указом Президента України. Тобто, втратити громадянство можна, але тільки після спеціального указу Президента. І тільки так!»
«Відверто нападали і били. Свої ж»
Що ж сталося з превелебним Ваагном Мартиросяном? Чому його позбавили громадянства і хто? Невже теж сам Президент?
І друге: чи може влада без суду втручатися у релігійні суперечки нацменшин на будь-чиєму боці, ще й позбавляти громадянства лідера цілої конфесії?
«Щойно я приступив до служіння вірменам України, як на мене стали «наїжджати» буквально бандитськими методами, — зізнається Ваагн Мартиросян. — Відверто нападали і били. Свої, вірмени Києва. І не хто-небудь, а найближчі помічники лідерів Григоріанської церкви в Україні. Почалося все під час легальних релігійних заходів для вірмен після концерту, який проходив в актовому залі інституту КПІ, біля станції метро «Політехнічний інститут».
Я стояв на виході й слідкував за роздаванням газет нашої Вірменської євангельської церкви. До мене підійшов священик Григоріанської церкви разом із чоловіками громади і, ображаючи і принижуючи мене криками і матами, порвав газети у моїх руках. І особисто попередив, щоб я «забирався звідси і більше ніколи не підходив і близько до київських вірмен». Після цього його люди набігли натовпом і намагалися мене побити, та, дяка Господу, мої соратники витягли мене з-поміж них і сяк-так заспокоїли цих людей».
Такі залякування не особливо настрашили священика, оскільки він сподівався на християнську мораль та здоровий глузд лідерів релігійної громади. Але марно, напади повторилися ще кілька разів.
«Вони вирішили, що я «краду їхніх овець», та вношу розбрат між вірменами самою своєю присутністю в Києві. Та я не відступав — я служитель церкви, а не підприємець. І тому вони звернулися по допомогу до того, кого вважають найвпливовішим вірменом України — до 77-річного генерала Вілена Арутюновича Мартиросяна», — розказує пастор.
За іронією долі, цей генерал і старший пастор виявилися однофамільцями. Майже відразу ж після цього Ваагна Мартиросяна позбавили громадянства.
Зазнавши кількох нападів, превелебний зрозумів, що його життя в Україні стало неможливим. А коли залишився без документів — то й перебування тут стало незаконним.
«Навряд чи генерал Вілен Мартиросян, який є легендарною особою в українській історії, має причетність до дріб’язкових погроз і нападів на родину пастора. Це, радше, справа рук членів вірменської громади або найнятих хуліганів», — прокоментував нам ситуацію капітан карного розшуку Віктор Прокопенко.
«Почалося залякування вже не мене, а родини»
То як же відбувається «державний тиск» на того, кого позбавляють громадянства України? Превелебний Мартиросян розказує:
«Рано-вранці, близько 7:00, до мене додому прийшли двоє чоловіків у цивільному. Представилися працівниками МВС України і грубо, при дружині й дітях, зажадали, щоб я, священик, пред’явив їм мій український паспорт. Вони тоді й забрали його і наполягли, щоб я негайно з’явився до начальника паспортного столу. Там мені повідомили, що мій український паспорт анульовано і він відновленню не підлягає, — взагалі без пояснення причини вилучення.
Мої конституційні права громадянина України було порушено представниками державних органів України!.. Після цього почалися виклики на допити — слідчі пропонували мені дати неправдиві свідчення проти інших керівників нашої церкви. Загалом, мене викликали понад 10 разів — у різні державні органи: в карний розшук, в УБЕП з економічних злочинів, в управління МВС Оболонського, Печерського, Дніпровського, Дарницького районів Києва. Потім вони ще двічі приїжджали додому і хотіли заарештувати мене».
В Ірпінському паспортному столі, коли священик намагався за місцем прописки відновити свій український паспорт, йому заступник начальника паспортного столу сказала, що він ніколи не отримає паспорта, бо «тебе замовив генерал Мартиросян і ніхто в цій країні тобі не поверне громадянство».
Звісно, офіційно свідчити вона побоялась. Тому превелебний старший пастор зважив, що пора летіти до Єревана, залишивши родину в Києві.
Однак на цьому його опоненти, як він каже, не вгамувалися: «Відколи я виїхав, почалося залякування вже не мене, а родини. А в мене доньки!..»
«Мені просто стало страшно виходити з квартири, — ділиться пережитим Інна Мартиросян, дружина пастора Ваагна. — Якщо чоловіка вигнали до Вірменії, то я ж залишилася з трьома дітьми, 5, 12 і 13 років, у Києві. А після того, як на мене стали чатувати під під’їздом, я вже подумувала, як змінити, принаймні, житло, якщо поки не можу змінити країну! Коли ж почалися вибухи авто з кавказцями в самісінькому центрі столиці, я стала боятися сідати до машини».
Хто ж такий Вілен Мартиросян? — це знаменитий генерал-лейтенант, народний депутат ще СРСР, який на зорі становлення незалежності України був активним діячем і заступником голови Народного Руху України, а також став головою політичної партії «Вітчизна».
У 1991 році він був одним з організаторів військово-патріотичної організації «Спілка офіцерів України», що стала на захист державного суверенітету України від ГКЧП, і поклала початок формуванню Збройних сил України.
Його полк першим вийшов із підпорядкування МО СРСР і перейшов у підпорядкування Верховній Раді України, піднявши на своїй території національний прапор, та першим склав присягу на вірність народу України.
2006 року генерал Мартиросян відмовився від злиття партії «Вітчизна» з «Партією Регіонів».
Чоловік із таким минулим і з такою вагою досі має чималий вплив на політичному олімпі України.
І якщо саме на олімпі вирішували, чи позбавляти громадянства його однофамільця, лідера конфесії, то теоретично посприяти міг. Утім це тільки, як кажуть, припущення та інформація для роздумів.
Сам генерал Вілен Мартиросян відмовився коментувати ситуацію. Наближені до нього особи переказали, що він не пам’ятає, аби колись мав бодай якісь справи зі священиками Вірменської євангельської церкви.
Хто б не стояв за цим, але факт залишається фактом: унаслідок цього релігійного протистояння на території України старший пастор Вірменської Євангельської церкви Ваагн Мартиросян був змушений буквально втекти з України до Вірменії.
«Тепер повернутися до України я просто не можу, — каже Ваагн Мартиросян. — Мене затримають в аеропорту, щойно зійду з трапа. Чи законно вони це зроблять? Я маю сумнів, що десь на пострадянському просторі взагалі є законність».
Інна Мартиросян також розповіла, що віднедавна «неспокійне життя» спіткало її і в бізнесі — вона працює з київською нерухомістю, та, головне, — їхніх дітей у школі…
«Вони думають, — каже дружина священика, — що коли і діти почнуть плакати мені про наклепи між учителями, про залякування підлітками-вірменами після уроків, то я теж здамся і покину Україну. Моя присутність у Києві — для них це означає, що ми з чоловіком ще сподіваємося відновити проведення служінь у Вірменській Євангельській церкві. І тільки мій виїзд звідси заспокоїть цих інквізиторів».
Юрист Василь Чередниченко пояснює: «Нині громадяни України, які мають громадянство іншої країни, ризикують потрапити до списку осіб, громадянство яких припинено, але цей ризик поки вкрай невеликий, оскільки така процедура досить складна, а рішення підлягає оскарженню».
Тобто, якщо пастор Ваагн Мартиросян поновив вірменське громадянство — українського йому не поверне вже ніхто.
Але ж позбавлення громадянства — такі рішення радше притаманні сусідній тоталітарній РФ, а не державі, яка до крові бореться за вступ до Євросоюзу, де згадане «телефонне право» — взагалі неможливе явище.
