Як не вкрадене, так привласнене: чому «російська цивілізація» є вигадкою

Назва країни. Руссю у літописах називали Київську та Переяславську землі, Володимиро-Суздальська земля, Московія — не Русь.

 

«Південний союз князівств з Києвом на чолі у ті віки мав специфічну назву Русь, яка в XI ст. поширилася на Волинь і Галичину, але ще не переходила ні в Новгород, ні до білорусів, ні на північний схід» (О.Пипін).

 

До XV ст. Русь була для Московії зовнішнім поняттям, московський монах-книжник Епіфаній Премудрий писав: «Хвалить же Римська земля Петра і Павла, Антіохійська — Луку, Руська земля — Великого князя Володимира, Москва ж блажить і шанує митрополита Петра».

 

Із московських великих князів першим додав до свого титулу «и всея Руси» Іван ІІІ наприкінці XV століття. Микола Костомаров констатував: «У південноруського народу ніби вкрадено було його прізвисько».

 

Мешканці Русі — русичі (іменник), західні українці — русини (іменник), а угро-фіни визнали себе підданцями Русі: «Чиї ви?» — «Русские» (прикметник).

 

У Київській Русі, в її спадкоємниці Україні є «руський дух, там Руссю пахне». У Московії-Росії пахне чимось зовсім не тим.

 

Герб. Двоголовий орел (мутант) як герб Російської держави був узятий Іваном ІV у Візантії.

 

Прапор. Нинішній державний прапор РФ доставлено за Петра І із Голландії; лише змінено місцями кольорові смуги.

 

Серце Росії. Москва з’явилася на землі племені мокша (мокса, моксель), мордва.

 

Московський Кремль побудували італійські майстри — мури, вежі, православні собори та дзвіницю Івана Великого.

 

Територія. Більшість земель Росії загарбано, від XV до XX століть її площа зросла у 57 разів.

 

Усі великі держави приростали завойованими землями, але не в таких масштабах; вони до XX ст. розлучилися з колоніями, нині незалежними країнами, Росія ж у XX і XXI ст. продовжує анексію — Кьонінгсберг, Північні Курили, шматок Фінляндії, Крим.

 

Мова. Російська мова утворилася на основі мов Київської Русі — розмовної (руської) та книжної (давньоболгарської), обидві в міжріччя Волги та Оки угро-фінам було принесено з Києва.

Християнство.

 

Москва, назвавшись ІІІ Римом, визнала свою вторинність; насправді вона не третя, а — четверта вода на киселі, вона не має жодного стосунку ні до першого Риму, ні до другого (Константинополя), бо християнство одержала з Києва. Москва уподобала не суть учення, а візантійщину.

 

Історія. Київська Русь дала колонії в Заліссі мову, християнство, династію Рюриковичів, на цьому руський вплив урвався.

 

Татаро-монгольський чинник найсуттєвіше вплинув на формування московитів-росіян з угро-фінів. Олексій Толстой писав про цей корінь «русского міра»: «И вот, наглотавшись татарщины всласть, вы Русью ее назовете».

 

Росіяни не бажають визнавати своїх коренів, натомість нахабно, без жодних підстав хочуть привласнити історію Русі.

 

Крадіжку нашої історії започаткувала Катерина І, а недавно Путін видав такі от клептоманські шедеври: Київського князя Володимира він оголосив «нашим [їхнім] великим предком», а київську княжну Анну (королеву Франції) — росіянкою. 

 

Велика Перемога. Перемогу в Другій світовій війні оголошено російською, всіляко применшується роль союзників, Путін заперечив також внесок українців. Безсумнівна брехня, крадіжка перемоги.

 

Ідеологія та менталітет. «Русскій мір» — це азійська цивілізація, в її основі — деспотизм, загарбництво, визнання всіх довкола ворогами.

 

Російська мета, перейнята від Чингісхана, — завоювати весь світ. Монгольському «міру» це не вдалося, Сталіну також, на Путіна, що почав із «близького зарубіжжя», теж чекає крах.

 

Самодержавство. Тоталітарна влада, азійський деспотизм запозичені від монголів. Російський правитель (цар, генсек, президент) — це хан. У справжній Русі князів запрошували та виганяли, діяло віче.

 

Цезарепапізм. Росія прийняла візантійську традицію, коли правитель править і державою, і церквою. У Росії церква є департаментом держави, яка не за більшовиків, а ще до Івана ІV відкинула моральні засади християнства.

 

Культура. До Петра І, за визначенням філософа Миколи Бердяєва, «це була східна культура, культура християнізованого татарського царства».

 

Багато рис збереглося й донині. Західні ідеї в Росію несли українці.

 

«Західноруський православний монах, освічений у школі латинській або руській, організованій за її зразком, був першим провідником західної науки, прикликаним до Москви», наголошував російський історик Василь Ключевський. Росіянам удалося прищепити зовнішні, утилітарні риси західної культури, західні духовні цінності лишилися для них чужими, збереглася азійська ворожість до Заходу.

Росіяни приписали собі багато відкриттів і винаходів, яких вони не робили, застосовуючи два виверти.

 

Перший — викрадення імен: росіянами оголошені швейцарець Леонард Ейлер (математик і фізик), данець Вітус Берінг (мореплавець, на честь якого названо море — Берінгове), українці Михайло Остроградський (математик і механік), Петро Прокопович (бджоляр, винахідник рамкового вулика), Микола Миклухо-Маклай (мандрівник), Володимир Вернадський (вчений, філософ, академік), Ігор Сікорський (авіаконструктор і винахідник), Сергій Корольов (основоположник практичної космонавтики) тощо; великими «російськими» ученими стало багато євреїв.

 

Другий виверт — крадіжка чужих здобутків. Михайло Ломоносов не відкривав закону збереження маси, він лише написав: якщо десь чогось прибуде, то десь чогось убуде.

 

Такі метафізичні твердження висловлювали ще давньогрецькі філософи. Тоді як Антуан Лавуазьє довів закон хімічними дослідами.

 

Парова машина Івана Ползунова, яка швидко зламалася, не мала передаточного механізму і годилася лише для насосів, як і в попередника Ньюкомена.

 

Машини Джеймса Уатта мали універсальне застосування, були надійними.

 

Винахідником паровоза є Річард Треветік, потім був локомотив Стефенсона, аж потім Черепанови побудували подібний.

 

Літак Олександра Можайського ніколи не літав, як і конструкції Леонардо да Вінчі. Людина здійнялася в повітря завдяки братам Райт.

 

Першу електролампу розжарювання створив Деларю, багато інженерів і вчених її вдосконалювали, серед них Едісон і Лодигін.

 

Особливо потворних форм зазіхання на чужу інтелектуальну власність набуло в 50-х роках минулого століття — «пріоритет російських учених».

 

Тоді виник афоризм-анекдот: «Росія — батьківщина слонів». Нині ця параноя відроджується у міфах «русского міра».

 

Багато до чого було наліплено ярлик «російське», але абсолютно безпідставно.

 

Російська баня — спадок угро-фінів (подібна до фінської сауни). «Російська» берізка поширена по всій Північній півкулі.

 

Є анекдот. Українець рубає березу. Другий: «Нащо губиш красу?» — Прийде москаль, скаже: «А, наша берьозка, значіт, і земля наша».

 

Російські «блины» (млинці) поширена страва у світі, споживалася в Київській Русі.

 

Російське «первородство» спростовується вже тим, що вони «млин» перекрутили на «блин».

 

Квас був відомий на справжній Русі, князь Володимир після хрещення наказав роздати киянам «їжу, мед і квас».

 

Хлібний квас (сирівець) згадується в «Енеїді». «Квасний патріотизм» росіяни виявили претензією на свою монополію.

 

Ямську службу запровадила Золота Орда у своєму улусі, згодом Московії.

 

Росіяни не мають патенту на «птицю-трійку», така упряж була в еллінів і римлян, збереглися монети з їх зображенням.

 

Гармонь винайдена німецьким чи чеським майстром; «тальянка» («итальянка») — італійська гармонь.

 

Російські хутра — це ясак упокорених народів Сибіру. Російською ікра стала після того, як російською стала Астрахань.

 

Пельмені були взяті росіянами-завойовниками у комі та удмуртів, а до тих вони потрапили з Китаю. Конструкція матрьошки запозичена в японців.

 

Самовар був відомий в Римі, Китаї; за легендою, Петро І привіз його в Росію з Голландії, більш вірогідно, що він потрапив із Азії. Російську атомну бомбу вкрадено в Америки.

 

Російська космонавтика була започаткована німецькими розробками й розвинута вченими та конструкторами українцями.

 

Історичні крадіжки були потрібні, щоб створити міф про «російську цивілізацію», утвердити велич «найвидатнішої нації» (Сталін), її зверхність.

 

Росіяни упевнені у месіанстві, служінні «великій ідеї», насправді хибній. Мети, що буцімто виправдовує засоби, не було у Чингісхана і Гітлера.

 

Це суто російське: людство до «світлої мети» має вести «вєлікая» Росія у будь-якій іпостасі (ІІІ Рим, ІІІ Інтернаціонал, «русскій мір»).

 

Метою може бути найправославніше православ’я, російський комунізм чи ще щось — неважливо, головне, щоб «возз’єдналися» не навколо мети, а навколо «вєлікой» Росії. Хто проти — вороги; звідси — одвічна агресивність.