Любов та дипломатія: про що писала Роксолана у своїх листах до султана Сулеймана

Султан Сулейман біль­шу частину свого життя пе­ребував у військових походах, а згорьована від розлуки Роксолана писала йому листи.

 

До сьогодні збереглося лише вісім її любовних послань, які турецькі історики виявили в османських архівах лише на початку ХХ століття. Однак листів було значно більше.

 

В одному з них султана пише коханому, що вже півтора місяця, котрі вона провела у муках чекання, не отримувала від нього послання.

 

Отже, листування між нею та Сулейманом відбувалося інтенсивно.

 

Відомо, що Роксолана попервах не знала османської мови, в основі якої — видозмінена арабська абетка та чимало арабських і перських слів.

 

Про це свідчать такі рядки з її перших листів: «Мій султане, як ви питали: якби ти могла краще читати та писати (османською), то ще би більше всього написала б». Тож їй допомагали гаремні писарі. 

 

Десять років перебування у гаремі Роксолана-Хюррем далися взнаки, щоб добре вправлятися і з османською мовою.

 

Адже українка не лише народжувала та виховувала дітей, а ще навчалася в гаремній школі та читала книжки багатої бібліотеки султанського палацу Топкапи.

 

Ці навички Роксолана, безсумнівно, відточувала і в інтелектуальних бесідах та диспутах із султаном Сулейманом. 

 

Її листи почали «дихати» квітучою, барвистою мовою. Дрібний почерк Роксолани, за спо­стереженнями турецького історика М. Ч. Улучая, підтверджує слов’янське походження жінки.

 

Дослідник також помітив, що вона у листах султанові Сулейману замість дзвінкої «б» часто вживала «п».

 

Приміром, слово «бус», тобто поцілунок, вона писала, як «пус». Що не дивно, адже мова тодішніх українців була значно м’якшою за теперішню, не кажучи вже про османську.

 

Тому українці Роксолані складно давалося вимовляти дзвінкі арабо-османські приголосні. 

 

Ставши фавориткою, а потім дружиною султана Сулеймана, Роксолана не соромилася висловлювати свої почуття в особистому листуванні.

 

Доторкнутися до таєм­ниць життя Роксолани, які вона розкривала дрібними разками в’юнких арабських літер, стало для мене великою несподіванкою та випробуванням.

 

Адже завдяки зануренню у тексти її листів, сповнених щемливих стогонів від розлуки з коханим, вдалося відкрити для себе зовсім іншу Роксолану-Хюррем — не вмілу гаремну інтриганку та незламну повелительку, а вразливу, чуттєву, пристрасну жінку.

 

«О Боже, захисти нас від розлуки!» — благала вона у ранніх листах. А потім писала, як туга за коханим султаном роз’їдає її серце, зранивши його тисячократним сумом, спалює їй душу.

 

«Якби море було чорнилом, а дерево — пером, я б описала біль від розставання», — скаржилася султану на нестачу слів, якими можна було б передати її справжній стан.

 

У листах Роксолана називала себе «сиротиною», «безпорадною рабинею», «нещасною наложницею», «палаючою у вогні розлуки рабинею», «згорілою від вогню розлуки, з печінкою, що перетворилася на кебаб». Вона також надсилала султанові Сулейману свої вірші.

Після палких слів про кохання й сум від розлуки з султаном Роксолана сповіщала про стан справ у столиці Османської імперії та гаремі, про здоров’я дітей та прислуги.

 

Саме завдяки наявності імен її синів у листах, у яких не зазначена дата, дослідникам і вдалося встановити час їх написання. 

 

На жаль, відповіді султана Сулеймана на листи Роксолани не збереглися. Утім, із послань його дружини стає зрозуміло, що він їй надсилав коштовні дарунки, гроші та навіть... волосину зi своєї бороди.

 

На що вона дуже делікатно відреагувала: «Для мене одна волосина з Вашої бороди дорожча не тільки за 5 тисяч, а й за 100 тисяч флоринів!».

 

В одному з перших листів Роксолана висловлює претензії султанові Сулейману через те, що він, окрім неї, ще й наложниці Гюльфем надіслав дорогі парфуми. Тож вона узяла та й... випила їх, а потім зле почувалася й марила. Така поведінка Роксолани свідчить, що вона дуже ревнувала Сулеймана. 

 

Ревнощі підтверджує й випадок, який описав венеційський посол Брагадіно. За його словами, коли султанові Сулейману санджакбей (намісник провінції) подарував двох вродливих українок — одну йому, а іншу — його матері Айше Хафсі, Роксолана дуже засмутилася, адже бачила в них конкуренток у гаремі.

 

Тому вона, ридаючи, благала султана відіслати їх із палацу. І той пішов на поступки: «видалив» зi свого гарему цих двох жінок. 

 

Згадувала у своїх листах Роксолана і великого візира та друга султана Сулеймана — пашу Паргали Ібрагіма, якому попервах передавала вітання, а потім застерігала чоловіка не довіряти йому.

 

Невдовзі по тому стратили Паргали Ібрагіма. Натомість про іншого великого візира, свого зятя Рустема-пашу, Роксолана дуже схвально відгукувалася у своїх листах.

 

У ранніх посланнях вона також запитувала про пасинка — первістка султана Сулеймана Мустафу. Пізніше вже не згадувала про нього. 1553 року Мустафу стратили.

 

Натомість про його матір Махідевран Роксолана у своїх листах, що збереглися, взагалі нічого не писала, що свідчить про неприязне ставлення до неї.

 

Адже з рапорту венеційського посла Наваджеро відомо, що 1526 року Махідевран накинулася з кулаками на Роксолану, через що втратила любов i довіру султана Сулеймана. 

Пишучи вінценосному чоловікові любовні листи, Роксолана зверталася до нього такими ніжними словами, як «світло мого життя з ангельським обличчям», «мій султане, моє найвище дерево у райському саду», «душе моєї душі, мій повелителю», «коханий повелителю», «мій любий»,«моя щаслива зірко», «о, мій самодержцю, мій султане», «сонце», «світло моїх очей»,«лікарю моєї душі», «життя моє», «єдина надіє на цім і тім світі», «володарю світу та вічності», «моя опора», «мій шаху»...

 

У своїх віршах, створених під псевдонімом Мухіббі, тобто закоханий, султан Сулейман так писав про Роксолану: «Моє життя, мій колосок, моє буття, п’янка ріка, мій раю, мій цитрус і гранат, мій апельсин, моєї спочивальні ти свіча, мій Стамбул і Караман, народ Османа, Бедашхан, Кипчак, моя ти — з Хурасана до Багдада...»

 

У дипломатичних посланнях Роксолани польському королеві Сигізмунду ІІ Августу та перській принцесі Султан Бейгюм, наведених у моїй книжці, ідеться здебільшого про миротворчу місію, яку вона провадила по відношенню до сусідів османів — поляків та персів.

 

До неї матері та дружини султанів листувалися з монархами сусідніх країн, щоправда, всі вони були «блакитної крові».

 

З огляду на це, листування Роксолани з польським королем i перською принцесою можна вважати сміливим кроком. Адже до неї наложниці султанів, які були простолюдинками, не займалися налагоджуванням міжнародних відносин.

 

Загалом, листи Роксолани є безцінними документальними свідками її життя, діяльності та кохання. Перекладаючи любовні листи Роксолани, я намагалася бути максимально уважною до тексту її красномовних висловів.

 

Аби зрозуміти тонкощі літературного стилю, яким писали османською представники султанської династії, послуговувалася коментарями відомої американської дослідниці Леслі Пірс та турецьких істориків.

 

Узяла до уваги й українську версію уривків любовної та дипломатичної кореспонденції цієї султани, наведених у романі Павла Загребельного «Роксолана».

 

Відтак вдалося не лише відтворити текст послань Роксолани українською, а й навести нові, не знані досі в Україні факти з її життя.