«Сядете в автобус і під’їдете до Ватикану, там і зустрінемося», — сказав телефоном наш знайомий Володимир, який навчається у Римі.
Дивно, подумали ми: мабуть, Ватикан — єдина країна світу, до якої можна дістатися громадським транспортом та біля якої можна призначати зустрічі.
Від автобусної зупинки ми перейшли річку Тибр мостом Віктора Емануїла Другого і вийшли на вулицю Згоди (Віа делла Кончіліаціоне), яка святковим проспектом пролягає до Ватикану.
Біля Колонади Берніні, яка оточує площу Святого Петра, на нас чекав наш провідник. Переступивши символічний кордон, ми зайшли на територію найменшої країни світу.
Витівки історії
— Поява Ватикану серед незалежних країн має досить цікаву історію, — розповів пан Володимир, коли ми прогулювалися велетенською площею серед натовпу заклопотаних туристів iз картами, путівниками та фотоапаратами. — У будь-якому довіднику написано, що Ватикан став незалежним 1929 року. Однак насправді Папська держава має довгу історію. 756 року франкський король Піпін Короткий подарував церкві кілька областей, з яких почалася історія Папської держави. Найбільшого розширення вона досягла в XVI столітті. А в палац на Ватиканському пагорбі папа переїхав 1377 року.
Однак iз початку ХІХ століття ідея об’єднання італійських земель в одну державу — Рісорджименто — отримувала все більше прихильників. 1861 року на звільнених землях проголосили Італійське королівство. Проте Рим залишався під владою Папи, якого охороняла французька армія. 1870 року, скориставшись франко-пруською війною, італійські війська захопили Рим і проголосили його столицею країни. Так після 1114 років існування Папська держава зникла з карти Європи.
Втративши владу над Римом, папа Пій ІХ відмовився визнати об’єднану італійську державу і оголосив себе в’язнем Ватикану.
Конфлікт залагодили через 59 років, коли 1929 року диктатор Італії Беніто Муссоліні і папа Пій ХІ підписали Латеранську угоду, яка визнала суверенітет Папи Римського над Ватиканом.
На честь примирення і збудували розкішну вулицю Згоди, якою ви щойно пройшли.
— І скільки території виділили Святому Престолу? — поцікавилися ми.
— Усього 44 гектари, кордон має довжину 3,2 кілометра. Нормальна людина може обійти Ватикан менш ніж за годину. Однак цього простору керівникам церкви досить, аби управляти велетенським католицьким світом. Тож Ватикан — це не країна в класичному розумінні цього слова, а фактично резиденція Папи Римського.
Хоча доскіпливі журналісти закликають не вірити в те, що Ватикан — найменша країна світу. Якщо, стверджують вони, з’єднати в одне ціле землі всіх монастирів, соборів та церков, місій благодійних товариств, навчальних закладів, що належать Святому Престолу, то вийде не така вже й маленька держава, до того ж — і не бідна...
Собори, музеї, сади...
Після такої змістовної оповіді ми оглянулися навколо. Площу Святого Петра оточує Колонада Берніні, яка стала символом і візуальним образом Ватикану і налічує 284 колони.
Можна з упевненістю назвати Ватикан найбільшим музеєм світу просто неба, адже кожна з будівель тут є пам’яткою історії.
Сюди щорічно навідується більше 5 мільйонів туристів. Гості поспішають піднятися на вершину собору Святого Петра та відправити рідним та знайомим пам’ятну листівку з поштового відділення карликової країни.
У довідниках можна часто прочитати про платний вхід на територію Ватикану. Автори забувають уточнити, що йдеться про музеї Ватикану.
Річ у тім, що більш ніж за тисячоліття Ватикан зібрав величезну мистецьку колекцію, яка нині експонується в місцевих музеях.
Найпопулярніший серед туристів — Папський палац зі знаменитою Сікстинською капелою Мікеланджело.
Іншою перлиною Ватикану є бібліотека, яка містить 67 тисяч давніх рукописів i понад мільйон книг.
Бажаючих побачити мистецькі скарби надзвичайно багато. Тож квитки потрібно замовляти заздалегідь, можна купити їх і через інтернет.
Щоправда, поки ми оглядали «святі місця», до нас кілька разів підходили загадкові особи й пропонували за певну суму провести до музеїв. Очевидно, корупція не оминула і Святий Престол.
2013 року музеї Ватикану відвідало 5,5 млн. осіб, що поставило їх на п’яте місце серед найбільш відвідуваних музеїв світу.
Вхід на площу і в собор Святого Петра — вільний. Щоправда, аби потрапити у головний католицький храм, треба вистояти довжелезну чергу до рамки детектора.
Тут перевіряють довго і ретельно. Досвідчені туристи радять: аби без проблем потрапити до собору Святого Петра, треба прийти рано-вранці.
Ватикан — єдина країна світу, яка нічого не виробляє, окрім, мабуть, поштових марок та друкованої продукції. Основні джерела доходу — пожертви католиків і туризм: платний вхід у згадані музеї та в сади Ватикану. До речі, сади Ватикану займають більше половини площі країни.
Число постійних жителів Ватикану не досягає й тисячі чоловік. Через маленькі розміри країни всі посольства, акредитовані при Святому Престолі (а це майже 180 держав), розташовані в Римі поза межами Ватикану.
Те саме стосується і навчальних закладів — десятки папських інститутів та університетів знайшли притулок у столиці Італії.
Карликова держава має багато атрибутів Середньовіччя. Скажімо, Ватикан — єдина держава в світі, де говорять латиною. Безпеку країни забезпечує швейцарська гвардія, яка вперше з’явилася на Ватиканському пагорбі 1506 року.
Нині гвардійці несуть лише церемоніальну службу, однак історія зафіксувала і їхню звитяжну битву. 6 травня 1527 року, рятуючи життя Папи Климентія VII від солдатiв імператора Карла V, зi 189 швейцарців 147 загинули в нерівній боротьбі.
Тільки в 1992 році за Папи Івана Павла ІІ Ватикан офіційно визнав, що Земля обертається навколо Сонця, і виправдав Галілео Галілея , назвавши суд над видатним астрономом помилковим.
Український вимір
8 лютого 1992 року засновано Апостольську Нунціатуру (посольство) Ватикану в Україні. Історичною подією для нашої країни став візит до Львова та Києва Папи Римського Івана Павла ІІ в червні 2001 року.
Однак чомусь у нас нечасто згадують, що вже багато століть Україна тісно пов’язана з Ватиканом через Українську греко-католицьку церкву. Нині у Римі діють два храми УГКЦ та кілька навчальних закладів.
Неподалік Ватикану, на пагорбі Джаніколо, звивиста дорога привела нас до триповерхового будинку у віддаленому і затишному місці, куди не долинають звуки великого міста. Тут розташована Папська українська колегія Святого Йосафата.
«Після Першої світової війни в Римі зросла кількість українських студентів, тож за сприяння Папи Пія XI для української семінарії звели нову будівлю, — розповів нам віце-ректор колегії Святого Йосафата, отець Теодосій Грень. — Відкрили будівлю 1932 року. Освітня система відтоді змінилася мало. Студенти з України тут, у Римі, продовжують свою духовну формацію, духовне дозрівання. Слухають лекції в різних римських папських інститутах та університетах — таких закладів тут майже 30. Залежно від спеціалізації вивчають душпастирське богослов’я, канонічне право, психологію, догматику тощо.
А в Колегії більше уваги приділяється предметам, які безпосередньо пов’язані з Україною. Маємо духовних провідників та спеціальні програми для студентів, які приїжджають з України. Нині в нашій Колегії навчаються переважно випускники українських семінарій — Дрогобицької, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Київської — та богословських факультетів наших університетів, зокрема українського Католицького університету. Також маємо студентів із Бельгії та Македонії. Усього — 55 осіб».
Надвечір між площею Венеції та Колізеєм віднаходимо церкву Сергія і Вакха. Храм відчинений. Заходимо. Дві жінки ставлять свічки і моляться.
«Ця церква належить українцям з XVII століття, — розповів наш провідник Володимир. — Після Берестейської унії 1596 року українські митрополити кілька разів зверталися до Ватикану з проханням надати їм храм у Римі. Нарешті 1641 року Папа Урбан VIII своїм указом передав українцям церкву святих Сергія та Вакха. Інший український храм — святої Софії — збудували в Римі наприкінці 1960-х років за ініціативи патріарха Йосифа Сліпого, який після повернення з радянських в’язниць та виїзду за кордон активно розбудовував УГКЦ».
