Чотирнадцятирічна Руся Амбросімова з Мар’їнки звикла чути вибухи, але це не заважає їй мріяти і вчитися знімати кіно.
Дівчина — наймолодша з учасників цьогорічного проекту MyStreetFilmsUkraine.
Це кіномайстерня міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86», за результатами якої щороку з’являється новий альманах короткометражного документального кіно про «непопсові» міста України.
Наразі вже готові 12 фільмів, 12 особистих історій про Маріуполь, Краматорськ, Сіверськодонецьк та інші міста сходу України.
Серед авторів цих стрічок більшість — режисери-початківці зі сходу. У вересні «короткометражки» зможуть подивитися жителі Маріуполя, Сiверськодонецька, Краматорська, Слов’янська, Лисичанська...
Із куратором проекту Надією Парфан «Україна молода» веде мову про культурну децентралізацію.
Не журналістські сюжети і не багатобюджетні блокбастери, а авторське кіно
— Надіє, фестиваль «86» у Славутичі є майданчиком нагородження переможців проекту MyStreetFilmsUkraine. Розкажіть про взаємозв’язок. У кого виникла ідея поєднати кіно та урбаністику?
— Фестиваль «86» від самого початку був фестивалем кіно та урбаністики. Ця ідея пов’язана з містом Славутич, де він проводиться, — це місто-утопія, пам’ятка модерністської архітектури та містопланування, урбаністична оаза в серці Полісся. Це місто дуже кінематографічне саме по собі, та й Чорнобильська зона, що розташована неподалік, є постійним майданчиком для зйомок фільмів, кліпів, документальних стрічок.
Проект MyStreetFilmsUkraine виник у другий рік існування фестивалю. Нам було нецікаво просто привозити до України іноземне кіно і перетворювати фестиваль на такий собі «ринок збуту» культурного продукту інших країн. Ідея MyStreetFilms, по-перше, у тому, щоб стимулювати локальне кіновиробництво і підтримувати українське незалежне кіно.
Це проект, що демократизує процес виробництва і дає шанс будь-якій людині розказати свою історію на екрані. По-друге, це також проект, у якому ми переосмислюємо урбаністичну культуру України і те, як вона відображена в кінематографі. У нас дуже глибоко вкорінена поетична традиція, що зображає Україну як пасторальну, рустикальну і переважно сільську. При цьому Україна вже не одне десятиріччя є переважно міською країною. Наше кіно показує урбаністичні ландшафти та історії.
— За роки уже відзняли 39 коротких метрів. Скільки всього було подано заявок і за якими критеріями обираєте учасників?
— Щороку ми оголошуємо конкурс ідей — і за кілька тижнів отримуємо кілька десятків проектів. У 2017 році їх було близько півсотні, але це видання мало спеціальний приціл на східний регіон. У 2016 році в першому турі було майже 100 проектів. Потім ми відбираємо близько 15 півфіналістів з огляду на оригінальність ідеї та реалістичність втілення в коротку кіноформу у стислі строки. Важливо, щоб це були не журналістські сюжети і не багатобюджетні блокбастери, а авторське кіно.
Вразили Луганський і Донецький регіони
— Які фільми з попередніх програм запам’яталися вам особисто і чому?
— Я є авторкою ідеї і генеральною продюсеркою проекту, тому щиро вболіваю за кожен короткий метр. Мабуть, найбільше запам’ятовуються фільми, які в процесі виробництва підходять до межі зриву — а потім усе ж виходять на екран. Так, у перший рік мене по-особливому вразив фільм молодого татуся Поля Гранека, який гуляв iз сином по київській Русанівці і знімав про це фільм. Торік у нас вийшла несподівано потужна експериментальна робота «70 вулиць» Макса Лижова. А цьогорічне видання вразило мене в цілому, як і сам Луганський і Донецький регіони.
— Творчими наставниками у різні роки були режисери Остап Костюк, Чед Ґрасіа, Катерина Горностай, Олександр Ратій. Складно запрошувати іменитих професіоналів?
— Талановиті люди мають напружений графік, і переконати їх знайти час на творчу опіку справді непросто. Щороку я витрачаю по кілька тижнів, шукаючи цих людей і переконуючи їх узяти участь. Але, на щастя, є ті, хто усвідомлює якусь соціальну відповідальність перед віддаленими регіонами, хто розуміє важливість діалогу з молодим поколінням або просто має педагогічну жилу.
— Цього року глядачі побачать 12 нових короткометражок, героями яких є Маріуполь, Краматорськ, Сiверськодонецьк, а також несподівані міста і місця сходу України. Режисерам вдалося некон’юнктурно показати тамтешнє життя? Який інструментарій використовували?
— Більшість наших героїв і режисерів — місцеві. Це люди, що живуть у Краматорську, Сiверськодонецьку чи Маріуполі й знають регіон не з новин. Їхня локальна компетентність дозволяє дивитися на речі глибше. У їхніх фільмах багато щирості й зовсім немає фальші чи стереотипів. Скажімо, один iз наших учасників — слов’янський юнак Міша Корольов.
Він живе у Слов’янську, вчиться у краматорському технікумі на кухаря і грає в місцевій панк-групі «Шум всесвіту». Наша наймолодша учасниця — 14-річна Руся Амбросімова з Мар’їнки (передмістя Донецька). Руся звикла чути вибухи, але це не заважає їй мріяти і вчитися знімати кіно. Такі речі неможливо придумати чи показати кон’юнктурно.
— Володар гран-прі конкурсу потрапляє до офіційної програми престижного міжнародного фестивалю і особисто представляє свій фільм. Де вже побував та які перспективи у цьогорічного переможця?
— Фільм Марії Стоянової «Ма» вже мав близько десятка публічних показів, серед яких престижний міжнародний кінофестиваль Biografilm у Болоньї. Цими днями покази відбуваються буквально щовихідних на різних фестивалях і спеціальних подіях по всій Україні. Така кількість показів є великим досягненням, адже здебільшого молоде українське кіно має дуже обмежений доступ до аудиторії. Ми також відправили аплікації на різні кінофестивалі в Україні та світі й дуже чекаємо результатів відбору.
Інший наш учасник Валерій Пузік iз фільмом «Гострий біль» уже встиг перемогти на кінофестивалі «Відкрита ніч» і потрапити в низку конкурсних програм українських фестивалів. Днями його показуватимуть у конкурсі Каннського фестивалю.
У вересні ми вирушаємо на схід і проводимо серію міні-фестивалів «86: Післямова» у семи найбільших містах Луганської і Донецької областей. Над організацією цих подій працює команда професійних культурних менеджерів i спеціалістів iз промо. Вхід робимо принципово безплатним.
