Ми помстимося за побратимів

За липень 2017 року Україна офіційно втратила 24 бійцi. Декілька десятків поранено.

 

Найкривавішими були дні 19-20 липня. Тоді загинуло дев’ять хлопців. Дехто помер за Україну в свій день народження...

 

Які висновки зроблено?

 

Місяць пройшов iз того часу. Хтось втратив генеральські погони? Чиюсь бездіяльність чи неправильні дії розслідує військова прокуратура?

 

Можливо, народ задумався над тим, що в нас реальна війна? 

 

Юрій Бутусов — головний редактор одного з видань, каже, що це були звичайні дні. І просто жертви стали незвичні. Пане Юрій, це були не прості дні. Хоча б тому, що цих жертв можна було уникнути. 

 

Жителі міста Мар’їнка говорять, що вже 18 липня вони знали про «Гради». Танки біля Спартака, якогось там депо на Ясинуватській розвилці. Знали про це і військові.

 

Проте нічого і ніхто не зробив, щоб попередити побоїще.

 

Скажу навіть більше. Перед тим на позиції до військових заїжджали чинуші зi штабу. І говорили, що не потрібно провокувати сепарських виродків.

 

Коли хлопці просили в них ПТУРи, щоб у разі атаки мати хоч щось для відбиття атаки, вони говорили, що нема на те потреби. У нас режим тиші!? 

 

Терористи розпочали масовану артилерійську атаку близько п’ятої ранку. Під прикриттям вогню на наші позиції зайшла ворожа ДРГ. Сталося те, що сталося.

 

Я спілкувався з очевидцем цих подій, який двічі за липень святкував свій день народження. 20 липня, виживши після обстрілу «градiв».

 

І 28 липня вiн дивом залишився живим після обстрілу наших позицій російськими мінометами 120-го калібру. Тоді один наш боєць загинув і вiсiм отримали важкі поранення. 

 

— Нас так накривали «артою», що голову було важко підняти, — розповідає побратим. — Цим скористались російські диверсанти. Наша «арта» почала працювати тільки через годину.

 

З усіх бо­йових машин на позицію виїхали тільки три. Одна з них повернулась на місце дислокації. Оскільки щось там заклинило.

 

Танк, який виїхав на допомогу українським солдатам, потрапив у ДТП (?!) і на якийсь час змушений був залишитися на місці зіткнення. А допомога прийшла лише тоді, коли інтенсивність обстрілів зменшилася.

 

Більшу частину розповіді, звісно, не друкую. Можете здогадатися про рівень емоцій. Колись іншим разом розкажу. Нехай пройде час. 

 

І це так ми воюємо? А гарант розказує нам про здобутки армії. І більша частина народу, хто слухає, — вірить. Думаючи, що в нас перемир’я.

 

28 липня ті ж позиції обстріляли з мінометів. Стріляли в той момент, коли на плацу зібралися всі солдати — більше десяти. Одні йшли з позицій, інші заступали.

 

Таке враження, що російські виродки знали, коли хлопці міняються. Хоча чого тут дивуватись — у них же наш полонений. І в історії про мужність під час катування ніхто не вірить. Дивним є те, чому не поміняли розпорядок зміни на позиціях? Чому ніхто про це не подумав? 

 

Чи будуть покарані винні?!

 

Згадайте ще раз — 24 убитi за липень. 24 сини не повернулися до матерів. Україна без 24 синів.

 

Вічна память вам, побратими. 

 

Ми помстимось за вас. Хоча не знаю, коли це буде. 

 

Пробачте, братчики.