Садок лимонний коло хати

      Усе почалося з маленького насіння лимона, яке хлопчик Толік посадив у горщечок. Він захотів порадувати своїх домашніх смачними цитрусами на Новий рік.

      Але деревце не те  щоб не плодоносило, а навіть не зацвіло ні до Нового року, ні через рік, ні навіть через два. «Тоді я зацікавився, чи можна вирощувати лимони в домашніх умовах, — розказує Анатолій Васильович. — Абсолютно випадково мені до рук потрапила книжка про вирощування цитрусових у кімнаті, згодом почав вивчати відповідну літературу». Виявилося, що лимони, як і помаранчі — апельсини, мандарини, грейпфрути, розмножуються вегетативним способом, тобто із паростка. Висівати їх насінням теж ніхто не забороняє, але плодів дочекається лише людина із янгольським терпінням. «Випробувано на собі, — сміється садівник, — те перше насіннячко таки дало паростки — через шість років».

      У той час експерименти з екзотичними фруктами були для Анатолія Васильовича лише хобі, адже юнак збирався пов'язати своє життя із технікою: спочатку закінчив машинобудівний технікум, згодом — Київський інститут цивiльної авіації. Проте за першою освітою працював мало, бо швидко зрозумів, що хоче перетворити хобі на справу життя. Звичайно, аграрних знань бракувало, тому весь час Анатолій Патій займався самоосвітою. Аби говорити з плодово-овочевими культурами «на ти» «технар» пішов до Аграрного університету. Закінчивши його, «кімнатний садівник» зацікавився товарним вирощуванням екзотичних фруктів.

      Звичайно, про вирощування бананів-апельсинів на присадибній ділянці не йшлося. Але от біда — існуючі теплиці не влаштовували садівника. Що робити? Винаходити свою! Що з успіхом і зробив Патій. Не даремно кажуть, що на перетині двох наук народжуються геніальні ідеї. От де знадобились обидві освіти — технічна й аграрна. «Я підрахував, що звичайні ангарні, або голландські, теплиці є дуже енергомісткими. 70 відсотків вартості продукції, вирощеної в них, іде лише на покриття затрат на тепло, а ще світло, полив, зарплатня працівникам. От і виходить кругленька сума», — поділився розрахунками садівник. Отже, якщо, наприклад, кіло тепличних помідорів коштує взимку 10 гривень, то сім із них покупець сплачує за тепло, завдяки якому томати виросли.

      Над цим і раніше ламали голови багато вчених-аграріїв, але вони приділяли увагу лише зміні геометрії даху, аби сонячний промінь спрямувати перпендикулярно до поверхні грунту. Таким чином досягається так званий «парниковий ефект», коли сонячне випромінювання нагріває землю і не дає волозі швидко випаровуватися. Модель досить непогана, але може ефективно використовуватись лише у південних країнах, де сонце світить майже цілодобово і температура повітря не падає до мінус десяти- двадцяти градусів, як в Україні.

      Наш винахідник вирішив піти іншим шляхом і побудував власну теплицю на принципі не лише світлопропускання, а й світловіддзеркалювання — своєрідний термос, в якому при температурі на вулиці мінус 25-30 градусів зберігається 3 градуси тепла. Як у справжньому термосі — наливаєте чай, і він дві доби гарячий. До того ж у такій теплиці і волога випаровується набагато повільніше через те, що склопластикова споруда наполовину вбудована в землю. За підрахунками Анатолія Патія, теплиця-термос потребує обігріву у 15 разів менше, ніж звичайна, а світла — в 1,8 раза. При цьому урожайність будь-якої висадженої там культури збільшується щонайменше вдвічі. Винахідник одразу ж запатентував диво-теплицю і тепер продає право використовувати свій винахід усім бажаючим. Одразу ж додаються і економічні розрахунки на побудову «термоса» — усього двадцять доларів за квадратний метр корисної площі, з якої за бажанням можна отримувати надприбутки.

       «Я подумав, якщо будуть малі затрати, люди зацікавляться і будуватимуть зимові сади, відпочивати, отримувати естетичну насолоду», — каже Анатолій Васильович. Поки що диво-теплиці не викликають особливого захоплення у співвітчизників — за 17 років існування технології «термоса» патент купили усього семеро таких любителів. Щоправда, іноземці проявляють неабияку цікавість до ноу-хау. Проте, «продаватись» за кордон Патій поки не збирається. «Гроші можна заробляти і на батьківщині», — вважає він.

      Чим, власне, і зібрався зайнятись селекціонер-любитель — адаптацією південних сортів фруктів до українського клімату. За 27 років він випробував силу-силенну сортів. Оскільки перший досвід вирощування екзотів винахідник отримав на лимонах, символічно, що більше уваги приділяє саме їм. «Перу» Анатолія Патія належить сорт Київський. Деревце зовсім маленьке — не більше 80 сантиметрів, проте, за рік дає чотири урожаї — 200 кілограмів жовтих плодів. Таке неможливо навіть у природі. (Та і звичайна садова яблуня навряд чи порадує таким урожаєм).

      Доросле лимонове дерево «від Патія» — заввишки три метри. Плоди вражають розмірами: один «лимончик» тягне на півтора-два кіло. Де ви бачили подібне диво на ринку? Смакові якості також не порівняти із базарними. За словами Анатолія Васильовича, його «Київський» має на 20 відсотків більше вітаміну С, що підтверджено біохімічним аналізом. Причина проста — влітку сонячний період триває 16 годин на добу, отже, плід накопичує більше корисних речовин, ніж у себе на батьківщині. Собівартість такого тепличного лимона — не повірите — гривня за кілограм! Якщо ви не захочете зривати плоди одразу, немає проблем, можете вихвалятись ними перед гостями три роки підряд — стільки лимони можуть висіти на дереві, не в'янути і, найголовніше, не втрачати смакових якостей.

      Нічим не відрізняються від диво-лимона й інші плоди, виведені Анатолієм Патієм. Є на його тепличній плантації і банани. «На зріст» дерево не вище метра, проте, за рік на ньому виростає величезне гроно у 400—500 бананів. Самі бананчики маленькі, як і слід бути продовольчим фруктам. Ті ж, хто звик купувати величезні загнуті банани на ринку по три-п'ять гривень за кіло, мають знати, що на батьківщині — в Індії — ці плоди вважаються кормовими. Таким «фуражем» із високою місткістю крохмалю годують худобу, з нього виготовляють борошно. Справжні ж продовольчі банани мають бути маленькими і стрункими, і коштують у наших широтах недешево — 140 гривень за кілограм. Анатолій Патій стверджує, що його створіння за собівартістю не перевищує 80 копійок. До речі, у світі існує не більше 10 сортів продовольчих бананів, на відміну від плантайнів (так називають кормовi фрукти фахiвцi), яких понад 300. Завівши банан у себе в хаті, можна забезпечити смачними плодами не лише своїх дітей, а й онуків, адже плодоносить деревце 40 років безперервно. Навіть листя не жовтіє, отже, дерево зберігає естетичний вигляд. Банани, як і ананаси, більше за лимони потребують тепла. Цим примхливим деревцям взимку потрібно підігрівати повітря до 15—16 градусів.

      А ананаси можуть заводити в хаті лише терплячі особи. На відміну від бананів та лимонів пальма плодоносить не частіше одного разу на рік — культура, складна в розмноженні, зате легка в утриманні. Якщо забудькуватий хазяїн довго не поливатиме ананаси — вони від цього дуже не постраждають, адже можуть витримати без води шість років. Куди там верблюду! Красу ж цього дерева оцінять не лише естети. Чудова квітка милує око аж півтора року. За смаком український ананас набагато солодший за привозні, які здебiльшого зривають недозрілими. До речі, відрізнити стиглий ананас від нестиглого зовні практично неможливо, лише за смаком зрілий фрукт не подразнює язик і піднебіння.

      Три вище згадані культури, за свідченням «екзотичного фермера», користуються найбільшим попитом. Їх купують у малогабаритні квартири, в зимові сади і, звичайно ж, на фермерські плантації. Але є справжні рекордсмени: в одному закарпатському селі лимонні дерева вирощують просто на вулиці замість яблунь. Уявляєте садок лимонний коло хати?

      До речі, на дачі легко можна вирощувати таку екзотику як фейхоа та інжир. Ці культури витримують і справжні сибірські морози до 25 градусів, і різкі перепади температури, що характерно для українських зим. Плоди інжиру, виведеного Анатолієм Патієм, «тягнуть» на 250 грамів «ягідка». За рік же з дерева можна зняти від 10 до 30 кілограмів тропічного фрукта

      Так що селекціонеру Патію клієнтів не бракує. «Попит набагато перевищує пропозицію. Я його ніколи в житті не перекрию», — скаржиться він, розказуючи, що українці купували б до мільйона саджанців на рік, але так багато, звісно, в Анатолія Васильовича їх немає. Садівник зізнається, що залюбки залучав би до свого бізнесу помічників. «Я готовий закуповувати від людей ананаси і банани у необмежених кількостях», — каже він, маючи на увазі саджанці. Вони, а не плоди, — основне заняття фермера.

      Зараз в Україні, куди тільки починає докочуватися західна мода на екзотичні насадження у власній квартирі, Анатолій Патій поки що — єдиний селекціонер, який перетворив задоволення на прибутковий бізнес. Саджанці «від Патія» по кишені кожному: паросток лимона коштує від 10 гривень, банана — не більше 40, ананас фермер продає по 50 гривень, інжир та фейхоа оцінюються від 10 до 30 гривень.

      Окрім естетичної насолоди, яку не можна не отримати, дивлячись на екзотичне деревце та вдихаючи аромат його квітів, рослини та плоди в кімнаті мають практичне значення. Наприклад, листя лимона очищує повітря, виділяючи фітонциди, які вбивають 90 відсотків хвороботворних бактерій. А це, до речі, неабияк підвищує розумову діяльність, що неабияк корисно для офісів. Інжир не завадить вирощувати при лікарнях, адже його плоди містять калій та йод, які позитивно впливають на серцево-судинну систему. А парубкам за визначенням слід мати вдома ананасове деревце — його плоди додають чоловічої сили.

      Невгамовний селекціонер Анатолій Патій не збирається зупинятись на досягнутому. На черзі — розробки нових сортів інжиру, папайї, маракуйї.

      Оранжерейним вирощуванням екзотичних фруктів українці зацікавились ще у ХVII столітті. Тоді з Голландії до Умані уперше завезли дерева помаранца (так раніше називали апельсин) і створили спеціальні теплиці для промислового вирощування ананаса, інжиру, апельсинів та лимонів. Із теплиць дерева поступово перекочували на підвіконня простих селян, де радували око любителів-садівників. А жоден панський стіл на Різдво не обходився без деревця вишні, персика чи лимона зі стиглими плодами. Особливою «розкішшю» вважалось зривати їх просто з дерева, загадуючи бажання.

      Після війни в Україні була невдала спроба запровадити траншейне вирощування цитрусових у вінницьких, київських, чернігівських та житомирських колгоспах. На жаль, ідея померла щойно народившись, адже задля цього використовували Новогрузинський сорт, який більше підходить для південних регіонів — високорослий та без належної урожайності. На цьому ідея товарного вирощування цитрусових, а також бананів, ананасів та іншої екзотики вичерпала себе. Сьогодні Міністерство аграрної політики зацікавилося винаходами Анатолія Патія, проте, запровадження промислового вирощування цих культур впирається у чималі гроші.