Петро Олійник: Такого в історії України ще не було, щоб одна партія будувала свою фінансову піраміду через державну податкову службу

07.10.2003
Петро Олійник: Такого в історії України ще не було, щоб одна партія будувала свою фінансову піраміду через державну податкову службу

Петро Олійник.

      Раніше Львів в уявленні пересічного українця-негаличанина був чимось на зразок столиці «антирадянського» руху. Москалі і комуняки — ось справжні вороги західняка!

 

      Тепер це вже не актуально. Не через те, що всі львів'яни палко полюбили колишніх ворогів — більшість народу галицького розуміє, що боротися зараз потрібно передусім з іншою бідою. І не дивно, що останні роки й місяці у місті Лева «по висхiднiй» проходять під іншими гаслами, на кшталт «Медведчука — геть з Львівщини!», «Покладемо край свавіллю СДПУ(о)!» тощо. Адже саме Львівщині «пощастило» стати майданчиком для глобального експерименту: «першого в історії держави використання фіскального державного органу для розбудови однієї-єдиної партії». Так процеси, які вже не перший рік відбуваються на Галичині, охрестив народний депутат Петро Олійник.

 

      Пан Петро знає, що каже, бо до того, як тимчасово «переїхати» до столичного парламенту, він обіймав посаду міського голови Червонограда — чи не єдиного районного центру Львівської області, в якому вдавалося так-сяк давати по загребущих руках податкової (о). Гірничий інженер за фахом, Петро Олійник розбирається не лише у проблемах паливно-енергетичної галузі, а й загалом в економіці, яку називає своїм хобі.  До всього, а точніше завдяки цьому всьому, Петро Михайлович очолює львівський штаб «Нашої України».

 

      Тож немає нічого дивного в тому, що, оцінивши масовану пропагандистську кампанію центрального телебачення під кодовою назвою «Наші» повзуть зі Львова», саме в Петра Олійника «Україна молода» вирішила розпитати про реальні причини та подробиці великого львівського протистояння.


Проти регбіста є прийоми?

 

      — Петре Михайловичу, останнім часом однією з «найгарячіших» політичних тем в українській пресі стала ситуація на Львівщині, де вже давно тліє іскра протистояння керівників місцевої податкової з підприємцями, що в цьому випадку дорівнює конфлікту СДПУ(о) та «Нашої України». Блок Ющенка каже, що взяв «гнаний» бізнес в області під свій захист. Однак про «подвиги» Сергія Медведчука відомо вже давно, чому ж активні «воєнні дії» спалахнули тільки зараз?

      — Насправді цей конфлікт бере початок з 1998 року, коли тодішній голова Львівської облдержадміністрації Степан Сенчук на дострокових виборах був обраний мером Львова. Саме тоді відділ юстиції, виконавча служба і податкова адміністрація в особі Медведчука-молодшого та його першого заступника Тараса Козака розпочала системне знищення підприємців. Процедура ця дуже проста й в Україні, на жаль, відома: підприємство проводять через процедуру банкрутства, а все, що на ньому є хорошого й корисного з обладнання, ріжуть на металобрухт. Можу навести конкретний приклад: на одній із шахт Червонограда через банкрутство було за 40 тисяч гривень продано на брухт породовивантажувач, і шахта, балансова вартість якої 1,5 мільярда (!) гривень, через ті 40 тисяч зупинилася. Таких випадків десятки. На верхівці цієї убивчої системи стояла львівська податкова, про керівника якої варто зауважити окремо.

      Чого вартий хоча б той факт, що Сергій Медведчук, жодного дня не працюючи бодай на якійсь посаді у податковій адміністрації, одразу очолив Львівську міську ДПА, а потім уже й обласну. Хоча за освітою «пан податківець» — випускник Львівського інституту фізкультури. Спеціальність — регбі.

 

      — Регбі — гра жорстка, там треба йти напролом...

      — От він і йшов: протягом п'яти років устиг захистити кандидатську й докторську дисертації. Тепер Сергій Вікторович доктор наук.

 

      — «Фізкультурних»?

      — Ні, економічних. І, до речі, професор торгової академії. Щоправда, студентів його я ніколи не бачив і з ними не розмовляв, тому про наукові якості пана Сергія нічого сказати не можу.

      Так от, повертаючись до бізнесово-податкового конфлікту. «Машина» працювала впевнено, плани були далекоглядні, а починалося все з того, що Медведчук-молодший використовував свою посаду для розбудови Соціал-демократичної партії (об'єднаної). Хоча номінально він має членство в Аграрній партії і прийшов у команді Михайла Гладія (головного «аграрника» тоді призначили «губернатором». — Авт.). У мене  є аналіз 1999-го — початку 2000 року, згідно з яким 90 відсотків районних і міських податкових адміністрацій Львівщини очолювали перші секретарі, чи як вони їх там називають, СДПУ(о). Почалася організаційна розбудова партії, для якої, звісно, були потрібні певні ресурси. У мене є матеріали, які свідчать про те, що деякі фонди реєстрували у приміщеннях місцевих відділів ДПА. Такого в історії України ще не було, щоб одна партія цілеспрямовано й послідовно будувала свою фінансову й організаційну «піраміду» через фіскальну організацію, через податкову! Це ж ідеться не про окремі випадки, коли податківці беруть хабарі — таке було і до Медведчука, і після теж буде. Але використання державного, силового апарату для розбудови партійної структури і викачування грошей саме під цю конкретну мету — це абсолютне ноу-хау «медведчуківщини» як явища.

      Цей, перший, етап завершився у 2000 році, і почався другий — збільшення кількості членів партії і боротьба з «непокірними».

 

Геометрична прогресія загребущості: совок — тачка — вантажівка

 

      — Тобто тими, хто не хотів добровільно «сприяти» запровадженню стандартів «об'єднаної» соціал-демократії на Львівщині?

      — Так, дійшло до того, що з області «пішли» цілі структури, яким «ламали хребти»: скажімо, така відома компанія, як «Кока-кола», або «Кредитбанк» — єдиний банк, який зареєстрований у Львові як юридична особа (всі інші — тільки філії). Врешті-решт запрацював «закон мультиплікації»: маленький податківець несе більшому в совочку, більший уже везе в тачці, наступний — у вантажній машині...

      Але навіть цього було мало. Тоді була побудована ціла система махінацій з поверненням ПДВ, яка, знову ж таки, працювала тільки на одну партію. Колись «Львівська газета» писала про один такий випадок: тоді СБУ взяла «на гарячому» одну пані, яка знімала з рахунку 200 тисяч. І жінка написала зізнання, згідно з яким ці гроші призначалися Мирославові Хом'яку, тоді ще керівникові районної податкової. Я не можу стверджувати, що Хом'як винен — це може довести тільки суд. Але справа була резонансна, і Сергієві Медведчуку треба було як мінімум не підвищувати його по службовій драбині. Та реакція пана Медведчука була протилежною: з начальника районної ДПА Хом'як «виріс» до начальника міської, а 24 серпня цього року його ще й нагородили орденом. До речі, знову ж таки, вперше в історії України дійшло до того, що в десятках випадків державні нагороди вручають керівники СДПУ(о) своїм заступникам, хоча це повинен робити за дорученням Президента голова облдержадміністрації.

 

      — Невже підприємці зовсім ніяк не можуть протистояти цій «машині»?

      — Львівський бізнес просто був до такого не готовий, тому на даний момент не має механізму протистояння. Але всякому нахабству є межа. Коли тиск на малі й середні підприємства дійшов до того, що «їм» стало мало податків, і підприємства просто почали відбирати,  народ піднявся. Спершу сесія міської ради, де є чимало бізнесменів, не побоялася і проголосувала проти Мирослава Хом'яка. Аналогічним чином обласна рада проголосувала проти Медведчука. «Львівська газета», а за нею й деякі інші, почала про всі їхні «подвиги» розповідати на шпальтах, а деякі підприємці, як-от Олег Мандюк, керівник «Віденської кави», чи Славко Рущишин, у якого швейне підприємство «Троттола», почали давати проти них покази. Врешті-решт, «Наша Україна» розгорнула акцію «Україна без цензури», яка діятиме не лише на обласному, а й на загальнонаціональному рівні. І в рамках цієї акції ми будемо не лише висвітлювати факти такої «медведчуківщини», а й захищати постраждалих через юридичні компанії та представницькі органи — районні, міські, обласні ради тощо. Я думаю, що сьогодні зароджується громадянське суспільство, яке створює механізми противаг свавіллю влади.

 

«Це вже навіть для терплячого до краю галичанина називається «передати куті меду»

 

      — Петре Михайловичу, але ви самі кажете, що таке свавілля на Львівщині триває вже не перший рік. Як же так вийшло, що боротися з цим ви всі почали тільки зараз, чому тим же «медведчуківцям» дали розбудувати цю грандіозну піраміду, і лише тепер схаменулися, б'єте на сполох, розгортаєте якісь акції?

      — Маєте рацію: дуже погано, що цього не було зроблено багато років тому. Але річ у тім, що раніше цю боротьбу вели поза межами громадянського суспільства, на рівні протистояння податкової адміністрації з обласною радою. Ще ж тоді намагалися апелювати до голови ДПА (на той час — Миколи Азарова), створювати слідчі комісії — все ж це було! Але, як мені здається, різниця в тому, що тоді львівський політичний істеблішмент був переконаний: можна з усім розібратися адміністративним шляхом. Поїхати до «доброго батька», який розсудить, розбереться... Суспільство, на мій погляд, було не готове до застосування публічних механізмів захисту і надіялося лише на те, що можна вмовити Київ, тобто «центральну» ДПА поміняти львівському «підрозділу» керівника. Та коли ми побачили, що нічого не міняється, і репресивний трикутник діє дедалі впевненіше, — тут терпець і урвався.

 

      — То була «піраміда», тепер уже «трикутник»... Якась «об'єднана» геометрія виходить.

      — А чим не «бермудський трикутник» iз вимивання коштів через вільну економічну зону: голова Яворівської ВЕЗ — есдек, головний митник — есдек (до речі, у віці 31 року вже має звання генерала, ордени...) і, звісно, Медведчук — голова Львівської ДПА, теж есдек («за покликанням»). Ну і просто дійшло до того, що вони, зрозумівши свою безкарність, абсолютно втратили почуття міри. Раніше були бодай якісь спроби прикритися законами, діяти більш-менш «акуратно», а тепер просто — все. Безмiр повний. Цим панам уже мало того, що підприємці, аби врятувати свій бізнес, переходять в СДПУ(о), несуть туди гроші тощо — вони захотіли перебрати підприємства собі. А це вже навіть для терплячого до краю галичанина називається «передати куті меду». Тому тепер, коли галичани нарешті збунтувалися, цей процес уже незворотній — це вся історія «галицького менталітету» доводить. Люди внутрішньо  змiнилися. І доказом того, що вони перебороли страх, були події в обласній раді. За літо там під конкретним тиском було створено «промедведчуківську» більшість із 48 осіб (усього в облраді 81 депутат). Але голосування за угоду про створення ЄЕП та звільнення чотирьох «антимедведчуківських» голів райдержадміністрацій призвело до того, що вже наступного дня формується інша більшість — 55 депутатів, тобто понад дві третини складу ради! Це ж теж показово.

 

      — До речі, Львівська рада показала дуже добрий приклад своїм «верховним» колегам: у більшості об'єдналися фракції «Нашої України» та «Ділової Львівщини», тобто місцевої «Єди». Як на вашу «народнодепутатську» думку, чому такого не сталося у Верховній Раді, і блок «За єдину Україну!» утворив більшість без блоку Ющенка? І чи може статися таке, що «НУ» об'єднається з фракціями колишньої «Єди», скажімо, проти того ж Медведчука, тільки в цьому випадку вже старшого?

      — Проблема в тому, що у Верховній Раді ведеться значно тонша гра. Тут більше переплетені інтереси — політичні, економічні, бізнесові... В обласній раді все інакше. Там депутати ближчі до людей, і коли вони бачать, як поруч на мітингу стоїть 10 тисяч осіб, їхньої думки просто не можливо не враховувати! Зі столиці все зовсім інакше видно, і навіть на рідному окрузі люди такі далекі-далекі... Це, звісно, стосується тих «мажоритарників», які на свої округи їздять тільки перед виборами. А серед «списочників» є й такі, хто з людьми взагалі не спілкувався. Окрім того, серед «центральних» парламентаріїв ще багато хто сподівається на «ласий шматок»: дехто планує отримати вигідну посаду, скажімо, у Спостережній раді Ощадбанку, хтось має надію отримати черговий металургійний комбінат, комусь іще щось обіцяли чи мають пообіцяти...

      З іншого боку, у Верховній Раді надзвичайно сильною є невіра у власні сили, тим паче, що й справді всім керує сильний кризовий менеджер Віктор Медведчук, а не Президент. У когось із російських класиків є такий вираз: «покорно-молчалівоє меньшинство». Це якраз той випадок. Ці панове за своєю природою мріють об'єднатися хіба що навколо якогось «дерибану». Ви пам'ятаєте, як формувався «коаліційний уряд»? Я нещодавно прийшов до одного міністра, і він з такою радістю каже: «Яке щастя, що ти з «Нашої України»! Бо ти ж мені не скажеш, що це ти мене поставив, і я тобі нічого давати не зобов'язаний!» І ми з ним спокійно посиділи, кави попили, поговорили гарно. Це, до речі, не він один такий — багато міністрів із нами просто відпочивають, бо не треба труситися за свою посаду.

      Власне, у плані посади, — це й Прем'єра стосується. Мені особисто здається, що Віктор Медведчук Януковича сьогодні просто «добиває». І коли всі побачать, як такий гігант упаде, і кожен усвідомить, що саме він може бути наступним, — ось тоді й наступить момент істини. І консолідація відбудеться не навколо чергового «шматка», а заради того, щоб установити свої правила гри, зберегти бодай те, що ще можна.

 

«Останнім часом нас намагалися банально купувати — за «мовчазний бартер»

 

      — Повертаючись до Львова: як «Наша Україна» діятиме надалі? Адже сумнівно, що заяви про недовіру головному податківцю або мітинги під стінами облради призведуть до звільнення Медведчука-молодшого з посади, якщо вже цього досі не сталося.

      — Звісно, навряд чи варто сподіватися на те, що Президент і голова ДПА прислухаються до рішення львівської облради і Сергія Медведчука відправлять у відставку. Це ж очевидно, що сьогодні питання зняття чи незняття головного львівського податківця лежить не в площині протистояння керівника Львівської ДПА з облдержадміністрацією чи обласною радою. Це «особисте» питання Віктора Медведчука. Очевидно, що він міг би забрати брата з області, але це могло б статися тільки в тихий і безконфліктний період. Сергій  Вікторович міг би спокійно піти на підвищення в Київ, ще й отримавши якогось чергового ордена «За заслуги» чи щось таке. Але тепер Медведчук-старший його, безумовно, не забере, бо це означало б визнати свою поразку і «відкрити шлюз» для інших поразок. Тому і голова ДПА Юрій Кравченко цього, безперечно, не зробить, бо ми ж із вами чудово розуміємо, що стосунки Кравченко-Медведчук непрості: між ними є купа гачечків, за які в потрібний момент можна «смикнути». Президент на це теж не піде, бо йому це вигідно: є центр негативів, які уособлюються в Медведчукові, і Кучма його просто «зливає». Словом, сподіватися таким шляхом позбутися нашого головного податківця марно. Але щось робити треба, тому ми починаємо з того, що проводимо сесії районних та міських рад, на яких розглядаються такі проблемні питання. Це зовсім не означає, що з «центру» пішла «рознарядка» оголосити всім недовіру — Боже збав! Хай усі на місцях вирішують. А наше головне завдання — організувати юридичний захист тих, хто наважиться вступити в цю нелегку боротьбу, і допомогти із працевлаштуванням тим держслужбовцям, яких зараз будуть «пачками» викидати за незгоду з діями керівництва. Зараз, до речі, є дуже багато людей, які добровільно готові піти з роботи, бо не хочуть більше терпіти. Окрім того, треба потурбуватися про те, щоб усі ці події об'єктивно висвітлювалися в пресі. І, зрештою, на крайній випадок є такий крайній засіб як акції масової непокори. Усе це непросто, але ми твердо переконані: мовчки терпіти уже ніхто не буде.

 

      — А «медведчуківці» не пробували з вами домовитися «полюбовно», аби не заварювати всю цю «кашу»? Чи ворожнеча така, що про це навіть і не йдеться?

      — Та ні, вони ж теж не залізні — пробували, звісно. Останнім часом нас намагалися банально купувати, але не за гроші, а за «бартер». Тобто угода така: вони залишають у спокої або й узагалі не чіпають ті-то й ті-то структури, а ми у відповідь тихенько мовчимо і не здіймаємо галасу. Але люди відмовляються. Не може тут бути компромісів — це неможливо.

 

      — Петре Михайловичу, а як так вийшло, що протистояння відбувається, по суті, між «Нашою Україною» спільно з різними «заєдинцями» та СДПУ(о), де інша опозиція — БЮТі, соціалісти, комуністи...

      — «БЮТівці» нам допомагають — в акціях активну участь брали й Степан Хмара, й Андрій Шкіль, і Анатолій Матвієнко, за що їм велика вдячність. Із соціалістами-комуністами ситуація складніша  — вони просто не мають на Західній Україні своїх впливових структур, тому допомогти нам можуть хіба що морально, і просто в це питання не втручаються.

 

Петро Олійник про політичну реформу:

 

      — Я абсолютно переконаний, що ніякий законопроект не пройде. По-перше, тому, що більшість між собою не домовиться: у них же СДПУ(о) руками й ногами за пропорційні вибори, бо має розвинені партійні структури, а, скажімо, «Трудова Україна» на це ніколи не погодиться, бо структури в них ніякої, зате є «підгодовані» одномандатні округи. І Президента в парламенті обирати не будуть. Бо ясно ж усім, що ним у такому випадку став би Віктор Медведчук. А кому, крім есдеків, це потрібно? Тому й вибори, відповідно, теж відбудуться вчасно. У «більшовиків» же немає базової платформи, навколо якої можна було б об'єднатися по-справжньому».