Друг пізнається в біді: як Гулак-Артемовський допоміг рідним Кобзаря після його смерті

Виповнюється 160 літ із часу, коли, щойно звільнений із заслання, Тарас Шевченко розпочав вести свій щоденник (названий ним «Журнал»).

 

Перший запис зроблено 12 червня 1857 року, а останній — 13 липня 1858 року.

 

Саме записи поета в щоденнику якнайповніше передають його ставлення до Семена Гулака-Артемовського — земляка і великого приятеля ще від 1838 року, людини, яка не відцуралася Тараса і в десятиліття страшної солдатчини (на відміну від багатьох).

 

Адже Семен писав засланцеві теплі листи, надсилав гроші. Тобто підтримував і морально, й матеріально.

 

Шевченко те дуже цінував, адже істинно, що справжній друг пізнається в біді... Тому відповідав такою ж любов’ю, повагою й безмежною вдячністю. 

 

Про що й читаємо в щоденнику. Бо коли Кобзар повернувся нарешті у Петербург, то чи не першим, із ким привітався, до кого завітав, — був Семен.

 

Отже, хронологія дружби Семена Гулака-Артемовського і Тараса Шевченка за щоденниковими записами нашого геніального поета і художника... 

 

«28 березня. О третій годині повернувся я додому й обійняв мого задушевного Семена Артемовського. А через півгодини я був уже в його домі, як у своїй рідній хаті. Багато чого ми згадали й переговорили, а ще більше не встигли ні згадати, ні переговорити. Дві години промайнули швидше однієї хвилини. Я попрощався зі своїм любим Семеном.

31 березня. Вечір провів у Семена.

 

2 квітня. Увечері в цирку-театрі я слухав «Бронзового коня». Блискуча постановка і більше нічого. Один старик Петров і Семен зі славою підтримали «Бронзового коня». А решта — казна-що.

4 квітня. О третій годині пообідав з Дзюбіним. Вечір провів у Семена...

 

7 квітня. Увечері пішли з Михайловим до Семена і не застали його вдома. 

 

10 квітня. Сніг, сльота, мерзотність; не дивлячись на все це, ми відправились, тобто я, Семен і М. Лазаревський, в Академію дивитись виставку. З виставки пішли ми на обід до графині Анастасії Іванівни.

 

13 квітня. Від М. Д. Старова ми з Семеном поїхали до М. В. Остроградського. Остроградський з сім’єю їде на літо в Малоросію. Запросив би, каже, й Семена, але боїться, що в Полтавській губернії для нього не вистачить сала... Обідав у Семена, вечір провів у графині Анастасії Іванівни.

 

21 квітня. Увечері пішов до театру. Вистава взагалі була хороша, а увертюра «Вільгельма Телля» блискуча... Семен в ролі батька Лінди де Шумані дуже хороший.

 

22 квітня. Без усякої мети блукав до обіду, тільки вже не один, а з Семеном. А вечором з Семеном пішли до землячки М. Л.Мокрицької...

 

23 квітня. Вчора домовилися ми з Семеном, що сьогодні о першій годині поїдемо подивитися дачі. Рівно до дванадцятої була чудова погода, а потім пішов дощ... Ми просиділи цілий день вдома, читали Гумбольта...

 

25 квітня. Пішов в Академію на виставку. В першій залі зустрівся з Жемчужниковим, а в останній з Семеном. З Академії поїхали з Семеном на Петербурзьку сторону шукати дачу. Дачу знайшли, залишили завдаток і о шостій годині вечора приїхали додому. Увечері з Семеном були в М. І. Петрова, слухали безконечні й безплідні розмови про емансипацію.

 

30 квітня. Пішли з Семеном в Літній сад з наміром подивитися монумент Крилова. По дорозі зайшли до Казанського собору подивитися картину Брюлова.

 

2 травня. Були з Семеном в Ермітажі, у відділі давньої і нової скульптури. З Ермітажу пішли на виставку квітів.

 

6 травня. Поїхали з Семеном до Енгельгардта, не застали вдома. Зайшли до Курочкіна, а потім до землячки М.С.Кржисевич, і вона нас зустріла весела, молода, як і десять років тому.

 

7 травня. Від десятої до дванадцятої години Семен зі своїм учнем співав різні дуети, а Олександра Іванівна їм акомпанувала на фортепіано, а я слухав і часом їм аплодував.

 

9 травня. Увечері були з Семеном у любої Грінберг. Вона багато й чудово співала.

 

11 травня. Увечері з Семеном були в графині А. І. Толстої і повернулися о четвертій годині ранку. На велику радість господині останній весінній вечір був пожвавлений, як завжди, і надзвичайно веселий. Семен і мадмуазель Грінберг були душею загальної радості.

 

20 травня. Увечері був у Семена, і чарівна Олександра Іванівна грала кращі місця з «Трубадура». Грала блискуче».

 

Як можемо переконатися, після приїзду в столицю Шевченко вже з Гулаком-Артемовським зустрічаються мало не щодня, фактично були нерозлучні. Особливо у перший місяць.

 

У травні друзі вже бачилися рідше, бо у Кобзаря з’являються нові й нові знайомі та друзі.

 

Адже його поетична слава привертала все нових і нових шанувальників. Як писав Тарас у листі до коменданта Новопетровського укріплення (де відбував заслання) Іраклія Ускова, «земляки (у Петербурзі) носять мене на руках».

 

Проте дружба двох світочів ні в чому не потьмяніла. Свідченням того є й відома пісня в обробці Семена Гулака-Артемовського «Стоїть явір над водою» (серпень 1858 р.), присвячена його дорогому товаришеві, яку Шевченко дуже любив. 

 

Дружба продовжувалася аж до Тарасової смерті. На яку Семен Гулак-Артемовський відгукнувся щирою скорботою і разом з іншими провів свого друга у Вічність.

 

А також організував благодійний концерт, кошти від якого передав родичам Кобзаря.

 

Семенів сум за Тарасом ніколи не минав. Він добре розумів, якого генія, якого Титана втратила Україна і наш народ.