У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Вишиванки цеглою: чому варто побачити архітектурні перлини українського модерну на Полтавщині
09.08.2017
Ці будівлі на початку ХХ століття стали поряд із церквами архітектурними домінантами й окрасою багатьох сіл Лохвицького повіту на Полтавщині.
Протягом 1910-1916 років у повіті, що включав 260 населених пунктів, збудовано в стилі український модерн, за різними даними, від 70 до 100 земських шкіл.
У тому числі і в найвіддаленіших маленьких селах.
Характерні їхні риси — трапецієві шестикутні вікна і двері, двоповерхові башти зі стрімкими наметовими верхами, дахи із заломами — запозичені зі старовинних українських будівель.
А зразком послугував споруджений у 1903-1908 рр. за проектом одного з основоположників стилю архітектора В. Г. Кричевського будинок губернського земства в Полтаві.
Вишиванки цеглою
Перші школи зводили місцеві будівельні техніки, які представляли раціоналістичну течію в українському модерні.
Одно-, дво- та трикласні будівлі включали роздягальню, учбові класи, рекреацію, кімнату для вчителів, бібліотеку, а також квартиру для вчителів.
Невдовзі втілювати у дійсність масштабні плани Лохвицьке земство запропонувало представнику романтично-декоративної течії, відомому архітектору Опанасу Сластіону.
Споруджені за його проектами школи стали явищем у розвитку української національної архітектури. Лише фасад будівель був опрацьований у 10 варіантах.
Одно- і двокласні школи мали Г-подібний план і одну башту, а трикласні — симетричне планування у вигляді літер V або П і дві башти.
Особливої неповторності їм надавала перевтілена митцем-новатором у цегляні орнаменти на зовнішніх стінах українська вишивка.
Про них писали у виданнях Києва, Полтави, Катеринослава, Харкова, Львова. Їхні світлини демонструвалися на виставках у Києві, Харкові, Петербурзі.
У сумнозвісні 1930-ті роки, коли по містах і селах масово нищили церкви, дісталося й земським школам Лохвицького повіту: в більшості з них було знесено башти.
Але самі будинки, значно втративши у своєму оригінальному вигляді, вціліли й експлуатувалися за своїм призначенням.
На сьогодні ми маємо на певній території значну групу збудованих в одному стилі будівель, які мають архітектурну та історичну цінність, до того ж в інших регіонах практично не зустрічаються. Саме в цьому їхня унікальність і цінність.
Однак у нинішню добу роздержавлення чимало цих пам’яток стали бездоглядними, вони руйнуються, їх спалюють, розбирають на будівельні матеріали.
Серед безповоротних втрат останніх років — одна з найкращих і збережена у первісному вигляді школа у с. Западинці.
Якщо в довіднику 1992 р. значилося 58 шкіл Лохвицького земства, то на сьогодні їх уже 50.
І лише в останні роки завдяки ЗМІ робляться спроби зберегти спадщину Сластіона, зробити її об’єктом туризму.
Уціліла башточка
Найбільше земських шкіл збереглося у Лохвицькому районі, чимало їх у Чорнухинському, Варвинському, Роменському, зустрічаються у Лубенському та Пирятинському районах.
Досить компактне їхнє розташування у Чорнухинському районі, близькість до автостради Київ—Харків робить цей район найбільш підходящим для одноденної автомобільної подорожі або більш тривалої велосипедної чи пішохідної мандрівки.
Ми обрали автівку. Обраний для мандрівки вихідний день мав свої недоліки — всі школи були зачинені, їхні інтер’єри були недоступні для огляду.
У Пирятині повернули на сумську дорогу. Відразу за Удаєм замість рівнини з’явилися хвилясті поля, лісисті чи лугові балки, села у долинах річок. Саме по них і проліг наш маршрут.
Поворот ліворуч, на село Білоцерківці Пирятинського району, де збереглися дві школи, пропустили.
Адже до них неблизький шлях, а в нашому розпорядженні лише один день. Тож в’їхали в Чорнухинський район і повернули праворуч, на розташовану на березі Удаю Куріньку.
У центрі села, що в козацькі часи було осередком однойменної сотні, привернула увагу охайна, з шестикутними вікнами будівля загальноосвітньої школи. Над її раменами височать башточки зі здвоєними вузькими віконцями і стрімкими, із заломом, верхами.
Стіни орнаментовані лише на кутових стовпах та під карнизом (раціоналістична течія). За цими ознаками під час подорожі ми безпомилково впізнавали серед сільської забудови земські школи.
Потім продовжили шлях на південь, до маленького села Нетратівка. Праворуч, на пагорбі, — велика дерев’яна споруда, в якій важко впізнати колишню Воскресенську церкву (1892 р.).
При в’їзді в село — невеликий будинок, у якому нині дитячий заклад сімейного типу.
Башта, на жаль, знесена, але шестикутні вікна і щедро орнаментовані стіни відкидають всякий сумнів, що перед нами колишня земська школа.
Далі, повернувшись до Куріньки, помандрували до Мокиївки. Позначена на карті коротка ґрунтова дорога, як нам сказали, вже відсутня.
Тож до села заїхали з сумської траси. В ньому поруч iз двоповерховою сучасною школою — Г-подібна будівля, що за архітектурними деталями подібна до куріньківської, але менша.
В одному місці між вікнами цегла обвалилася, оголивши дерев’яну основу. На сьогодні тут дитячий садок.
Наступне село — Піски-Удайські. На пустирі побачили будівлю, в обрисах якої важко не впізнати одне з творінь Сластіона.
Будівля земської однокомплектної (однокласної) школи покрита пофарбованою у червоне бляхою, на стінах — щедрі орнаменти.
За плануванням вона така ж, як і школа у Нетратівці, однак уціліла башточка. Школи тут уже немає, але вже є охоронна табличка: «Пам’ятка українського архітектурного модерну. Охороняється законом України».
Цим об’єктом ми завершили частину подорожі по селах, прилеглих до Удаю. В одному з них, Городищі, школа була знищена в останні роки.
За однією з версій, саме тут народився Сковорода
І знову сумська траса. Невдовзі поворот на Чорнухи. В самому містечку і в групі сіл навколо нього також збереглися земські школи. Перше — село Кізлівка.
В центрі, зліва від дороги, пам’ятник полеглим у роки війни воїнам-односельцям; за ним, на узвишші — двоповерхова нова школа, а біля неї — старовинна, з баштою.
Вона така ж, як і школа в Мокиївці, перебуває у доброму стані. Але дерев’яна башта зі здвоєними вузькими віконцями вже відчутно похилилася.
Стіни практично без орнаментів, тому складається враження, що будівля обкладена цеглою заново. Зараз у ній — шкільна бібліотека.
Тим часом дорога привела в старовинне містечко Чорнухи. У центрі розговорилися з двома чоловіками, які, крім запланованих нами до відвідання шкіл, назвали ще й земську школу в селі Сухоносівка.
Від меморіального комплексу Г. С. Сковороді дорога повела на гору. Тут зліва — трикомплектна, згідно з охоронною табличкою, побілена й оздоблена характерними для будівель Сластіона орнаментами земська школа з двома баштами.
В ній розмістився будинок дитячої та юнацької творчості і станція юних техніків.
Праворуч, через дорогу, розташована районна лікарня, де зберігся збудований за тим же проектом будинок земського лікаря.
Кидається у вічі різниця між двома збереженими старовинними віконними рамами і осучасненими іншими.
Майже впритул до Чорнух примикають Харсіки. За однією з версій, саме тут народився Сковорода. Школа розташована на віддаленому від центру села панорамному узвишші, тож дорогу уточнили у бабусь.
Від них дізналися про проведену в школі толоку, в якій взяли участь О. Герасим’юк і Т. Кутовий (про рух, організований екс-депутатами задля збереження спадщини Сластіона «Україна молода» вже писала). Нещодавно активістами була зупинена самовільна перебудова цієї унікальної пам’ятки на гараж.
Усередині — сліди хазяйнування вандалів: зірвана підлога, зруйновані перегородки, подекуди відсутні віконні рами. Зовнішні стіни багато оздоблені орнаментами.
Тепер будівля трикомплектної школи охороняється державою, пошкодження карається законом. Та чи хоч один вандал покараний?
Поруч iз Харсіками села Бондарі та Гільці. Школи в них у доброму стані, з баштами, стіни оздоблені слабо.
У Гільцях на шкільному подвір’ї збереглися старовинні господарські будівлі.
Школа в селі Бондарі трикомплектна (П-подібна) з двома башточками.
Верхня частина башт дерев’яна, зі здвоєними віконцями, їхні шатрові завершення пофарбовані у червоний колір, сама будівля, як і переважна більшість інших земських шкіл — під шифером. Школа у доброму стані, але подвір’я вже занедбане.
Від Бондарів до Гільців — кілька кілометрів. Тут приміщення земської школи займає Гілецька загальноосвітня школа. Будівля подібна до Мокиївської школи, у доброму стані, побілена.
Башточка на другому поверсі дерев’яна зі здвоєними вузькими віконцями. На шкільному подвір’ї збереглися старовинні дерев’яні господарські будівлі.
Ще можна було б подивитися земські школи в селах Богодарівка і Синяківщина, однак решту світлого часу дня вирішили присвятити Сухоносівці, передчуваючи відкриття нової школи Сластіона.
Стара земська школа тут дійсно збереглася, але в будівлі колишньої панської садиби. Нині будівля перебуває у занедбаному стані, проте замкнена.
Так ми познайомилися з незначною часткою архітектурної спадщини Опанаса Сластіона.
