Киянка Джулія Мельник сім років успішно працювала візажистом. Та дівчина серйозно зацікавилась гримом.
Грант на безплатне навчання у Cinema Makeup School у місті Лос-Анджелес їй вдалось вибороти лише з третьої спроби. Але воно того вартувало, ділиться враженнями Джулія, щойно повернувшись в Україну з піврічного навчання у Голлівуді.
Роботи Джулії Мельник заворожують. Перше враження — герої фільмів та мультсеріалів щойно зійшли з кадрів голлівудських стрічок.
Ті, хто відчув творчість цієї гримерки «на собі», розповідають про її таланти гучно, емоційно і без зайвої скромності.
Сама ж Джулія про себе каже: «Я просто дівчинка, яка дуже любить свою професію».
Досягення мрії з третьої спроби
— Вас знають не як Юлю, а як Джулію. Це якось пов’язано з вашим навчанням у Голлівуді?
— Та ні, просто мій батько — військовослужбовець, наша сім’я три роки жила у Німеччині (там я і народилась), там мене і називали Джулією. Ми повернулись в Україну, а ім’я залишилось. Люди називають і Юля, і Джулія. Головне, щоб не Джульєтта!
— Як сталось, що візажист, який підкреслює природну красу, раптом починає втілювати у життя зомбі, вампірів, якихось дивних звірів?
— Мені стало нудно бути просто візажистом. Тому, коли у мене запитували: «А зможеш зробити шрами, зомбі, вампірів?» — я говорила: «Звичайно, можу!». Хоча насправді ніколи цього не робила. Так, доводилося брехати, щоб отримувати такого плану роботу.
Дечому навчила мене Світлана Римакова, коли я працювала її асистентом. А остаточно ідеєю гриму загорілася, коли побачила шоу Face Off. Я замовляла матеріали зі США, місяцями переглядала і перекладала ролики з YouTube, експериментувала. Йшло багато часу і фінансів! І я врешті зрозуміла, що мені потрібна реальна школа, де я б могла перевірити себе.
— І ви вирішили не розмінюватись — їхати відразу в Голлівуд?
— Це найкраще, що я знаю. Але навчання там — непідйомна для мене сума. Саме навчання коштує 17 тисяч доларів, а ще плюс 6 тисяч доларів — прожитковий мінімум на 5 місяців у США, а ще переліт ... І в підсумку — 30 тисяч доларів.
— Як вам, візажистці з України, вдалось вибороти грант на безкоштовне навчання у Лос-Анджелесі?
— Щоб виграти гранд, треба було записати 3-хвилинний відеоролик, де я повинна показати образ (відомого персонажа або показати своє бачення відомого образу), продемонструвати поетапно, як він створювався, і розповісти, чому так сильно потрібне мені це навчання.
— Ви — міцний горішок. Вас не засмутили дві відмови у гранті?
— Але з третьої спроби я таки домоглася свого! Я пройшла відбір у двадцятку, місяць голосування я трималась у лідерах. Вийшла першою у глядацькому голосуванні, й у підсумку судді, від яких залежало саме рішення, одноголосно вибрали переможцем мене.
Я не могла повірити в це! Це була справжня битва, і ми її перемогли! Кажу «ми», тому що мене підтримало близько 40 тисяч людей. У якийсь момент люди так активно боролися за мене, що мені здавалося, що в Голлівуд ми поїдемо всі разом!
«Педагоги у США знаходять тисячу причин, щоб тебе похвалити»
— Хвилювались перед поїздкою?
— Єдине, чого дуже боялася, що не буду розуміти мови. Я боялася втратити будь-яку інформацію, адже для мене була важлива кожна дрібниця. Тому, коли я приїхала до Америки, найперше, що зробила, — купила диктофон. Щоб потім могти все прослуховувати і згадувати, якщо щось забула або не зрозуміла.
— Як вас зустрічав Голлівуд?
— Першого ж навчального дня я мало не запізнилася до школи, бо вперше опинилася в американському метро і не могла зорієнтуватися. Але люди в Америці допомагають одне одному, навіть якщо не просиш цього. Мене доправили на потрібну мені станцію, я забігла в клас, побачила останнє вільне місце, сіла. Педагог відрекомендувався: «Привіт, мене звуть Майк Спатола! Я ваш педагог, а це Джулія Мельник, і вона виграла грант», клас обернувся на мене з оплесками. Я ледве стримувала сльози і ту радість, що ось я сиджу в школі, про яку мріяла три роки!
— Наскільки ваші очікування щодо навчання збіглися з реальністю?
— Я собі уявляла все досить яскраво, як я побачу ті аудиторії, познайомлюсь із педагогами, очікувала побачити неординарних, у хорошому сенсі цього слова, однокурсників. Так усе і було. Я за школою стежу близько чотирьох років і дивлюся майже всі її прямі трансляції, тому заочно знала в обличчя деяких персон. Я пам’ятаю, як вперше зайшла в школу. Ручки трусились, очі на мокрому місці, у руках папка з документами, а серце вистрибує!
Чекала я від школи великої кількості знань. Був шалений темп, не так багато часу на тренування. Не встигала моргнути — як уже екзамен. Я виграла грант, у який входили 4 курси (характер, б’юті, протезний грим і спецефекти). Звичайно, я туди їхала не заради б’юті (іронічно усміхається). Сказати чесно, на б’юті мені навіть було нудно, і хотілося підганяти час, щоб швидше перейти до тих курсів, через які я боролася за грант, — складний грим! Для мене було важливо все, я записувала, фотографувала, перепитувала, якщо не розуміла, ну і, звичайно, практика і ще раз практика!
— Кожен грим — це мистецький твір. Людина у гримі набуває геть інших рис, вона може лякати, бути дуже моторошною або навпаки — милою, казковою. Жаль такі шедеври демонструвати тільки у шкільних стінах.
— А ми і не обмежувались школою. Дуже цікаво було, коли образ доповнювали костюмом та історією, тісно пов’язаними з зовнішнім виглядом персонажа. Іноді це були міні-етюди, які нагадували про моє акторське минуле. Пам’ятаю, коли я вжилася в образ інопланетної істоти, то бігала і «нападала» на педагогів, чим дуже повеселила всю школу. А ще так виходило, що ми обідали у гримі і виходили в магазин у нелюдській подобі, але люди знають, що поруч школа гриму, тому не вірили, що інопланетяни зайшли зупки купити у супермаркет... а шкода!
— А були речі, які дивували вас в американській системі освіти?
— Cпочатку я не розуміла, чому педагоги у США знаходять тисячу причин, щоб тебе похвалити, і дуже акуратно підносять помилки, які ти зробив. Але завдяки цьому студенти відчувають себе вільними, не бояться творити і, що цікаво, наступного разу обов’язково враховують усі коментарі. Але є і мінуси в такій системі, адже можна переконати людину, що вона робить все класно і правильно, потім, на виході, випускник буде думати, що в нього все добре, а клієнти можуть бути трохи збентеженими. Я б шукала золоту середину в такому підході.
— Ваша головна порада тим, хто марить навчанням у Голлівуді.
— Треба розуміти, що перебувати у школі і вчитися — це різні речі. За знання треба боротися. Потрапляючи у школу, ти повинен бути студентом, якому справді все цікаво, тоді і педагогу цікаво буде давати тобі ці знання, тому що він бачить, що тобі це потрібно! Тими, хто був ледачий у пізнанні цього мистецтва, педагоги, ясна річ, сильно не переймались і насильно не змушували приймати знання.
— Ви щойно повернулись в Україну. Який наступний професійний крок?
— Я, чесно кажучи, досі не можу повірити, що я вже отримала знання, про які мріяла три роки! Поки чекаю матеріали, які відправила кораблем, на свій страх і ризик. Економити довелося п’ять місяців навчання, щоб витратити 2000 доларів на ці матеріали. Їла американську «мівіну» і ходила пішки у школу, щоб купити ще щось для своєї роботи. Я люблю робити людей гарними, і буду це робити, але з нетерпінням хочу починати проекти за моїм профілем — складний грим! Хочу в Україні створити свою сильну команду і працювати так, щоб про нас знали у Європі.
