Психоз на ім’я «Райянейр»

18.07.2017
Ситуація з ірландським лоукостом в Україні остаточно вийшла за межі здорового глузду, транспортної політики чи інвестиційного клімату в окремо взятій державі.
 
І набула рис національного психозу та не менш національного політичного піару. 
 
Минув рівно тиждень, відколи «Райян» сказав, що не хоче літати до України.
 
Здавалося б, усе: час пробачити і відпустити. Але ж ні!
 
Тему «ірландського кидка» активно обговорюють навіть люди, які раніше ніколи не літали далі Вапнярки.
 
І найближчим часом не полетять — навіть за акційними тарифами. 
 
Здається, більший суспільний резонанс від демаршу одного з авіаперевізників мали хіба що підвищені комунальні тарифи.
 
Українці хочуть дива — вже і швидко — і таким дивом має стати початок роботи на наших маршрутах компанії «Райянейр».
 
Місія якої нібито є — десь читав і таке — сприяти євроінтеграції (!) нашої держави і, мов Мойсей, завести українців до Європи! 
 
Бо «Райянейр» для нас — це вже не просто компанія, це вже Мрія! Загальнонаціональна ідея про квитки за 10 євро до Парижа, яка вже нині об’єднала схід і захід, північ і південь.
 
Хоча ніхто і ніде не скасовував економічних законів, середньої собівартості одного крісла, прогнозованого трафіка з українських аеропортів, конкурентної боротьби, показника мобільності населення, а комерційна авіакомпанія насправді нікого нікуди не водить, а працює задля отримання прибутків. У іншому випадку вона би збанкрутувала. 
 
Але раз є такий суспільний запит, то буде і пропозиція!
 
На роль богатиря, який взявся побороти триголового змія у вигляді злодійської влади, злих олігархів і персонально Ігоря Коломойського, зголосився інтелігентний мужчина в окулярах — міністр Володимир Омелян.
 
Сьогодні цей непримиренний противник польського і шанувальник усього ірландського самостійно кинувся на свою чергову персональну амбразуру.
 
«Ще не все втрачено! — подає він політичні месиджі спраглому народові. — Перемовини фактично щойно стартували. Тобто, це я їх стартував, українці! Раніше, до мене, нічого не було, з «Райянейром» у цій країні ніхто не може нормально домовитися!». 
 
Омелян стверджує: шоу, тобто перемовини, знову продовжуються, «Райянейр» повернеться! Може, цьогоріч, може, навіть до зими! А в голосі — сподівання на політичні дивіденди.
 
І все це — під мовчанку або навіть принизливе спростування з боку штаб-квартири ірландців.
 
І цим шановний пан Омелян до болю нагадує одного свого попередника, ще «регіонального» транспортного міністра Бориса Колеснікова, який також працював свого часу штатним клоуном в авіакомпанії «Райянейр».
 
А тому періодично повідомляв донецькому народу про черговий «успєх» команди Віктора Федоровича: мовляв, ми вже домовилися, ось-ось вони зайдуть в Україну!
 
Чим викликав зневажливі коменти з Сордса, що у графстві Дублін, на кшталт: «Ми справді з вами про щось домовилися? Сорі, не пам’ятаємо...» 
 
Але найсмішніше у цій ситуації, що у випадку, як «Райянейр» передумає з нами прощатися, то Володимир Омелян одразу отримує політичний капітал — разом із відповідним рейтингом!
 
І зi скромного чиновника, що час від часу розповідає про нові поїзди, перетвориться на героя нації, який подолав ворогів і повернув людям мрію.
 
А це вже трамплін до політичної кар’єри! 
 
Думаю, посаду віце-прем’єра із залучення лоукостів нинішній міністр собі вже заробив. Але, вважаю, не більше.
 
Бо Прем’єр Гройсман також виявився крученим хлопцем і публічно заявив на телеканалах, що особисто позвільняє всіх, хто насмілиться ображати Ірландію з її літачками. 
 
Щоправда, бути «другом «Райянейра» в Україні я би радив не довше, ніж компанія сюди колись прийде, — адже перемога одразу перетвориться на зраду.
 
Коли вся наша «лоукост-аудиторія» побачить, що квитків за 10 євро буває по кілька на рейс, і то не на кожен, я би порадив Омеляну та іншим нашим політикам публічно покритикувати за щось Майкла О’Лірі.
 
Наприклад, за відсутність рейсів iз Гонолулу в Конотоп.   
 
До того моменту, поки наші міністри з прем’єрами працюють з інвесторами харизмою, словом і піаром — замість іти традиційним шляхом і створювати прозорі правила гри, піднімаючи платоспроможний попит і таким чином розширюючи ринок, — до того моменту на міфічній темі «доброї» компанії, що воює із «поганими», можна отримувати свою маленьку, скромну політичну вигоду.  
 
Особливо, якщо «піпл» любить такі шоу.