Для заголовку я запозичила слова з епізоду відомої кінострічки «Вокзал для двох».
Пригадуєте інтимне бліц-побачення головної героїні з транзитним коханцем у купе поїзда, де той дав зрозуміти, що не має наміру витрачати час на «заморочування» з її одягом, так що, мовляв, давай швиденько сама?..
Але на цьому «про інтим» у матеріалі й закінчується.
Ідеться про «самообслуговування» абсолютно іншого роду, яке особисто мені допомагає отримувати величезне задоволення від пізнання світу через мандрівки.
Дякувати Богу, побувала вже багато де. Але справжнім експертом, як тепер модно висловлюватись, вважаю себе на анталійському напрямку Туреччини, бо саме туди часто їжджу вже тривалий час.
«Та що ти прикипіла до тієї Анталії? Є багато інших місць!» — вже аж дратуються деякі мої друзі.
На це запитання відповідь проста — мені там дуже подобається і дуже комфортно, а від хорошого кращого не шукають, як відомо.
До того ж з огляду на співвідношення «ціна-якість» вигiднiший варіант знайти складно.
Недарма це один iз найпопулярніших напрямків закордонного туризму і для українців у цілому.
Тож для отримання потрібної інформації більшiсть починає надавати перевагу не глянцевим туристичним проспектам, а тематичним інтернет-форумам та блогам самостійних мандрівників.
Сподіваюся, що стане комусь у пригоді й ця моя публікація. Тим паче, що сезон літніх відпусток якраз у розпалі.
«Не бійся, не лінуйся, поцікався»
Таким, як на мене, має бути слоган ідеальної самостійної подорожі.
Варіанти такої, взагалі без участі туроператорів, не розглядатиму, бо на даному напрямку самостійне бронювання квитків і готелю не дають суттєвої економії, зате додають клопотів.
Однак як тільки мене доставляють з аеропорту до обраного готелю — далі я відсікаю будь-які сторонні намагання втрутитись у мій відпочинок.
На готельних гідів, які отримують свій відсоток із кожної проданої екскурсії, і тому часто агресивно-нав’язливі, як осінні мухи, чудово впливають аргументи, що «я журналіст і приїхала сюди працювати», або «я в Туреччині надцятий раз», або «у мене тут друзі з власним авто, які возять, куди побажаю».
Але я не пропоную вам купувати екскурсії у місцевих агентствах, чиї представництва там на кожному кроці і чиї послуги відчутно дешевші та фактично не гірші.
Я раджу їздити в усі місця, які вас цікавлять, самостійно, принаймні, якщо поїздка вкладається в рамки світлового дня.
Хоча і на далекі відстані (як-от, приміром, до славнозвісних Кападокії чи Памуккале) також можна без проблем їздити самому, адже в Туреччині чудові дороги, комфортний транспорт, добре налагоджений сервіс і розвинута туристична інфраструктура, а тамтешні люди завжди готові допомогти.
В разі ж організованих екскурсій, переконалася не раз, сума витрачається значно більша, а побачити бажане виходить хіба в режимі «галопом по Європах».
Так, приміром, до водоспаду Верхній Дюден (Дюден Шелалесі) — по суті, це цілий парк водоспадів з усією необхідною інфраструктурою — вас звозять доларів за 25, а самостійна подорож, якщо проживаєте в самій Анталії, вам обійдеться менш ніж у 5.
До того ж ви зможете провести в цьому дивовижно красивому місці з надзвичайною енергетикою хоч цілий день, бо там є де і перекусити, і відпочити.
Якщо ж ви приїдете автобусом, у який зібрали туристів iз десятка готелів, вас лише швиденько «проженуть» територією, давши потім ще хвилин 15 на придбання сувенірів.
Подібне і з іншими популярними туристичними об’єктами.
Тому я просто не розумію, навіщо купувати екскурсії, скажімо, до анталійського аквапарку чи величезного тамтешнього акваріуму, якщо можна просто скористатися громадським транспортом і купити вхідний квиток на місці.
Так само і з прогулянками на яхтах, яких у гавані біля історичного центру міста, Калеічі, завжди стоїть кілька десятків різного розміру і рівня комфорту.
Чи організованими поїздками в хамами, коли найчастіше везуть далеко і послуги там надаються посередні («масовка-конвеєр», за великим рахунком, узагалі ніяк не зістиковується з атмосферою традиційної турецької лазні).
Тим часом як на сусідній із готелем вулиці, чи нехай навіть на відстані кількох тролейбусних зупинок, можна знайти хамам і кращий, і дешевший.
Ну і я вже мовчу про те, що до багатьох цікавих об’єктів організовано взагалі не возять, бо це організаторам невигідно.
Серед таких, приміром, Анталійський зоопарк (Хайванат бахчесі) — одне з найцікавіших місць для відвідування з дітьми, що займає понад 300 гектарів разом із комфортними зонами для пікніків.
Гіди там точно не потрібні, вхід коштує копійки, а дістатися з центру міста можна на комфортному швидкісному трамваї, який іще називають анталійським метро.
Можна й без «тагіла»
Окрема тема — це шопінг. Більшість наших туристів чомусь надають перевагу, знову ж таки, «стадним» поїздкам у магазини, які вибирають гіди, або ж невеличким торговим точкам поряд із готелями, які розраховані винятково на приїжджих, відповідно якість і асортимент там не дуже, а ціни завищені.
Якщо ж ви хочете скупитися справді вдало, то раджу купувати речі там, де отоварюється місцеве населення.
По-перше, це великі торговельно-розважальні центри, які радують всесвітньо відомими брендами та постійними розпродажами.
Серед таких — саме за віддаленість від основних туристичних зон і ексклюзивний асортимент — найбільше подобається «Озділек парк».
По-друге — вулиця магазинів Шарамполь, що проходить повз іще один гідний уваги торговельно-розважальний центр «МаркАнталія».
По-третє (кому цікаво подешевше) — це великі продуктово-речові базари, які почергово «кочують» з одного мікрорайону міста до іншого, тож вам треба лише поцікавитись, у який день тижня такий розташується найближче до вас.
Я люблю Анталію за те, що тут є геть усе, що може зацікавити туриста.
Від місцевої автентики — до міжнародних кінофестивалів і виставок рівня ЕXPO-2016 (на останню, до речі, їздила минулої осені за долар на трамваї, а не за 30 на екскурсію від готельного гіда).
Хочете море — маєте чисте море в облямівці мальовничих берегів, хочете гори — вони поряд, як і кілька національних парків із фантастичними каньйонами.
В самому місті теж дуже багато парків. Найкрасивіші з них — доглянуті й з усіма зручностями для дорослих та дітей — розтягнулися вздовж моря на кілометри. Як і пляжі.
До речі, щодо останніх Анталія дещо специфічна.
П’ятикілометровий міський пляж Коньяалти на захід від центру міста — це суцільна галька за відсутності пірсів, що багатьом не подобається.
На схід же берег кілометрів 15 являє собою високі скелі, спуститися з яких до води та пляжів-платформ на території готелів можна лише довгими сходами чи в кращому випадку ліфтами, і вже аж потім починається довга смуга піщаного пляжу мікрорайону Лара.
В центральній же частині міста громадських безкоштовних пляжів немає взагалі.
Є лише пара маленьких платних із входом через ресторани чи кафе. Не мають власних пляжів і багато готелів Анталії, що їх пропонують українські туристичні агентства.
Тож до них доводиться трошки пройтися чи й проїхатися, а там заплатити за лежак і парасольку від сонця.
Як на мене, то це не проблема, бо готелі без пляжів продаються дешевше, і в підсумку виходить одне на одне.
А ще в такому випадку на лежаках навколо вас майже гарантовано не буде ніякого «тагіла», натомість — купа інтелігентних туристів з Європи.
Якщо ж надати перевагу безкоштовному громадському пляжу, де більшість — це місцеве населення, то можна отримати чудову можливість ознайомитися з особливостями дозвілля самих турків.
Ну а якщо ви все-таки хочете готель і з власним пляжем, і з пірсом, і не надто дорого, але близько до всіх принад Анталії, то категорично раджу обирати місцем проживання Бельдібі.
Це невелике селище, яке на 90 відсотків складається з готелів різного класу, розташоване всього за 25 хвилин їзди мальовничою трасою між морем і горами в бік широковідомого Кемера.
Маршрутні автобуси курсують звідти до Анталії й назад приблизно кожні 15 хвилин із раннього ранку й до ночі, зупиняються на вимогу будь-де, а квиток в один бiк коштує трохи більше півтора долара.
При бажанні можна комфортно виїжджати в місто й далі хоч кожного дня.
Тим часом, коли зупиняюсь у Бельдібі, постійно чую скиглення проживаючих в його готелях на тему: «І що тут дивитися? Тут же нічого немає, навіть погуляти ніде!».
Коли не витримую і таки вступаю в розмову, то, як правило, вже наступного дня кілька відпочивальників вирушають зі мною в бік Анталії, щоб уперше познайомитись із нею самостійно.
Часу, аби щоразу пояснювати таким, що, де, і як, чомусь ніколи не шкода.
Будьте простішими, і до вас потягнуться!
Багато хто боїться «самодіяльності» в закордонних подорожах тому, що не володіє ні мовою країни, ні бодай універсальною англійською.
Але в туристичних зонах Анталії ваші потреби зрозуміють і російською (українську тамтешній люд, на жаль, ще настільки вивчити не встиг).
До того ж при нинішньому технічному рівні, коли майже в кожного нашого туриста в кишені смартфон, у неті купа безкоштовних програм-перекладачів, а доступ до Wi-Fi там значно кращий, ніж в Україні, порозумітися з турками на прості теми проблемою не буде.
У «досмартфонні» часи, коли я лише відкривала для себе Анталію і Туреччину, я перекладала потрібну фразу наперед, записувала її на аркушик, і тицяла ним під ніс і поліцейським, і водіям, і просто перехожим.
Усі мене терпляче направляли, як могли, і не було жодного випадку, коли б я не потрапила, куди хотіла.
До речі, я не описую тут детально, як куди краще дiстатися, не лише тому, що газетна площа обмежує, а й передусім тому, що такої інформації в інтернет-мережі вже достатньо.
Варто лише ввести в пошуковик Google назву об’єкта та слова «як дістатися самостійно».
Рекомендую перед поїздкою взагалі не полінуватися і добре погуглити (включно з переглядом карт та Google earth) місцевість, куди збираєтесь.
На різних форумах, де засідають досвідчені мандрівники, зможете дізнатися навіть номери автобусів, на які треба сідати, і назви зупинок, де треба виходити.
Я у своїх самостійних мандрівках Туреччиною вже вийшла, образно кажучи, на вищий рівень, адже вивчила базову турецьку.
Коли звертаюся до турків їхньою рідною мовою — бачу в очах повагу і навіть захват.
А коли вітаюся нею і промовляю традиційне там «Колай гельсин» (дослівно це побажання легкої роботи) до працівників готелю, то вони це гідно оцінюють.
І вже згодом офіціант, при загальній системі самообслуговування, за власною ініціативою і без жодних «чайових» приносить на мій столик вино чи каву.
Тітонька, що випікає гьозлеме (смачнющі тонесенькі коржі з начинкою), намагається накласти мені їх на тарілку в обхід величенької живої черги і залюбки погоджується розповісти рецепт.
А молода покоївка частіше належного починає міняти рушники на свіжі та ще й художньо викладає їх на ліжку, хоч мене і без того все влаштовувало і жодних купюр я їй у номері не залишала.
В основній своїй масі турки відкриті і щирі, і я рада, що вже просто можу з ними поговорити не лише про погоду, а й про економічну та політичну ситуацію в країні.
Дуже цікаве, скажу я вам, джерело інформації, До того ж правдивіше за будь-які місцеві ЗМІ.
Насамкінець відповідаю на запитання, яке мені ставлять дуже часто, — чи безпечно подорожувати Туреччиною наодинці саме для жінки в контексті посягань із боку місцевих представників протилежної статі.
Можу вас запевнити, що абсолютно безпечно!
Звичайно, до вас залицятимуться, і не раз наполегливо.
Але якщо ви поводитиметесь гідно, а не розгулюватимете, наприклад, у напівголому вигляді, то проблем не буде.
Турки дуже добре розуміють слово «ні». Ну, але якщо шукатимете сумнівних і ризикованих пригод на свою голову, то матимете багато шансів саме їх і отримати...
До слова, підказую, що ідеальний варіант для жінки, яка хоче увечері погуляти сама і щоб ніхто не заважав, — це ті ж самі анталійські торговельно-розважальні центри.
Там є все необхідне для приємного дозвілля і водночас самотню пані чи панянку сприймають там цілком нормально.
