Наша спільна боротьба «за нашу і вашу свободу» має багато знакових подій.
Про одну з них хочеться нагадати як про противагу підбурюванню Москвою недалекоглядних політиків знову розсварити два великі слов’янські народи у центрі Європи, нанести удар європейській єдності, для відновлення своїх споконвічних загарбницьких імперських традицій.
Мріяли «напоїти червоних коней із Сени»
У серпні 1920 року більшовицькі війська під орудою командувача Західним фронтом Михайла Тухачевського дійшли до Вісли.
Ленін задумав «через труп білої Польщі» принести на багнетах революцію в Німеччину, інші країни Європи та «напоїти червоних коней із Сени та Марни».
Аби зламати опір поляків, перекинутій з-під Львова І Кінній армії більшовицької Росії під орудою Семена Будьонного було доручено зайти в тил оборонцям, з півдня.
Проте в Замості вона зустріла рішучий опір об’єднаних українсько-польських формувань у складі 6-ї стрілецької дивізії армії УНР під орудою полковників — командувача Марка Безручка та начштабу Всеволода Змієнка, польського 3-го полку під орудою майора Болтуца та трьох бронепотягів польської армії.
Як старший за званням, оборону міста очолив Безручко. Знекровлена в боях 28 серпня-2 вересня будьоннівська кіннота була змушена відступити аж до Володимира-Волинського, зірвавши допомогу більшовицьким військам на варшавському напрямку.
Заново зорганізована з полонених та інтернованих українських військовиків, будучи ще недостатньо укомплектованою 6-та стрілецька дивізія після Варшавського договору Петлюри з Пілсудським узяла участь у спільному українсько-польському визвольному поході на Київ, а її командир Марко Безручко став першим військовим комендантом української столиці.
Після відступу польсько-українських військ дивізія вела успішні ар’єргардні бої з переважаючими силами кінної армії Будьонного: кілька запеклих боїв не виявили переможця — противники були гідними один одного.
Формально дивізія входила у склад південної групи польсько-українських військ під командуванням польського генерала Едварда Ридз-Смігли, в абсолютно боєздатному стані.
Ось що писав про неї польський дипломат Моравський в липні 1920 р.: «...На півдні Ридз-Смігли опанував ситуацію й утримує лінію Збруча.
Велика в цьому заслуга українських формувань, які навіть під час відступу не втратили холоднокров’я» і, значно переважаючи наші війська дисципліною, воюють як герої.
У найкритичнішій ситуації український офіцерський легіон стримав наступ червоних на територію Галичини, оплачуючи свій героїчний подвиг втратою 350 офіцерів вбитими або пораненими».
Оборонці Замостя чисельністю менше 4 тисяч стримали натиск 16-тисячної армії будьоннівців.
Треба додати, що українські формування також діяли разом iз польськими частинами вздовж усього польсько- совєтського протистояння від Дністра до Прусії, з власне варшавським напрямком включно.
У Замості тліють не тільки білі кості
Високу оцінку оборонцям Замостя дав у тому ж 1920 році голова французької військової місії в Польщі генерал Рейган, підкресливши, що своєю звитягою вони зупинили ворога, який рвався до Варшави, і по праву стали співавторами «дива над Віслою».
До речі, у хвалькуватій кінармійській пісні Олексія Суркова та братів Покрас допущено грубе перекручення фактів.
Усупереч брехливому трактуванню у пісенному римуванні «...в Замостье тлеют белые кости» та «Над костями шумят ветерки ... Помнят польские паны Конармейские наши клинки» останнім насправді не вдалося розгулятися.
Адже для подолання посnішно збудованих польових укріплень навколо Замостя в складі лінійних стрілецьких осередків, облаштованих кулеметними гніздами, та суцільної огорожі з колючого дроту колишньому драгунському вахмістру довелося спішити свою кавалерію.
Після артпідготовки її кинули штурмувати укріплену оборону і тільки наприкінці виснажливих дводенних боїв їй удалося наблизитися до колючої огорожі і на невеликій ділянці прорвати оборону, та вона зразу ж була відновлена запасною українською сотнею.
Нащадки мужніх оборонців Замостя дійсно nам’ятають жертовність своїх nредків у захисті європейської цивілізації та брехливість чванькуватих совєтських трубадурів, що відносять ганебну поразку до слави оспівуваного червоного війська.
Віддаючи належне неnересічним заслугам генерала Безручка (генеральське звання, як і його друг Змієнко, отримав за військові заслуги та насамперед за оборону Замостя), в українсько-польському протибільшовицькому військовому співробітництві вдячна Польща встановила в Замості пам’ятну дошку на будинку, де розташовувався командний пункт командувача героїчної оборони міста.
Він похований у Варшаві в nравославній частині міського кладовища «Воля», поруч iз могилою його бойового побратима Змієнка та близько сотні інших українських військових та державних діячів.
На місці їхньої бойової слави впорядковані могили сотень українських вояків, що загинули там за волю України та сусідніх європейських країн, зокрема Польщі та Литви.
Більшість січових стрільців, що склали основу Української галицької армії та відзначились у спільних iз військами УНР кампаніях, у тому числі й ті оборонці Замостя, що опісля продовжили воювати на інших фронтах, поховані на Янівському цвинтарі у Львові.
Зворушливо, що, крім прем’єра, військового міністра ЗУНР та їхніх джур, рядові стрільці поховані впереміж зі старшинами, а верхів’я цвинтару увінчане хвилюючим написом:
Нікому ніколи не стерти,
Що сріблом ясної сурми
Шкодуємо тільки, що вмерти
Удруге не зможемо ми.
ДО РЕЧІ
«Диво над Віслою» та героїчна оборона Замостя, що зіграла визначальну роль в обороні Варшави та зупиненні кремлівської агресії, вписується у славний перелік таких спільних дій народів Балто-Чорноморії, як битва на р. Синюсі в 1363 р. литовсько- українського війська під орудою великого литовського князя Ольгерда (привела до звільнення від давньої татарської залежності українських земель), Грюнвальдська битва 1410 р. (совєтсько-російська історіографія безсоромно приписувала вирішальну роль у ній нібито російським полкам — смоленським, а насправді вона була за білоруським та волинським), битва під Оршею об’єднаного литовсько-українсько-білорусько-польського війська під орудою князя Острозького над московським військом в 1514 р. тощо.
