Постать Роксолани є надзвичайно популярною не лише в Україні, а й в усьому світі. Із виходом телесеріалів про неї глядачі почали цікавитися, як же насправді вона виглядала?
Розлогу відповідь на це запитання можна почитати у моєму дослідженні «Роксолана: міфи та реалії», що базується на вивченні її біографії на основі турецьких, польських архівних матеріалів та тогочасних свідчень європейських послів і мандрівників в Османській імперії.
Відомо близько десяти портретів Роксолани. Найдавнішим є її зображення, яке зберігається в експозиції Львівського історичного музею.
На ньому можна побачити молоду дівчину у великому білому тюрбані з червоними смугами.
За твердженнями завідувачки відділу давньої історії України Львівського історичного музею Ярослави Станчак, це реліквія із зібрання Оссолінських, куди її передав колекціонер Станіслав Вроновський разом з іншими «портретами невідомих осіб».
— Із листа його дочки Юзефи Гумніцької до охоронця музею відомо, що на дерев’яному портреті зображено Роксолану-султану родом iз Рогатина, — продовжує вона.
— 1840 року відомий польський історик Пауль Жегота підтвердив цю думку, опублікувавши перемальовку портрета, який є копією оригіналу, привезеного зі Стамбула німецьким послом Гізленом Бусбеком 1553 року. Під назвою «Портрет Роксолани» репродукція увійшла до каталогів музею ім. Любомирських та не змінила своєї назви й у Львівському історичному музеї.
Вважається, що це копія, виконана невідомим художником у XVIII столітті, а оригінал зберігається в Берліні. Туди його привезли німецькі посли з Константинополя.
Вперше його опублікували 1596 року в портретній збірці, що вийшла у Франкфурті-на-Майні.
Про те, що на ньому зображено «турецьку царицю», згадує у своєму історичному дослідженні «Українська бранка, попівна Роксолана, або Хуррем-султана» сходознавець Агатангел Кримський.
Із цим портретом пов’язане й походження імовірного прізвища Роксолани — Лісовська, яке у XIX столітті підхопили польські та українські поети й письменники.
Приводом для цього стала біла чалма султани з червоними смужками, яка віддалено нагадує оригінальні головні убори «лісовчиків» — воїнів із загону польського полковника Лісовського.
Таку думку висловив мистецтвознавець Платон Білецький, який у цьому портреті бачив не Роксолану, а невідомого юнака — кавалериста-лісовчика.
Утім у своїх пізніших дослідженнях він відмовився від версії щодо зображення, замість Роксолани, хлопчика на портреті.
Проте його припущення щодо походження її прізвища варте уваги.
Зображення Тиціана у США
Ще один портрет Роксолани, на якому вона зображена з куницею, прикутою золотим ланцюжком до браслета на її руці, під назвою «Султана Росса», написаний на замовлення короля Іспанії Філіпа ІІ самим Тиціаном.
Його також можна вважати документальним, адже датою його створення є 1550 рік, коли жила Роксолана. На ньому вона має вигляд уже зрілої жінки.
На портреті художник залишив напис, що йдеться про Росселяну або Роксолану, яка стала дружиною султана Сулеймана в 16 років.
Мистецький критик та біограф художників того часу Джорджо Вазарі писав, що бачив цей портрет у майстерні Тиціана.
Нині він зберігається в Музеї художнього та циркового мистецтва братів Ринглінг, що в Сарасоті (США), в якому зібрано унікальний живопис та скульптуру західноєвропейського середньовіччя та ренесансу.
У Вашингтонській галереї мистецтв є інша робота Тиціана «Портрет леді».
Зображена на ньому жінка, як дві краплі води схожа на ту, що дивиться на нас iз портрета «Султана Росса».
Тому можна припустити, що це також Роксолана.
Щоправда, тут вона без коштовних прикрас, у зеленій (священний колір для мусульман) сукні з вінком із польових квітів на світло-рудому пишному волоссі, що може свідчити про її незнатне походження (донька православного священика з Рогатина), та червоним яблуком у руці — символом плодовитості жінки, адже Роксолана народила султанові Сулейману щонайменше шістьох дітей.
Трохи кирпатенький носик чи хитра жінка?
Чи є велика схожість між наведеними портретами, які прийнято називати документальними? Погодьтеся, що ні.
Проте вони мають багато спільних рис: зображена на них жінка — білолиця та рудоволоса. Подейкують, що у Роксолани мав би бути кирпатенький носик.
Остання прикмета так в’їлася в історичну пам’ять французів, що в їхній мові з’явився вислів: Nez а la Roxelane, який означає «трохи кирпатенький носик». Але чи був він таким у неї насправді?
Сумніви у цьому посіяли інші її зображення невідомих художників.
Одне з них зберігається в історичному музеї Відня. На ньому Роксолана зображена у профіль з приспущеним прозорим яшмаком (чадрою).
І тут її ніс не можна назвати кирпатим, скоріш — продовгуватим із горбинкою.
Те саме стосується й портрета Роксолани у крапчастому береті, оприлюдненому турецьким істориком Мустафою Чагатаєм Улучаєм, та її зображення німецького художника — майстра ребусів Ерхарда Шьона.
Продовгуватий ніс із горбинкою у Роксолани — й на прижиттєвій гравюрі Теодора де Брі та на портреті невідомого венеціанського художника, який зберігається у музеї палацу Топкапи.
Звідки ж пішов поголос про те, що в Роксолани має бути кирпатенький носик?
На жаль, турецькі дослідники не називають джерела, які б підтверджували цю інформацію.
Описуючи Роксолану, європейські посли того часу зазвичай зазначають, що вона не була першою красунею в султанському гаремі. Вони говорять про неї, як про милу тендітну і водночас дуже хитру жінку.
У перекладі на турецьку слово «хитрий» звучить, як «курназ», що схоже на російське «курнос», «курносая», тобто кирпата.
То, може, саме наші північні сусіди — росіяни причетні до вигадки відносно такої риси її обличчя? Адже, починаючи з XVI ст., вони постійно воювали з османами...
Цікаво, що сама Роксолана не вважала себе красунею, про що свідчить її підпис «негарне обличчя» в одному з восьми знайдених в архівах палацу Топкапи листів до султана Сулеймана.
Чутки про італійське походження
Але повернемося до портрета Роксолани з музею Топкапи. На ньому вона — в одязі з широкою сорочкою без декольте, схожому на той, що мали османські жінки при надії.
Примітно, що такий же одяг можна побачити на гравюрі Роксолани ХVI століття Теодора де Брі, з якої і було написано «портрет iз Топкапи».
Утім, незрозуміло, чому на ньому Роксолана зображена брюнеткою?
Тут може бути кілька версій. Перша з них полягає в тому, що з часом (через майже 500 років) потьмяніли фарби.
Але на її підтвердження мені, на жаль, не вдалося знайти відомості у спеціальній літературі дослідників-мистецтвознавців.
Можливо, такі дослідження й не проводилися.
Тому наводимо іншу версію: венеціанський художник, який перебував за життя Роксолани у Стамбулі, створював її образ за розповідями наближених до неї служників, приправляючи їх своїми вигадками.
Він вирішив зобразити її темноволосою італійкою, яка стала дружиною величного султана Сулеймана.
Адже такі чутки про походження Роксолани ширилися Стамбулом. Проте вони не є достовірними. І ось чому.
Розглядаючи османські мініатюри, тобто ілюстрації східних майстрів того часу Наккаш Османа та Нігярідо рукописів оповідей про сина Роксолани, султана Селіма ІІ, можна побачити, що вони зображали його таким, яким він їм запам’ятався за життя, — рудоволосим пишнотілим чоловіком iз блакитними очима.
Із розповідей європейських дипломатів відомо, що його батько, султан Сулейман Пишний, був темноволосий та кароокий.
Такий він — і на портретах Тиціана та Лоріхса.
Тож руде волосся та блакитні очі Селім міг успадкувати лише від своєї матері, українки Роксолани, тобто Хюррем-султан (у перекладі з фарсіїї ім’я означає «усміхнена», «весела»).
Про те, що вона була русинкою, тобто українкою, згадують у XVI столітті венеціанські посли в Османській імперії П’єтро Брагадіно та Даніелло Людовічі.
Більш точні відомості про її походження наводять польські дипломати та мандрівники того часу — Самуїл Твардовський та Перегрін Полонус.
Жіночий султанат
Саме Роксолана започаткувала таке явище в Османській імперії, як «Жіночий султанат», за якого жінки султанського палацу протягом наступного XVII століття активно втручалися у державні справи.
Покласти край цій руйнівній для османів практиці вирішила інша українка з Поділля Надія, тобто Хатідже Турхан, яка стала матір’ю та регентом малолітнього султана Мехмеда ІV.
Вона фактично правила Османською імперією, чого не вдалося досягти її землячці Роксолані, яка померла до того, як її син Селім став султаном.
Але 1656 року більшу частину повноважень Хатідже Турхан передала вправному великому візиру Кьопрюлю Мехмедові-паші, який у розбитій повстаннями місцевих «князьків», війнами та палацовими інтригами державі навів лад, стративши 40 тисяч хабарників та нездар серед сановників та суддів.
Примітно, що Хатідже Турхан належить найбільший у Стамбулі мавзолей, до якого спостерігається справжнє паломництво турків. Вони приходять помолитися до її могили.
На жаль, постать цієї султани, на відміну від Роксолани, є маловідомою в Україні.
Тому я, будучи під враженням від вивчення турецьких джерел, вирішила написати про неї роман під назвою «ХатіджеТурхан».
Презентація його першого тому «Ковилі вітри не страшні» відбулася на «Книжковому арсеналі».
У другому йтиметься про роки реґентування Хатідже Турхан.
Третій том планую написати про її похід разом із сином у 1672-1673 роках на Поділля проти польської шляхти.
Мехмеда IV на це «надихнув» гетьман українського козацтва Петро Дорошенко, який отримав османський протекторат.
Німими свідками османського панування на території нинішньої України стали мінарет, прибудований до костелу Святих Петра і Павла, та мінбар (амвон) у костелі Святого Миколая, що в Кам’янці-Подільському.
Вони віддалено нагадують про славну султану-українку Хатідже Турхан.
Сподіваюся, незабаром українці її шануватимуть, так само, як і Роксолану.
