Останніми роками питання донорства в Україні постало особливо гостро.
Адже саме нині наша держава зіткнулася з проблемою нестачі крові — коли люди чергами стоять, щоб здати її, таку необхідну, для наших захисників на сході.
Одним із проектів, що покликаний бодай частково розв’язати питання нестачі крові, є проект «Сердечний четвер», що починався як одноразова акція на основі студентської роботи з «Соціального проектування», тепер же став щотижневою подією у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії.
Бо ж торішня статистика була такою: в Україні на 100 тис. населення кількість донорів утричі нижча, ніж у Європі.
Щочетверга у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії проходить акція «Сердечний четвер», на неї організатори запрошують усіх охочих здати кров для діток, що лікуються в цьому центрі.
Ця акція — ініціатива студенток КПІ, які, крім того, що збирають таку необхідну для пацієнтів кардіоцентру кров, вирішили поширювати культуру донорства серед молоді та студентів в Україні.
«Наша мета — насамперед донести до людей, що кожен має можливість допомогти»
А з’явилася ідея цього проекту так. Студенткам Дарині Власенко, Оксані Перекуті та Насті Магеррамовій для предмету «Соціальне проектування» треба було зробити кейс якогось соціального проекту.
Дівчата одразу вирішили придумати щось для допомоги діткам.
Коли вже почали розробляти проект, то випадково дізналися, що в кардіоцентрі проблема з донорами — тоді лікарі зверталися в КПІ, щоб там допомогли.
Так ідея з’явилася практично сама.
Згодом, розповідає Дарина Власенко, виникло непереборне бажання допомогти дітям, а заразом і спробувати свої сили.
Дівчата вирішили організувати акцію і втілити свій проект у життя.
До речі, потім подали його у КПІ на «Ярмарок проектів» і виграли гран-прі.
А перша акція, на якій і зібрали всіх небайдужих, припала на День вишиванки.
До тієї акції готувалися вкрай ретельно: зробили дизайн проекту, залучили спонсорів, бо ж запланували її одразу на два дні.
При цьому весь час переймалися — чи матиме їхня ідея відгук у людей.
Зрештою побоювання дівчат не справдилися: 17-18 травня на їхню акцію прийшло чимало людей — 65 донорів.
Звісно, частину відсіюють з об’єктивних причин, але той факт, що стільки охочих зголосилося допомогти, не міг не тішити.
А відгуки опісля були лише позитивними.
Це справа доброчинна, добровільна і безоплатна
Водночас Настя і Дарина кажуть: «Ми хотіли показати не те, що от люди помирають, конче потрібна кров. Наша мета — насамперед донести до людей, що кожен має можливість допомогти. Людям важливо показати їхню значимість».
Після першої акції почалися дзвінки із запитаннями — а чи буде і коли наступна? Тож дівчата вирішили ризикнути і провести другу.
Друга була успішною за комунікацією зі ЗМІ: «Для нас це вже стало нормою, проте для когось — ні. Нам почали казати, що от ви, студентки, робите велику справу».
Водночас м’яко зауважують, що були питання, які їх ображали, наприклад, про те, що вони мають із тих акцій і чи багато заробляють. Дарина і Настя наголошують — це справа доброчинна, добровільна і безоплатна, бо ж роблять не задля наживи, а зі щирої потреби допомогти.
Так, зі щирої потреби допомогти організували чотири такі акції. Але потім, розповідає Дарина, відчули, що виросли.
Та й донори потрібні не час від часу, а щодня, тож необхідно, щоб такі акції стали постійними і регулярними.
Коли саме дівчата обмірковували всі деталі майбутнього вже постійного проекту, в племінника Дарини виявили онкологічне захворювання:
«Мені телефонує мама хлопчика і каже, що вони шукають донорів. Ми за один вечір організували пілотний «Сердечний четвер» (уже всіх насправді 11). Ми почали всім телефонувати, запрошувати. І тоді ж вирішили, що робитимемо таке щочетверга».
На моє питання, чи охоче відгукуються люди, адже всі нині лише й говорять, що про втому від волонтерства, благодійництва, дівчата запевняють: люди ходять!
Звісно, кількість різна, але дівчата раді навіть одному донору.
«На останній акції якоїсь миті ми зрозуміли, що не зможемо прийняти всіх тих, хто зареєструвався. Багато хто каже, що сам би не пішов, але оскільки ви чекаєте, то приходять попри все, якщо вже пообіцяли і зареєструвалися. Один із четвергів припав на 9 березня, думали, що нікого не буде.
Проте приходять навіть раніше за призначений час. 17 людей чи 12, 5 чи 3 — неважливо, скільки прийде, важливо, що вони є. Це краще, ніж нічого. Ми після кожного четверга пишемо, скільки було донорів, фотографуємо їх, готуємо подарунки, бо, можливо, прийде одна людина, але потім вона стане постійним донором».
Проблема не лише в донорах, проблема в необізнаності людей
Переважно кров забирають у кардіоцентр для дітей, звісно, якщо треба терміново в дорослу кардіологію, то її візьмуть.
Бо ж найголовніше, щоб вона комусь допомогла.
А всі ж операції роблять із використанням штучного кровообігу.
До речі, за статистикою, найбільша кількість смертей в Україні стається через серцево-судинні захворювання, багато діток народжуються з вадами серця.
І про це мало говорять, хоча тема вкрай актуальна. А про власне донорство мало що знають.
Проект «Сердечний четвер» співпрацює з Асоціацією донорів, яка, за словами Дарини Власенко, більше спрямована на законодавчий аспект, удосконалення бази, систему реформування.
Бо проблем у цій галузі в Україні багато.
До розмови приєднується студентка Національного університету харчових технологій Владислава Цокало.
Дівчина пішла здавати кров уже вп’яте, сьогодні в неї взяли лише плазму, бо часу після останнього здавання крові пройшло замало.
Проте вона наголошує, плазма — теж дуже важливий компонент.
Владислава каже:
«От в Ізраїлі є єдиний банк крові, потім її розподіляють за потребами. У нас натомість деякі центри навіть не під’єднані до бази донорів. А у Швеції, наприклад, на телефон приходить смс — ваша кров була використана там і там. Хоча насправді простежити шлях крові іноді буває дуже складно, бо ж її можуть розділити на компоненти».
Важливо також, щоб була постійна база донорів, щоб уже було напевно відомо, що та чи та людина не мала захворювань, інфекцій.
Постійні донори — також добре в тих випадках, коли є повторні операції, бо ж значно ліпше, коли кров від однієї людини.
Як уже зазначали, проблема не лише в донорах, проблема в необізнаності людей, які часто навіть не знають, куди звертатися. Ніхто, наприклад, не знає, що є Київський центр крові, де кров можна замовити. Іноді в розпачі просто розклеюють оголошення, що потрібні донори.
Щодо інформаційного забезпечення, то про черговий «Сердечний четвер» дівчата оголошують у соціальних мережах.
Надрукували листівки, кажуть, добре було б розвішувати афіші в університетах.
За якусь потужну рекламну кампанію заплатити не мають чим, бо ж працюють на власному ентузіазмі.
«Треба мати інші канали комунікації, інформаційна підтримка дуже важлива», — каже Дарина. І наголошує, що вже думають над наступним рівнем свого проекту.
На моє запитання, а яким бачать цей наступний рівень, дівчата відповідають дещо стримано — не хочуть загадувати наперед, проте вже певні міркування з приводу майбутнього вони мають:
«Щоб була можливість здавати кров щодня в різних центрах. На нас уже самі виходять центри, проте наразі нам не вистачає юридичного оформлення. Та й ресурсів не вистачає, бо все робимо самі».
Проте налаштовані дівчата оптимістично:
«Не треба чекати, що хтось сам прийде, — треба самим іти в народ. І далі розвивати проект. Ми важливу спробу робимо, і робимо її за покликом душі».
