У черкаському селі Куцівка днями вшановували поета та письменника Тодося Осьмачку, який народився у цьому селі та свого часу написав рядки «Моя тужлива Україно, таку тебе я полюбив...»
До 122-ї річниці з дня народження — уродини 16 травня — у місцевій церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбулася панахида за упокій душі поета.
Також у селі пройшли поетичні читання, а голова журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Тодося Осьмачки Валентина Коваленко вручила диплом та грошову премію київському поетові Сергію Пантюку, який став цьогорічним лауреатом за видану збірку «Так мовчав Заратустра».
Він дуже любив Куцівку
У Куцівці пишаються своїм відомим земляком і шанують його пам’ять.
Іменем Тодося Осьмачки назвали вулицю, в центрі села на стіні Будинку культури на честь письменника встановили меморіальну дошку, а на місці батьківської хати — пам’ятний знак.
«До пам’ятного знака ми приходимо в день народження Тодося Осьмачки — 16 травня, коли до нашого села з’їжджаються шанувальники творчості письменника з Києва, Черкас та Сміли», — розповідає «Україні молодій» сільський голова Куцівки Ігор Волошин.
У місцевій школі та в сільській бібліотеці створили музейні куточки, присвячені Тодосю Осьмачці.
Збирати матеріали, наголошує пан Ігор, було нелегко, адже творчість поета довгі роки замовчувалася.
Але землякам таки вдалося це зробити, і тепер усі, хто приїжджає до Куцівки, мають змогу детально ознайомитися з життям та творчістю письменника.
У Куцівці зуміли зберегти й церкву Різдва Пресвятої Богородиці, в якій хрестили майбутнього письменника.
Її було зведено у стилі пізнього класицизму відомим архітектором Мезенським ще у 1846 році за кошти тодішнього власника Куцівки генерал-майора Орлова.
Сільський голова Ігор Волошин каже, що храм будували без цементу, кованими цвяхами й тесаною «вагонкою».
До середини минулого століття церква була діючою, а потім її закрили й пробували зруйнувати.
Та хрест на дзвіниці не піддався атеїстам, його змогли лише нагнути.
У 80-х роках керівників села змушували зняти хрест повністю, але таку вказівку люди в Куцівці відмовилися виконувати..
Рідну сільську церкву Тодось Осьмачка згадує у своєму романі «Ротонда душогубців».
Свого часу на відновлення храму у своєму селі письменник пожертвував 35 тисяч доларів.
Він дуже любив Куцівку. І згадував малу батьківщину все своє життя, куди б його не закидала доля. А вона була дуже нелегкою.
Батько працював на поміщика Терещенка
Поет народився в Куцівці в 1895 році в родині робітника Степана Осьмачки, який працював на поміщика Терещенка.
Батько Тодося був людиною здібною.
Він самотужки освоїв ветеринарну справу, у селі його поважали.
Через бідність освіту в родині зміг дати тільки найстаршому синові Тодосю: у сімнадцять років той закінчив гімназію і став писарем у Куцівській економії.
Після революції Тодось Осьмачка учителює, а потім навчається в Київському інституті народної освіти. Тут він починає писати вірші.
Першу збірку «Круча», яку відзначали за блискучу народну мову та глибину образності, друкує в 1922 році.
Друга книга поезій поета виходить через три роки й називається «Скитські вогні». Це своєрідний гімн українському степові, так про збірку відгукуються критики.
Ще через чотири роки у світ виходить третя збірка поета — «Клекіт».
Тогочасний дослідник літератури Сергiй Єфремов вважав Тодося Осьмачку «пiсля Шевченка вище за будь-кого іншого», оскільки поет «пiдняв у поезiї могутнiй i трагiчний образ українського селянства, що було найбiльшою рушiйною силою революцiї, а потiм стало найбiльшою її жертвою».
У 1930 роцi з-під пера Осьмачки виходить друком переклад Шекспiрового «Макбета».
А от поему «Дума про Зiнька Самгородського» видати у світ йому не вдалося. Оскільки сталінські репресії, котрі набирали обертів у ту пору, зачепили й Тодося Осьмачку.
Через доноси письменника починають переслідувати, називають «бандитом» та «ворогом народу», а його книги вилучають з обігу та знищують.
«Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина»
Рятуючись від репресій, Тодось Осьмачка переховується, зокрема і в рідній Куцівці, вдаючи божевільного.
Згодом він перебирається до Львова, сподіваючись нелегально перетнути польський кордон.
Таких спроб було кілька, але щоразу Осьмачку ловили й відправляли за ґрати Бутирки та Лук’янівської в’язниці, звинувачуючи у шпигунстві. І все-таки йому поталанило вибратися на Захід.
Він мешкав у Югославії, Франції, Німеччині, Канаді, чотирнадцять років прожив у Сполучених Штатах.
З-під його пера в ту пору вийшли повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубцiв», які за радянських часів були заборонені цензурою, він успішно перекладає О. Уайльда i У. Шекспiра.
У планах письменника була нова збiрка поезiй i афоризмiв «Людина мiж свiдомiстю i природою», але збутися цьому не судилося. У липні 1961 року письменника розбиває параліч.
Його лікують у лікарні Нью-Йорка, але 7 вересня 1962 року на 67-му роцi життя Тодось Осьмачка помирає.
«За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, — то це повість Осьмаччина.
Якщо може слово запах України пронести, — то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, — то це вона збудована, зримо і живовидячки», — так влучно відгукувався про творчість Тодосія Осьмачки історик української літератури професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шерех.
Сьогодні в Україні читають Осьмачку, його твори можна купити у книгарнях.
Приємно, що його пам’ятають і шанують на малій батьківщині — в рідній Куцівці, а в Смілi діє міськрайонний благодійний фонд «Тодося Осьмачки».
До речі, це за його кошти встановлено пам’ятний знак на місці рідної хати письменника в Куцівці, перевидано роман письменника «План до двору», встановлено знак маршрутного орієнтування для туристів на трасі «Сміла — Умань».
«Сподіваємося і на швидке повернення поета із-за океану до рідної землі. Про це вже пройшли перемовини із церковною громадою Едмонтона (Канада), де похований Тодось Осьмачка, витравлений з України як націоналіст, «найнахабніший поет СРСР» «жидівською радянською владою», як він писав у своїй «Ротонді душогубців». Повірте: чим глибше сягаєш щирцевих глибин походження митця, тим прозірливіше осягаєш і його слово, і себе, й історію своєї землі», — підсумовує на своїй сторінці у «Фейсбуцi» черкаська письменниця Валентина Коваленко.
