Як вiдмовитись вiд зашморгу закордонних кредитiв

«Хто володіє минулим, той володіє майбутнім...», бо минуле визначає величину амбіцій майбутнього.

 

А між ними — місточок сучасного, і воно у нас наразі ненадійне, бо побудоване на палях-траншах Міжнародного валютного фонду.

 

Заради них народ піддають експериментам на виживання: пенсійним віком і рівнем пенсій, тарифами і рівнем податків, курсом гривні тощо.

 

Суспільству нав’язується фаталізм — без траншів МВФ не виживемо. Альтернативи незаангажованих фахівців не сприймаються. А вони, безумовно, є.

 

Наприклад, Віктор Андрійович Ющенко в ефірі канала NEWS  ONE наочно показав, де і як знайти гроші в країні, щоб відмовитись від зашморгу  закордонних запозичень.

 

Це на політичній мапі України був поки що єдиний державний діяч, який дбав про національне відродження та економічну могутність країни.

 

Ми звикли до гривні, звикли до дат вшанування жертв Голодомору, Биківні, Героїв Крут, ОУН та УПА, забувши, що цю історію повернув нам В. Ющенко.

 

Державника об’єктивно згубили завищені, як на наш бездуховний час, лібералізм та інтелігентність, а суб’єктивно — кампанія дискредитації, організована соратницею-зрадницею Юлією Тимошенко.

 

Тільки наприкінці передвиборчої президентської кампанії 2010 р. він скромно зауважив: «У неї українського — лише вишиванка і коралі...»

 

На той час в активі амбітної дами, крім дискредитації Ющенка, була «ширка» з Януковичем та газовий зашморг 2009 р.

 

Але завдяки кільком блискучим популістським лекціям у студії Савіка Шустера на тему комунальних тарифів вона нині очолила рейтинговий список народних симпатій.

 

А народу тим часом усе важче виживати.

 

У глибині української народної душі завжди жив вільний козак, і він активно проявлявся в тисячах великих і малих повстань у постреволюційні 1917—19 рр., у непокорі до колгоспного рабства.

 

Бракувало єдиного національного лідера рівня Богдана Хмельницького, Сулими, Виговського...

 

Як свідчить Юрій  Горліс-Горський у романі «Холодний Яр», повстанці сподівалися, чекали на нього, готові були визволяти Україну.

 

Не дочекалися, розійшлися, повірили в більшовицьку амністію, а ті задушили довірливих у кривавих обіймах. 

 

Столітній ювілей революції (тобто жовтневого перевороту) вимагає чесного аналізу, аби не дозволити ворогам нації повторити антидержавний злочин.

 

І в цьому ряду не забуваймо, що в 30-ті роки минулого століття більшовики з корінням вирвали інтелігентсько-аристократичний прошарок українського народу.

 

В ХХІ столітті інтелігенцію не розстрілюють, але створюють такі умови, які не дають шансів самореалізуватися на Батьківщині і змушують шукати свою долю за кордоном.

 

Унаслідок антинаціональної політики держава не змогла адекватно відповісти на агресію Російської Федерації.

 

Але знову проявився волелюбний козацький дух народу, який живим щитом добровольців і волонтерів перекрив шлях агресора вглиб країни.

 

Саме такий прошарок, а не народна маса, творить держави.

 

Поки що бракує об’єднавчої ідеї, яка спонукала б активістів об’єднатися та висунути з-поміж себе яскравого лідера. Проте ідея була і є, і буде — це націоналізм.

 

У книзі «Два обличчя націоналізму» Юліан Василіан писав: «Є два роди, два обличчя націоналізму: націоналізм розуму й націоналізм життя. Націоналізм життя не чекає з ідеями, але чинить невпинно на кожному кроці, в кожній ситуації...»

 

Це національна вдача, національний характер, який століттями намагалися знищити, бо він заважає панівній верхівці беззастережно владарювати.

 

Націоналізм життя привів британців до Брекзиту, французам показав неефективність урядування соціалістів, євреям — на обмеженому клаптику землі створити маленьку, але потужну державу.

 

Сподіваюсь, допоможе і нам, українцям...