Рашисти розстріляли п’ятьох українських військовополонених поблизу Вугледара, фото
На Донеччині поблизу Вугледара російські окупанти розстріляли п’ятьох полонених бійців Збройних сил України: прокуратура почала розслідування. >>
Денис Богуш: Без перемоги на інформаційному фронті виграти війну буде неможливо
11.05.2017
Денис Богуш.
Пентагон iще в середині 80-х визнав інформаційний простір таким же полем бойових дій, як і землю, повітря та воду.
І ситуація з Кримом та Донбасом яскраво показала, що війна, у яку втягнута Україна уже третій рік, ведеться не стільки за території, скільки за розум і душі людей.
Точніше, спочатку завойовники отримують друге, а опiсля — і перше.
Центр дослідження Росії уже другий рік докладно вивчає різні варіанти інформаційної війни, яку Росія останнім часом із України перекидає на весь світ.
Що це за методи і як їм можна протистояти, ми запитали у засновника й експерта Центру, відомого політтехнолога Дениса Богуша.
«Лише чотири російські сайти випускають до двох тисяч новин на день, і чверть із них — фейкові»
— Пане Денисе, останні три роки ми спостерігаємо, як Росія розгорнула проти України цілу війну фейків. Історія з «розіп’ятим хлопчиком» та «з’їденими снігурами» вже стала класикою. Коли чуєш таке, дивуєшся: невже є люди, які цьому вірять?
— Уявіть собі, є. Скажу більше — їх більшість. Для того, щоб це усвідомити, варто подивитися, як діють механізми маніпуляції свідомістю. Ми дослідили, що існують чотири рівні сприйняття і засвоєння інформації. Найнижчий — так званий емоційний, шоковий рівень сприйняття.
Це рівень страхів, рівень «розіп’ятих хлопчиків», рівень «фашистів-бандерівців-головорізів», які прийдуть, усіх уб’ють, усе заберуть і так далі. Це те, що не сприймається раціонально, але впаюється в мозок на рівні емоцій, і ця емоція — жах, шок, біль. І воно працює безвідмовно.
Другий рівень — це раціональний, розрахований на людей, які не читають книжок, але якось намагаються пояснити собі й іншим те, що відбувається. І російська пропаганда їм ці «пояснення» підкидає. Так от, людей, які відносяться до цих двох категорій, — близько вісімдесяти відсотків. І сперечатися з ними, логічно щось доводити — марна справа.
Третій рівень — це рівень маніпуляції історією, розрахований на людей, які читають книги, щось знають, але не все розуміють. Тут Росія використовує принцип 60 на 40, коли до 60 відсотків правдивої інформації додають сорок відсотків перекручень. А четвертий рівень — це люди з чіткою самоідентифікацією, люди мислячі.
Так от, російська пропаганда для кожного з цих рівнів продукує фейкові новини зі своїм рівнем сприйняття і своїми меседжами. І витрачає на це шалені кошти і людські ресурси.
Для того, щоб було зрозуміло, з якою пропагандистською машиною ми маємо справу, я хочу назвати лише кілька цифр. Журналістика в Росії як така давно замінена пропагандою. Для прикладу візьмемо чотири найбільшi інформаційнi сайти, які ми моніторили. Це АІФ, РІА, Росія24 та Russia Today. Так от, лише РІА за день випускає до 700 новин, а разом ці чотири сайти — до двох тисяч.
І п’ятсот із них, тобто чверть усього контенту — фейкові. І десь сто-сто п’ятдесят цих фейків стосуються України. Весь цей вал перекрученої інформації перекладається англійською і поширюється світом. На жаль, волонтерські проекти на кшталт «Стоп-фейк» мало дієві. Вони можуть розкрити 7-10 фейків за день, але вони не можуть протистояти цьому валу інформації.
— А як світ на це реагує?
— На жаль, Європа поки що не усвідомлює інформаційну загрозу, яка над ними нависла у зв’язку з такою інформаційною експансією Росії. Хочу сказати, що, ще починаючи з 2011 року, Росія зробила ставку на посилення свого впливу на світ. І це уже дає результат.
Якщо взяти супутникове «Радіо «Росія», то воно мовить на 160 країн 40 мовами. Росія добилася, щоб практично у кожній країні світу у готелях у пакеті телевізійних каналів обов’язково було два-три російськi. У Європі працює 150 культурних центрів Росії. Це те, що працює відкрито, не враховуючи десятки засекречених центрів, які не працюють публічно.
— Чи є способи захиститися від цього пропагандистського валу?
— Свого часу ми зробили один дуже важливий, хай і не зовсім демократичний, але єдино правильний у цій ситуації крок — прийняли рішення про відключення російських телеканалів. В ефективності цього кроку я переконався на прикладі однієї своєї знайомої з Маріуполя, яка після двох місяців «відлучення» від російських ЗМІ почала зовсім інакше сприймати інформацію.
Але існує проблема наших людей на окупованих територіях, які живуть у середовищі російської пропаганди і яких поки що неможливо роззомбувати. І ця різниця у сприйнятті дійсності дуже відчувається під час спілкування з ними.
До речі, уже у нас у більшості населення з’явилася своєрідна імунізація від російської пропаганди. Тому їхні «розіп’яті хлопчики» та «з’їдені снігурі», як і «візитки Яроша» та «Зоряни зі Шкіряками», викликають у нас не страх, а сміх. Так само це яскраво можна побачити на прикладі останньої акції з георгіївськими стрічками.
Тому, коли у нас одна людина на травневі свята спробувала вийти з георгіївською стрічкою — їй одразу ж пояснили, що так робити не варто. Правда, 9 травня були навіть портрети Сталіна, але це вже інша тема.
«Подивіться програму «Інтера» на 9 травня — вона практично не відрізняється від російських каналів»
— Росія зробила георгіївську стрічку символом Перемоги, хоча у 45-му році вона практично не застосовувалася і асоціювалася більше з армією генерала Власова.
— Так, це теж один із засобів пропаганди, своєрідний самоідентифікатор, маркер. До речі, вкрадений у нас. Вони побачили, який ефект мали помаранчеві стрічки під час Помаранчевої революції у 2004-му році. І у 2005-му собі запустили акцію «Георгіївська стрічка», яка для них є ідентифікатором.
І зараз вони у 68 країнах світу організували роздачу таких стрічок. Їм потрібна хоч якась, але перемога для закріплення міфу. А 9 травня для них знакова подія, бо це реальна перемога, яку вони намагаються приписати собі.
Але України у цьому списку не було, як і Прибалтики. Зате була Білорусь, де «русскiй мiр» займає міцні позиції.
— А як оцінювати «Марш безсмертного полку» чи ходіння з червоними прапорами на 1 та 9 травня? Що тут більше працює: російські гроші чи наших реваншистів?
— Ну, чиї гроші працюють — це питання до СБУ. Але, повторюся, в інформаційному плані для Росії 9 травня — дуже знаковий день. І він має багато адептів і у нас, які виросли на цьому міфові і які реагують на нього саме на емоційному рівні. Це переважно не самі фронтовики — їх практично не лишилося. Це їхні діти, діти війни, які виростали уже в часи, коли День Перемоги став державним святом із бучними парадами, піснями і святковою атмосферою.
І їм зараз сказати, що це якесь не таке свято, що його треба скасувати, — вони цього не сприймуть. Хоча молоде покоління це сприймає спокійнiше, тому можна сподіватися, що з часом це свято відійде природним способом і буде замінене справді українськими святами.
Тому однозначно, що на це робиться ставка. І провокації йдуть постійні. Подивіться передачi «Інтера» на 9 травня — їх програма практично не відрізнялася від російських каналів своїм наповненням. Той же «безсмертний полк», ті ж фільми, той же переможний пафос. І це працює, повертаючи людей у лоно ідеологеми «єдиного народу, єдиної держави». Як і російські серіали, концерти російських зірок, новорічні «вогники».
— А що ви скажете про провокації 9 травня, які трапилися і в Києві, і в інших містах? Наскільки можна було б їх уникнути?
— Ну, повністю уникнути їх усе одно не вдалося б. Росія в будь-якому разі «отримала б картинку» з України. Як правильно сказав Петро Порошенко, акція «Безсмертний полк» — приклад витонченої політичної спекуляції на почуттях людей. Побиття ветерана, спроба зірвати георгіївську стрічку — це якраз те, що працює на емоційному рівні, закріплюючи пропагандистський рефлекс.
У мене таке враження, що, якби навіть нічого не було, вони самі могли це організувати: і ветерана, і тих, хто його битиме, і телевізійну групу, яка «випадково» стане свідком події.
Але я хочу відзначити, що цього року смисловий центр відзначення Дня Перемоги в Україні змістився з 9 травня на 8-ме, на День пам’яті і примирення. Ми зробили вагомий крок у бік Європи, і це дуже знаково.
«Для того, щоб вигравати в інформаційних війнах, потрібна чітка державна стратегія»
— Два роки тому, якраз для того, щоб протистояти російській пропаганді, в Україні було створене Міністерство інформаційної політики. Наскільки воно ефективне у цій інформаційній війні?
— Для того, щоб зрозуміти, наскільки ми можемо протистояти інформаційній експансії з боку Росії силами Міністерства інформаційної політики, потрібно порівняти бюджети, які Росія викидає на пропаганду, і які виділяються цьому міністерству. Для порівняння скажу одне: на початку інформаційної війни цю сферу контролював «Газпром», він же і сплачував усі рахунки. Можете уявити, які на це ідуть кошти.
У нас же, з точки зору інформаційних кампаній, бюджети просто мізерні, тому нам навіть важко сказати, що такого зробило міністерство за останній час. Ну вишку на Карачуні встановили, ну провели кілька прес-конференцій. Але загалом його діяльність для суспільства справді практично непомітна. Єдине, що можу сказати позитивного, — вони працюють над собою і нині вони ефективніші, ніж два роки тому.
— Але інформаційний вплив Росії на світ справді відчувається. Ми бачили вихід Марі Ле Пен, яку активно підтримує Росія, у другий тур виборів, активізацію антиукраїнських настроїв у Польщі. Чи не опинимося ми в інформаційному вакуумі у світі, коли нас сприйматимуть через призму російських фейків?
— Поки що на зовнішньому ринку для нас усе-таки складається сприятлива ситуація. По-перше, Президент Порошенко на світовому рівні зумів зробити так, щоб нас помітили. По-друге, на нашому боці і Європарламент, у нас є резолюція Ради Безпеки ООН, резолюція ПАРЄ. Тому тут наші позиції сильніші, ніж у Грузії, яка опинилася у 2008 році у подібній ситуації.
Але і розслаблятися не варто. Для того, щоб вигравати в інформаційних війнах, потрібна чітка державна стратегія, потрібна серйозна робота і серйозне фінансування. А у нас питаннями формування позитивного іміджу держави займаються переважно волонтери.
Он навіть «Євробачення» у нас уже вдруге за останній час відбувається, але його знову практично не використовують для просування української ідеї у світі, для розвитку туризму, для того, щоб Україна звучала у світовому контексті. У нас цього немає і навіть не планується. І ніхто за це не несе відповідальності.
— Задам одвічне запитання: «Що робити?».
— Діяти. У цій ситуації інформаційна політика не просто має бути, а вона має бути суперефективною, щоб протистояти російській пропаганді. Вона має бути орієнтованою на ті чотири групи, про які я казав на початку: для тих, хто не читає книг, мають бути якісь фільми, розважальні передачі аж до коміксів, для інших — інтелектуальні дискусії з чіткою аргументацією, книги, семінари.
Повторюся: це має бути стратегічна державна програма, якою мають займатися професіонали. Бо без перемоги на інформаційному фронті виграти війну неможливо.
