Мені вже 78 років. Раніше не звертав уваги на вашу газету — думав, що вона молодіжна.
Та ось 1 липня 2015 р. мені до рук потрапив номер «УМ» зі статтею «Як знайти українця?», і я, прочитавши безвідривно всю газету, зрозумів, що це МОЯ газета.
Відтоді підписався на п’ятничний номер (бо так «велить» моя пенсія) й одержую з нетерпінням свій щотижневик.
Та ось через рік прочитав статтю «Хто твій батько, чий ти син?» (за 7.06.2016) про намір парламенту дозволити заміну не тільки прізвища, а й імені та по батькові, то почав задумуватися, звертати увагу на телевізійні титри, на цвинтарні написи на могилах.
Проходить ще півроку, і в газеті за 20.01.2017 р. читаю статтю «Чиї сини? Чиїх батьків?». Одні знаки запитання, але відповідей нема.
Тому й вирішив викласти свої думки з приводу родослівних імен.
По-перше: твоє особисте ім’я. Як правило, воно дається твоїми батьками, можливо, не без участі бабусів-дідусів, братів чи сестер.
То хіба ж вони не хотіли, щоб твоє ім’я було найкращим? Крім того, існує народне повір’я, що переміна імені призводить до переміни долі, особливо, якщо твоє ім’я давалося при хрещенні.
Тож, перш ніж змінювати своє ім’я, поміркуй, чи задоволений ти своєю долею?
По-друге. П’ята заповідь Господня свідчить: «Шануй батька свого і матір свою».
А хіба не найкращим шануванням батьків буде згадування їхніх імен у твоїй родослівній? Тож заміна імен батька (на ім’я діда — материного батька) можлива, лише коли батько покинув сім’ю, не надає сім’ї допомоги.
І, нарешті, щодо прозвища (цей термін логічніший, бо походить від слова «прозвати», а не «прізвати»).
Існує наука про походження родових прозвищ. Часто чуємо в різних телепередачах прозвища Кірш, Дендей, Гулей, Шкрум, Шумилик тощо.
Осмілюся стверджувати, що таких прозвищ щонайменше 10-15% в Україні. А є ще й образливі прозвища, скажімо Гадюкін, Пацюк (Щур, Криса), Сопляк, Гнида.
Особливо в цьому відношенні «грішили» наші жартівники-запорожці. Їм то що — пожартували й забули, а людина й її рід носили це прозвище все життя.
От моє прозвище — Босак: бо предок прийшов на Січ босоніж. Або Тягнибок — бо одна нога в коліні не згиналася.
Напрошується висновок: першим пунктом родослівної має стати «материнство», другим — «власне ім’я», третім — «батьківство» і лише четвертим — «родове прозвище».
Материнство — поняття сакральне, бо матір виносила вас у своєму лоні, в муках породила, вигодувала своїм молоком, ночей недосипала над колискою, проводжала зі сльозами смутку в далеку дорогу і зі сльозами радості зустрічала на порозі рідного дому.
І хай не ображаються тати, що материнство ставиться на перше місце, бо всі ми — материні діти.
Не відмовляючись від батьківства, ми лише повертаємо матерям належне, применшене патріархатом.
Досконало вивчивши тваринний світ, можемо повернутися до матріархату, допустити жінок до справжньої влади (а не так, як Гонтареву), що позитивно відіб’ється і на боротьбі з корупцією зокрема.
Що стосується заміжжя жінки, то материнство, ім’я і по батькові залишаються незмінними, а прозвище змінюється на чоловікове або за обопільною згодою жінка залишає своє дівоче.
Прийнявши таку родовідну, завжди можна буде знайти українця.
P.S. І ще. Колись Україна була однією з республік, у якій населення найбільше читало.
Та ось нещодавно дізнався, що в нашому 90-квартирному будинку, крім мене, лише дві сім’ї передплачують газету.
Подумалось, а чи не може ваша газета звернутись до Верховної Ради з проханням інвестувати з бюджету, наприклад, кошти на півціни п’ятничного номера «УМ»?
Це була б значна допомога малоімущим пенсіонерам.
В. БОСАК
Курахове, Донецька область
