Сьогодні можна почути багато спекуляцій навколо церкви. Люди вже втомилися від політичної та пропагандистської локшини, все частіше ставлять слушні запитання.
Чому хрещення Київської Русі відбувалося в Києві, а на наших землях у релігії домінує Московський патріархат?
Чому Московський патріархат не хоче визнавати Київський патріархат?
Чому в Грузії та Вірменії є своя канонічна православна церква, а в Україні немає?
І в чому різниця між Київським та Московським патріархатом?
Андрію Первозванному випала територія сучасної України
Неозброєним оком видно, що для Кремля навіть релігійне питання є перш за все політичним, направленим на вирішення своїх імперських амбіцій.
Зважаючи на те, що РФ втратила майже всі важелі впливу в Україні, окрім мови та церкви, московські керманичі з останніх сил тримаються за УПЦ Московського патріархату в Україні.
Як завжди, щоб не потрапити на гачок пропаганди, потрібно знати суть справи, перш за все — її історичний аспект.
Давайте поринемо в далекі часи боротьби християнства з язичниками за віру та привідкриємо завісу таємничого.
Офіційно хрещення Київської Русі відбулося в 988 році князем Володимиром Великим.
Але чи можливо одним указом за день змінити віру в усій країні?
Тим паче в ті часи, коли всі були глибоко віруючі, атеїзму ще не придумали.
Це виглядає десь так, якби в мусульманській країні хтось видав указ, що з сьогоднішнього дня вся країна сповідує християнство. Це неможливо.
Можна вважати, що поширення християнства на теренах сучасної України розпочалося ще задовго до Хрещення Русі й навіть задовго до виникнення держави Київська Русь.
Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, кому куди йти проповідувати Христову віру, Андрію Первозванному випала територія сучасної України, тому саме він вважається святим покровителем нашої країни.
Київський Собор 1621 року ствердив апостольське походження християнства на українських землях, зазначивши:
«Святий апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо в ній проповідував апостол».
Боротьба християнства і язичників на території Київської Русі відбувалася декілька століть.
Першими на території сучасної України прийняли християнство землі Північного Причорномор’я ще в першому столітті нашої ери.
Є припущення, що навіть перші князі, про яких збереглися писемні свідчення, Аскольд і Дір, були вже християнами, саме цей факт став причиною заколоту проти них.
Вибратися з хаосу поганської віри
Протягом кількох століть точилася боротьба між новою прогресивною християнською релігією та старими язичницькими віруваннями, які не давали змоги нашим пращурам стати поряд та плідно розвиватися з тогочасними передовими європейськими країнами.
Християнству віддавали перевагу вихідці зі знаті, князі, воїни, освічений люд, але простий народ уперто притримувався вірувань своїх дідів.
Почергово перемагали то одні, то інші. Знаходилися, як і зараз, популісти, пройдисвіти, які вміло використовували необізнаність людей та їхнi консервативні настрої у своїх корисних цілях проти прогресу і розвитку країни та суспільства в цілому.
Достеменно відомо, що мати Святослава Хороброго — княгиня Ольга, була християнкою.
Зрозуміло, що в цей період уже більшість людей Київської Русі були християнами, але з приходом до влади Святослава, який був прихильником язичництва, Київська Русь зробила крок назад і знову поринула в хаос поганської віри.
Лише за часів Володимира Великого православ’я в Київській Русі стало офіційною релігією,але ще декілька століть язичники чинили спротив, особливо на території сучасної Росії.
До речі, в Московії християнство отримало остаточну перемогу лише в XIV столітті, тобто на 400 років пізніше, ніж це відбулося в Київській Русі.
Отже, християнство з Візантії поширилося до Києва, і на це знадобилося декілька століть.
Потім із Києва ця релігія поширилася на Московію, на що знадобилося ще декілька століть.
За часів орди
Нищівного удару Київська Русь отримала під час нападу монголо-татарської орди.
З цих часів розпочався економічний, політичний, культурний і релігійний занепад наших земель.
Тут потрібно зауважити, що монголо-татари доволі лояльно ставилися до підкорених народів, які не чинили їм спротиву.
Але наші пращури були надзвичайно волелюбні, ординці вперше зіткнулися з такою відчайдушною боротьбою.
Щоб підкорити праукраїнців, вони спалювали міста і села, але не змогли зламати дух.
Саме в Україні розбилася мрія монголо-татарських ханів дійти до «останнього моря» (Атлантичного океану).
Сучасна Східна Україна була спустошена і на довгий час перетворена на Дике Поле. Культурно-політичне життя перенеслося на захід сучасної України.
Що ж в цей час відбувалося на території сучасної Росії, яка майже повністю повторює контури володінь монголо-татарської орди?
Князі, які підкорилися хану, отримали ярлики на правління у своїх землях, сплачували данину і майже одноосібно правили у своїх землях.
Чингісхан був мудрим правителем і розумів, що на території його імперії люди сповідують різні релігії, тому започаткував свободу віросповідання і заповів своїм нащадкам не схилятися до жодної з релігій.
Згодом цю заповідь порушили, і монголо-татарська знать приймала панівну релігію тих земель, на яких вони володарювали. Ближче до України — це було християнство.
Золота Орда, як і всі середньовічні імперії, після свого злету переживала часи феодальної роздробленості й міжусобних воєн, які московські історики вперто називають визвольною боротьбою.
В міжусобній боротьбі ординських правителів перемогла Московія, яка пізніше підкорила землі колишніх партнерів: Астраханське ханство, Сибірське ханство, Кримське ханство.
Московська митрополія 141 рік не була автокефальною
Набираючись мирської могутності, володарі Московії посягнули й на релігійну владу. На той час була лише Київська митрополія, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху.
15 грудня 1448 року Собор єпископів Великого князівства Московського, без благословення Константинопольського патріарха, вибрав собі митрополита Київського (фактично Московського).
Його наступник Феодосій уже іменувався митрополитом Московським. Так у незаконний спосіб виникла московська митрополія.
Московська митрополія 141 рік не була автокефальною, тобто не визнавалася Вселенським патріархом та іншими православними церквами.
Лише в 1589 році під тиском політичних обставин (деякі історики говорять навіть про піврічне ув’язнення Патріарха Константинопольського Борисом Годуновим) патріарх Ієремія погодився визнати Московську патріархію.
Чи законна після цього всього Російська православна церква Московського патріархату?
Вважаю — законна. Кожен народ має право на свою церкву, і будь-який спротив на цьому шляху є незаконним і не Божим.
Український народ також має право на свою православну церкву.
Відновивши державність, ми повинні вiдновити свою православну церкву.
Тому з 1990 року Митрополит Київський і Галицький Філарет (в миру Денисенко, до речі, родом із Донецька) наполегливо добивався для Української православної церкви незалежності.
26 жовтня 1990 року Архієрейський собор Московського патріархату надав їй таке право, а Митрополит Філарет рішенням цього ж Собору був пожиттєво обраний її предстоятелем.
Але усвідомивши, що своїм рішенням відкрили шлях до можливої автокефалії УПЦ, в березні 1992 року в Москві, в Даниловому монастирі, скликали інший Архієрейський собор Московського патріархату, на якому без будь-яких канонічних причин, лише з політичних міркувань, Українській православній церкві було відмовлено в автокефалії і була спроба усунути пожиттєво обраного митрополита Філарета від керівництва УПЦ та замінити його своїм ставлеником.
Почалися гоніння на проукраїнське духовенство. Москва і її спецслужби організували так званий Харківський архієрейський собор, який призвів до глибокого розколу і протистояння в українському православ’ї.
У Володимирському соборі у Києві 20-21 жовтня 1995 року відбувся Помісний собор УПЦ Київського патріархату в повній відповідності до канонічних правил.
На цьому Соборі митрополит Філарет (Денисенко) був обраний Патріархом Київським і всієї України-Русi.
На Собор зібралося 173 делегати з усіх єпархій і понад 150 гостей (як учили ще апостоли), 50 з них прибули з православних діаспор.
За Філарета проголосувало 160 делегатів, 4 були проти і 9 утрималися від голосування. Таким чином український народ отримав свою церкву.
