Питання монетизації субсидій в Україні порушували неодноразово, і від цього начебто мають виграти всі гравці на ринку комунальних послуг.
Однак чи відсутність політичної волі, чи чиясь зацікавленість у незрозумілій негнучкій системі розрахунків утримували справу на місці.
Наразі ж уряд проголосив чіткий курс на реформування і в меморандумі з МВФ з’явилась нова дата старту реформи субсидування — вересень 2017-го.
Тож чого очікувати від змін і навіщо вони потрібні?
Грошей усе більше — толку все менше
За даними Держказначейства, до стрибка цін на тарифи видатки державного бюджету на субсидії на оплату комунальних послуг були немалими, але цілком адекватними — 6, 172 млрд. гривень.
У 2015-му вони вже становили майже 18 млрд., у 2016-му — 44, 120 млрд.
У поточному році лише за два місяці опалювального сезону Казначейство виплатило більше половини закладеної в бюджеті на субсидії суми — 26,285 млрд. з 47 073 млрд. гривень.
А ще мають бути виділені кошти на 4 місяці опалювального сезону (березень, 1\3 квітня, 2\3 жовтня, листопад-грудень), тож при теперішніх темпах виділених коштів точно не вистачить.
Відповідно до розрахунків, вказаних у звіті Світового банку щодо монетизації субсидій, з 13,7 млн. домогосподарств в Україні на субсидію претендують 7 млн. домогосподарств.
При середньому розмірі місячної субсидії 1900 грн. річні витрати на цю статтю можуть сягнути близько 85 млрд. грн.
Крім того, що це неймовірно велике навантаження на державний бюджет, яке щороку зростає, це ще й гроші, які витрачаються, жодним чином не модернізуючи систему і не зменшуючи витрат ні для держави, ні для споживача.
«Кілька років тому споживач платив за надані комунальні послуги 10-20% від їх повної вартості і не переймався питанням економії ресурсів.Світовий банк та міжнародна спільнота наполягали ж на тому, щоб вартість енергоресурсів була приведена до ринкової і система почала функціонувати прозоріше, зокрема завдяки нівелюванню схем, на яких певні гравці ринку мали змогу наживатись.
Тоді ми були найбільш енергонеефективною країною Європи, і ситуація особливо не змінилась і досі. Тарифи змінились, але наша політика в галузі енергоефективності досі неправильна. Адже кошти витрачаються не стратегічно, щоб покращити стан ЖКГ, а тактично — щоб рятувати критичну ситуацію», — пояснює Анна Шумейко, експерт Національного екологічного центру України.
Для того, щоб гроші в галузі комунальних послуг використовували ефективно, потрібно запровадити кілька моментів.
Субсидію — потребуючим, а не бажаючим
Передусім надавати субсидію варто лише тим, хто справді її потребує.
Адже, аби загасити назріваючий соціальний вибух при зростанні тарифів на «комуналку», влада максимально спростила процес її отримання.
Мінімізувала пакет документів (заява і декларація), збільшила термін надання (рік замість півроку з автоматичним продовженням), розширила перелік тих, хто може претендувати (можна й тим, хто орендує житло, можна працюючим, винятки — придбання за 12 місяців до подання заяви покупки на суму понад 50 тис. грн.).
Тож на субсидію стали подаватись і ті, хто міг би оплачувати комунальні послуги самостійно: люди з зарплатнею «в конвертах», власники дорогих авто і кількох квартир-будинків тощо.
Оскільки верифікації запитувачів як такої не проводилось — звернення про субсидію задовольняли.
Тож чи не першим і дуже важливим кроком має стати створення єдиної бази субсидіантів, яка також відображатиме фактичне споживання отримувачем субсидій кожного виду житлово-комунальних послуг та забезпечення автоматичного обміну інформацією з абонентськими базами постачальників послуг та енергоносіїв, а також з усіма супутніми базами даних — органів державної фіскальної служби, банків, реєстру речових прав на нерухоме майно та ін.
Цей реєстр має бути єдиним, об’єднаним і публічним — аби кожен міг перевірити, чи його податки ідуть на підтримку людини, яка справді цього потребує, чи того, хто вирішив «зекономити».
До слова, деякі експерти розглядають варіант запровадження фізичної верифікації матеріального достатку субсидіанта.
Якщо ж субсидіант відмовить комісії у праві оцінити його статки і платоспроможність — він автоматично позбавлятиметься права на отримання коштів від держави.
Адже це означатиме, що є що приховувати.
Спонукати до економії
Інший негативний момент існуючої системи субсидій — відсутність мотивації для економії енергоресурсів.
«Якщо соціальні норми споживання вищі від середнього рівня, то споживач не вмотивований використовувати ресурс ощадливіше. Адекватнішою може бути практика, коли нормативи дещо нижчі від середнього рівня споживання — тоді, бажаючи менше платити, споживач буде економити та впроваджувати енергоефективні заходи. І це не наступ на комфорт споживача — це зміна його психології», — каже Анна Шумейко.
Цікавим є кейс Бразилії, розповідає експертка, де у 2001 році через посуху і потребу в економії електроенергії (адже більшість електроенергії виробляли електростанції) влада застосувала систему мотивації для споживача.
Держава платила споживачам, які почали споживати менше енергії, і штрафувати тих, хто не зменшував споживання.
Ця політика дозволила скоротити споживання на 25%, але вже навіть коли виплати з боку держави припинились і ситуація вирівнялась — люди продовжили споживати енергію на рівні 75% від попереднього протягом чотирьох років.
Адже вони звикли економити, мали стимул і зрозуміли, що можуть менше споживати, а отже, і платити менше.
Українські реалії — від байдужості до невігластва. Деякі субсидіанти не бачать сенсу в економії, бо «держава і так за мене заплатить», інші — взагалі повністю використовують, навіть без потреби на це, свою соціальну норму, бо «використаю менше, то наступного місяця не дадуть».
Тож, крім зменшення соціальних норм, потрібна ще й монетизація на рівні споживача, аби він міг iз розумом витрачати ці кошти, а не лише сподіватись на те, що держава завжди вирішить його проблеми.
До слова, за даними дослідження аналітичного центру DiXiGroup, у ЄС практикуються дуже різноманітні, в тому числі й відмінні від українських, механізми підтримки вразливих категорій громадян при сплаті комунальних послуг.
Найчастіше використовується механізм обмежених відключень через несплату за використані енергоресурси, який не передбачає будь-яку фінансову підтримку споживача з боку держави, а має інформуючий характер та індивідуальний підхід до споживачів.
Також поширеними є пільгові тарифи на енергоресурси та адресні соціальні виплати вразливим категоріям громадян країни (визначається законодавством кожної країни).
Мало використовуються механізми захисту вразливих споживачів, такі, як безплатні базові пакети енергоресурсів (Греція та Ірландія) і безплатна заміна неефективних базових приладів (Франція та Бельгія).
Розширити спектр підтримки вразливих категорій при сплаті комуналки в Україні допоможе також Фонд енергоефективності, коли повноцінно запрацює.
Споживачу — гроші і право їх витрачати
Монетизація на рівні споживача означає, що на спеціальний рахунок йому будуть надходити субсидійні кошти, які він зможе витратити. Наразі обговорюють кілька варіантів, як можна тратити кошти:
— витрачати на будь-що. Втім, у випадку заборгованості за комунальні послуги споживач буде позбавлений субсидії;
— витрачати на оплату комунальних послуг, зекономлені залишки наприкінці року (опалювального сезону) можуть бути монетизовані й спрямовані на енергоефективність;
— витрачати на енергоефективні заходи або ж на оплату комунальних послуг.
«У будь-якому випадку монетизація субсидій на рівні споживача дає йому змогу скоротити витрати і «злізти з голки державної підтримки». Мотивацією до витрати коштів саме на енергоефективні заходи стане нестабільність українських реалій та обсягів соціальних норм. Адже сьогодні ти субсидіант, а завтра вже ні.
Сьогодні ти вкладаєшся в соціальні норми, а завтра маєш доплачувати суттєві суми навіть попри субсидії. Один раз модернізувавши своє житло, ти зменшуєш рахунки і оплату надовго», — пояснює аналітик ГО «Український центр європейської політики» Дмитро Науменко.
Держава ж «вбиває одним пострілом кількох зайців» — надає субсидії, мотивує громадян до відповідальності за власні рахунки і проводить грандіозну енергоефективну кампанію по всій країні, в рази скорочуючи суми виплат субсидій.
Однак при найоптимістичніших розкладах монетизація на рівні споживача відбудеться через 2-3 роки, оскільки перед цим треба налагодити багато процесів, вирішити документально-бюрократичні проблеми, відкрити персональні рахунки, запровадити реєстр субсидіантів тощо.
Підприємствам — живі гроші
У найближчій перспективі — монетизація на рівні підприємств, що надають комунальні послуги.
Адже наразі діє Постанова КМУ №20, що утверджує порядок розрахунку через систему взаємозаліків між постачальниками послуг і державним бюджетом.
У реаліях це означає, що замість живих грошей у системі циркулює розрахунок «протоколами» — такими собі «борговими розписками».
У ланцюжку — близько 7-9 учасників, і швидкість розрахунків залежить від їхньої організації роботи з документами.
Зазвичай бюрократичні машини рухаються поволі, тож і справа затягується.
«Існуюча система негнучка і порушує основний закон економіки — обіг живих коштів, які можна спрямувати на різні потреби, наприклад, на модернізацію виробництва. Крім цього, в позиції «прохача» опиняється держава, яка очікує на те, коли «замкнеться коло» обігу протоколів, аби виплатити субсидії. Це неправильно. Однак найбільша проблема цієї системи — створення неконкурентних умов для входження на ринок нових гравців.
Адже лише «Нафтогаз» може собі дозволити розраховуватись iз державою взаємозаліками. Іншим же компаніям — невеликим або середнім, молодим чи які розвиваються — потрібні живі обігові кошти, які можна інвестувати в розвиток бізнесу, в модернізацію, на вирішення поточних проблем. Їм значно складніше надавати послуги «в борг», оплата якого прийде протоколом про списання податків», — пояснює необхідність монетизації на рівні підприємств-надавачів послуг джерело в Мінрегіонів.
За словами співрозмовника, монетизація на цьому рівні можлива вже на початку наступного опалювального сезону (якраз відповідно до свіжих домовленостей з МФВ).
Вона має на меті створити конкурентний ринок у царині газу і теплопостачання, а отже, сприятиме зростанню якості послуг і конкуренції в ціні.
Є певні нюанси, які ще треба залагодити, однак про це вже в іншій темі.
Зрештою, монетизація — це не лише вимоги міжнародних організацій. Це вимога часу, яка буде вигідною для всіх, хто хоче «грати по-чесному».
