Тихий спротив декомунізації,

Надважливий, на моє глибоке переконання,  Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону і пропаганду їх символіки» має сприяти відродженню історичної пам’яті та консолідації українського народу.

 

Адже за часів Російської імперії та СРСР історію України було вщент сплюндровано.

 

Фактично одразу після підписання Переяславської угоди 1654 р. і аж до 1991 р. більша частина території України перебувала в ярмі Москви, яка затято нищила українську історію, мову, наших патріотів, проводила політику всеосяжної русифікації народу.

 

Зокрема, борців за волю України кремлівські ідеологи якщо й згадували, то винятково в негативному, спотвореному образі «мазепинців», «петлюрівців», «бандерівців», «рухівців»...

 

На превеликий жаль, у незалежній Україні важливий процес відродження правдивої історії України йде повільно й непослідовно.

 

Ми пам’ятаємо, як за часів президентства В. Ющенка відбувалося національне українське піднесення, яке швидко обірвалося за президентства В. Януковича, коли зусиллями Д. Табачника знову переписувалася історія України на догоду Москві...

 

Нині Збройні сили України в боротьбі з агресією новітньої російської імперії кров’ю пишуть історію взаємин із підступним ворогом.

 

До речі, нинішні стосунки України й Росії до болю нагадують історію 99-річної давнини, коли одразу після проголошення 22 січня 1918 р. Центральною Радою самостійності України більшовицька Росія пішла проти нас війною, знехтувавши власні декларації про мир.

 

Навіть підписавши у березні 1918 р. Брест-Литовський мирний договір Росія брутально порушила його умови і поновила війну проти України. Робімо належні висновки з минулого!

 

Вважаю, що Закон «Про засудження комуністичного... режиму», названий у народі законом про декомунізацію, спонукає громадян України пізнавати правдиві сторінки нашої історії.

 

Зокрема, моєму рідному місту, в якому я народився, навчався, працював і дожив до старості, повернули давню історичну козацьку назву — Кам’янське.

 

Хоча  прикро, що серед керманичів нашого міста є чимало осіб, які будь-що намагаються саботувати цей закон.

 

Конкретний факт: до сьогодні не демонтовано пам’ятник Леоніду Брежнєву. Більшість депутатів Кам’янської міської ради демонстративно не проголосували за це.

 

Тут доречно нагадати, що більшість депутатів є членами демократичних партій: БПП «Солідарність», «Самопомочі», «УКРОПу», «Батьківщини», «Народного контролю», однопартійці яких у Верховній Раді майже одностайно проголосували за закон про декомунізацію.

 

А оскiльки цей закон, на мою думку, є принциповим з огляду на побудову правової демократичної країни, то виникає чимало запитань до керівних органів цих партій як на місцях, так і в центрі.

 

Що це: відсутність чіткої ідеологічної платформи, елементарної партійної дисципліни, безпринципна позиція партії чи ще щось?

 

Виявляється, в Кам’янському послідовні у своїх діях лише депутати-«свободівці», які чітко дотримуються взятих на себе зобов’язань.

 

Не впорався зі своїми обов’язками і кам’янський міський голова А. Білоусов — позапартійний висуванець БПП «Солідарність», який хоч 19 лютого 2016 р. і видав розпорядження, в якому йдеться і про демонтаж пам’ятника Брежнєву зі збереженням його цілісності, але так і не спромігся реалізувати його.

 

Звернення громадськості міста до голови Дніпропетровської облдержадміністрації В. Резніченка щодо демонтажу також виявилося безрезультатним.

 

У відповіді з Дніпропетровської ОДА директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю В. Маласая довільно, непрофесійно трактує закон про декомунізацію.

 

Зокрема, він пише: «Наразі термін повноважень голови облдержадміністрації з демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, відведений законом, добіг кінця, тепер усі дії з демонтажу пам’яток має здійснювати відповідний орган місцевого самоврядування».

 

Згідно з логікою Маласая, термін дії «відповідного органу місцевого самоврядування» ще раніше «добіг кінця»... То що, закон про декомунізацію можна ігнорувати?..

 

Пам’ятник Брежнєву своїм існуванням продовжує возвеличувати період комуністичного тоталітарного режиму, що суперечить законам і здоровому глузду та породжує таке ганебне явище, як правовий нігілізм.

 

Існування цього пам’ятника є неприпустимим у незалежній Україні, тим паче в умовах гібридної війни, розв’язаної імперською Росією.

 

Можна навести ще чимало подібних прикладів, і не тільки в Кам’янському. У нас існує Міністерство інформаційної політики на чолі з паном Стецем, яке зобов’язане належним чином, високопрофесійно працювати у цьому напрямі. Роботи тут — непочатий край!