Духовні й бойові спадкоємці: воїни 72-ї бригади переймають традиції Чорних запорожців Армії УНР

З різних причин століття тому українці створили кілька військових формувань: Українські січові стрільці, Україн­ська галицька армія, Ар­мія Української Держави, Армія Української народної Республіки.

 

Прообразом сучасних добровольчих батальйонів стало Вільне козацтво.

 

Кожне військо за лічені місяці встигло виробити власні звичаї й традиції бойової звитяги.

 

Всі мали бодай одну — славну непереможну, — як тоді казали, «ударну» частину.

 

Найуспішнішим українським підрозділом був 1-й кінний полк Чорних запорожців Армії УНР полковника Петра Дяченка.

 

Командарм Михайло Омелянович-Павленко так охарактеризував своїх степових орлів: «Рідко яка частина в армії могла похвалитися такими бойовими трофеями, як Чорні, — десятки великих і малих гармат, сотні кулеметів, тисячі бранців, про обози й згадувати не приходиться. Ніде не було більше забитих та поранених у боях, як серед Чорних». 

 

Довгі чорні шлики, розвіяні вітром, смертельний блиск вигострених шабель, списи з прапорцями, гасло «Перемога або смерть!» на чорному прапорі й полковник Петро Дяченко попереду навіювали жах на ворогів — рятувалися від Чорних (хто встигав) втечею.

 

Цокіт копит, шерех збитої землі й ворожу стрілянину перекривало тисячоголосе «Слава!», — так згадують бойові побратими.

 

На своїх раменах винесли вони тягар Першого зимового походу (6 грудня 1919 — 6 травня 1920).

 

Доки Головний отаман Симон Петлюра вів «Мінські» — чи то пак Варшавські — переговори, Українська армія партизанила на рідних теренах.

 

На початку операції полк Чорних запорожців нараховував 212 шабель, 20 кулеметів, 1 гармату.

 

За п’ять місяців вони подолали 1800 км ворожого запілля, не маючи достатньо набоїв, амуніції, не програвши жодного бою, атакували ворога тільки будучи впевненими у перемозі, після розвідки, котру принципово вів сам 25-річний Петро Дяченко.

 

«Полк завше був готовий до бою, але бився тільки тоді, коли хотів його командир, а не тоді, коли хотів ворог.

 

За час Зимового походу захоплено в полон 40 денікінських офіцерів, 27 комісарів, 338 червоноармійців, а скільки їх було порубано… Військова здобич велика», — пише Роман Коваль у новій книзі «Чорні перемагають: Спомини про прадідів козацтва 72-ї бригади» (К.: Історичний клуб «Холодний Яр»; Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2017), підготовленій спеціально для сучасних українських козаків, які воюють із російськими окупантами. 

 

Як і сто років тому, в нашій армії є частина, вояків якої вороги прозвали «Чорними».

 

Це 72-га Окрема механізована бригада. Книгу складено з урахуванням специфіки життя воїна: вона має маленький («захалявний») формат, м’яку обкладинку, а головне — це збірка невеличких новел, прочитати які можна під час короткої перерви між бойовими пригодами.

 

Книгу вже презентували на Черкащині — на Батьківщині Вільного козацтва, у Києві.

 

Серед учасників були увінчані нагородами й овіяні блиском перемог офіцери 72-ї бригади ОМБР. Слово письменника знаходить відгук у вояцьких серцях: хлопці з радістю називають себе «Чорними».

 

Відчуття тяглості поколінь у переможному протистоянні з однією з найбільших військових потуг світу не лише створює славні бойові традиції, а й допомагає долати тяжкості й негаразди військової служби.

 

Бо, як зазначає поет, композитор, волонтер 72-ї бригади Валерій Мартишко, «за Україну за 11 тисяч не воюють. Щоб помирати в бою, треба мати в серці щось більше». 

 

Роман Коваль багато зробив для відновлення в українському суспільстві пам’яті про Національну революцію 1917—1921 років.

 

Особливо залюблений він у воїнів-переможців, таких як Чорні запорожці та їх командир Петро Дяченко:

 

«Від виходу на партизанку і до повороту полк Чорних запорожців, маючи спеціальні завдання, місяцями блукав без зв’язку з іншими частинами, що виробило у старшин і козаків почуття сили і впевненості в собі. До того ж старшини і козаки безмежно вірили командирові полку, за яким — і то без зайвих питань — ішли, куди він вів».

 

Такими є й їхні духовні й бойові спадкоємці — воїни 72-ї Окремої механізованої бригади. 

 

Президент і члени Історичного клубу «Холодний Яр» звернулися до Президента України з пропозицією відновити в підрозділах ЗСУ славні традиції Української армії й розпочати цей процес із присвоєння 72-й бригаді імені Чорних запорожців:

 

«Нехай пам’ять про наших славетних прадідів, які били московські полки сто років тому, наснажує до перемог козаків і офіцерів 72-ї бригади та інших частин. Слава українській зброї! Козакам слава!». 

 

Кажуть, П.Порошенко не заперечував. Чекаємо указу.