Привернути увагу до дітей, понад 100 тисяч яких в Україні проживає у будинках-інтернатах, такою є мета виставки фотопортретів дітей з особливими потребами під назвою «100 тисяч надій», яку відкрили у фортечній галереї «Бастіон» міста Івано-Франківськ.
«У світі діють дві основні моделі інвалідності: медична і соціальна. У тоталітарному радянському минулому домінувала медична модель, яка передбачала те, що людей з інвалідністю ізольовували у закриті установи, якомога далі від умовно здорових людей, — розповідає керівник благодійної організації «Українська благодійницька мережа» Василь Футерко.
— Ця модель не передбачала для таких людей можливості розвивати свої таланти, виражати себе, мати свою конкретну роль в суспільстві, ставати повноцінними його членами. Вважалося, що люди з інвалідністю потребують лише догляду і є лише споживачами тих чи інших послуг. Вони не можуть віддавати щось самі.
На противагу цьому в цивілізованому світі існує соціальна модель інвалідності, яка передбачає, що ці люди мають такі самі права, як і інші.
Так, у них є певні обмеження фізичного або розумового характеру, але вони можуть себе реалізовувати в суспільстві.
Зараз в Україні триває період переходу від медичної моделі інвалідності до соціальної, констатує керівник благодійної організації.
На портретах — діти із Залучанського будинку-інтернату.
Фотограф Сергій Горічок зізнається, що не планував цей проект, усе сталося само собою. Митець довідався про діток із Залуччя через соцмережі, дві суботи поспіль він відвідував інтернат і фотографував там вихованців закладу.
«Раніше я ніколи не стикався з такими дітками, це невідомий світ для багатьох людей, — ділиться враженнями Сергій Горічок. — Хочеться порушувати це питання, щоб більше людей задумалося над тим, що є такі діти і варто з ними знайомитися і приділяти їм час, дарувати їм свою увагу, адже вони дуже потребують цього, навіть більше, аніж якихось матеріальних благ».
На виставці представлено 38 фотопортретів, є також малюнки вихованців інтернатів.
Організатори виставки кажуть: важливо привертати увагу людей до вихованців не тільки Залучанського дитячого будинку-інтернату, а взагалі до людей з особливими потребами; показувати, що їх сприймає суспільство такими, як вони є.