Градус напруги і задоволення

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна має дуже високу частку споживання міцних напоїв — 48%. Так, згідно з дослідженням International Wine&Spirit Research, у середньому на одну людину в Україні припадає 7,7 літра горілки на рік. При цьому варто відзначити, що, згідно з міжнародними нормами, нація вважається вимираючою, якщо споживає більше 8 літрів спирту на душу населення за рік.

Хоча у деяких містах влада вживає різноманітних заходів для боротьби проти торгівлі спиртним, це не впливає на ситуацію загалом. Наприклад, уже не один рік чути нарікання на високі акцизи та ціни і на заборону нічного продажу алкоголю, яка нещодавно почала діяти в Києві, а раніше й у кількох інших українських містах. Однак якщо в Україні найближчим часом не буде створено належної державної політики, спрямованої на поліпшення громадського здоров’я, то наслідки від зловживання міцними спиртними напоями будуть катастрофічними. 

Досвід скандинавських країн може неабияк стати у пригоді Україні, оскільки там іще століття тому, до початку системних дій держави, ситуація з алкоголізмом набирала загрозливих масштабів. У результаті у цих країнах, окрім захмарних цін на спиртне, діють дійсно драконівські правила торгівлі алкоголем. Особливо цікавим є досвід Швеції, яка дуже жорстко регулює обіг алкоголю.

Із початком урбанізації та індустріалізації проблема алкоголізму стала особливо гострою. Тяжка фізична праця на промислових підприємствах та проживання у брудних і скупчених пролетарських кварталах породжували стрес, із яким допомагав упоратись алкоголь.

Під тиском «стурбованої громадськості» з вищих прошарків суспільства, в 1865 році у Гетеборзі було впрова­джено нову систему роздрібного продажу спиртних напоїв. У кожному районі монопольні права на торгівлю надали філантропічному акціонерному товариству, яке торгувало алкоголем так, щоб мінімізувати надмірне його споживання: поряд з алкоголем пропонували  їжу та чай, дiяв суворий відбір благонадійних продавців, заборонялося продавати алкоголь у кредит або неповнолітнім. П’ять вiдсоткiв прибутку такі компанії мали право спрямувати на компенсацію оборотних коштів, а решту були зобов’язані пускати на суспільно корисні цілі: під контролем міської влади ці гроші спрямовували на облаштування їдалень, бібліотек, парків, музеїв, кінотеатрів, спортивних майданчиків, на проведення публічних лекцій і фінансування системи охорони здоров’я. 

«Гетеборзьку систему», що діяла на муніципальному рівні, протягом наступних десятиліть перейняли багато інших міст. На початку ХХ століття, однак, індустріалізованими країнами поширилась практика тотальної заборони споживання алкоголю як альтернатива таким реформаторським заходам. Окрім відомого «сухого закону» в США, варто згадати, що в 1919 році в Ісландії було заборонено продаж і виробництво будь-якого алкоголю, зокрема й пива, і ця заборона протрималася рівно 70 років. У Швеції це питання винесли на референдум у 1922 році. Результати голосування були структуровані гендерно: переважна більшість чоловіків голосувала проти заборони алкоголю, тоді як пролетарські жінки масово голосували «за». В результаті 51% виборців не підтримали ініціативу.

Замість тотальної заборони алкоголю в результаті поза законом опинилось лише пиво, міцніше за 3,6%: його можна було роздобути лише в аптеці за рецептом. Що ж до решти напоїв, у Швеції було введено «систему Братта», названу іменем лікаря і політика, який ініціював нормування споживання алкоголю. Кожен громадянин отримав motbok — книжечку, куди ставилась печатка при кожній покупці в алкогольній «монопольці». Кількість печаток, які можна було отримати протягом місяця, була обмежена.

Як і при будь-якій картковій системі, швидко з’явились тіньові «ринки»: наприклад, поширилась практика пригощання жінки обідом в обмін на право використати печатки в її motbok. В цілому, норми не були рівними для всіх: чоловіки (вважалося, що вони стійкіші до дії алкоголю) отримували більше печаток, ніж жінки, а аристократія та буржуа — більше, ніж нижчі суспільні верстви (які були головним об’єктом регулювання як такого). Крім того, вино взагалі не підлягало нормуванню: вважалося, що воно не призводить до зловживань і насильства, на відміну від пива та міцного алкоголю. Станом на кінець 1948 року середній швед купував «за картками» 1,82 л міцних напоїв на місяць.

У 1955 році від цієї системи відмовились, а локальні «філантропічні» монополії поступились місцем єдиній загальнонаціональній державній мережі магазинів, що діють і сьогодні під назвою Systembolaget. Лише ці крамниці мають право продавати алкогольні напої міцністю понад 3,5%.

Альтернативою є ресторани, але і вони були змушені купувати алкоголь у держави. Однак у ресторанах до 1977 року купувати алкоголь можна було лише в комплекті з теплою їжею: щоб виконати вимогу закону, потрібно було замовити хоча б варене яйце. Зараз ця норма скасована, але діють інші обмеження: наприклад, придбаний у ресторані або барі алкоголь має бути спожитий у стінах закладу. Замовлену пляшку потрібно одразу відкрити, а також простежити, щоби клієнт її не виніс.

Після того, як у 1995 році Швеція вступила до ЄС, у Systembolaget з’явилось вино в пакетах, а приватним підприємствам дозволили виробляти, імпортувати і здійснювати оптову торгівлю алкоголем, в тому числі постачати його напряму ресторанам. Споживання алкоголю протягом 1995-2005 рр. збільшилось на 30% — з іншого боку, структура споживання стала більш «континентальною», з меншою часткою міцних напоїв.

Утім, державна монополія на роздрібну торгівлю збереглась і по сьогодні. Водночас дiють жорсткі правила цієї торгівлі. Йдеться не тільки про мінімальний вік покупця (20 років) та заборону продавати алкоголь нетверезим покупцям або людям, які, на думку продавця, купують його для неповнолітніх. Крамниці не розташовані у «кроковій доступності»: зазвичай вона одна на невелике місто, зачиняється в 5-6 вечора і не працює по неділях. Уся продукція, що міститься в магазині, включно з пивом, продається поштучно: неможливо купити пачку пива або ящик вина. Заборонені будь-які акції та знижки, які стимулюють купувати більшу кількість. Туристів часто дратує, що у Швеції неможливо купити охолоджене пиво: це пов’язано iз суворою антимонопольною нормою. Жоден товар не може продаватися в умовах, які роблять його більш привабливим, а отже, у холодильнику має бути або вся продукція (що технічно складно здійснити), або ніяка.

Найбільша претензія споживачів, однак, не до цих правил, а до захмарних цін на алкоголь. Левову частку роздрібної ціни займають податки. Ставка ПДВ становить 12% (як і для продуктів харчування) для напоїв зі вмістом алкоголю до 3,5%, які продаються в магазинах. У ресторанах вони оподатковуються за ставкою 25%, яка також діє для будь-яких напоїв, міцніших за 3,5%, незалежно від місця розповсюдження.

Вміст алкоголю є єдиним критерієм при обчисленні акцизного податку: держава намагається об’єктивно підходити до справи, змушуючи платити пропорційно більше за споживання більшої кількості етилового спирту. На пиво міцністю до 2,8% — податок нульовий, а після перетину цього порогу він зростає пропорційно міцності. Наприклад, для пива міцністю 5,5% базова ставка 1,94 крони за літр помножується на показник міцності (5,5) і становить 10,67 крон/літр. За вино міцністю до 15% доведеться заплатити 25 крон/літр, а за портвейн або херес, міцніші за цей поріг — 53 крони. Водночас горілка, коньяк або інший алкоголь міцністю 40% обкладається акцизом у розмірі 204,6 крон/літр. Отже, для споживача існує пряма матеріальна вигода в тому, щоб надавати перевагу вину перед міцним алкоголем, значно шкідливішим не лише для здоров’я, а й для добробуту.

Комерсантові теж є резон обрати легший алкоголь для виробництва та розповсюдження як більш прибутковий. «З ціни цілої пляшки нашого міцного напою Gunsmoke, 225 крон, виробник отримує 29 крон. Решта — алкогольний акциз 140 крон, дохід Systembolaget 11 крон і 45 крон ПДВ: виробник отримує 29 крон (13%), держава 196 крон (87%)», — так скаржився на життя Ларс Нільссон, власник одного зі шведських лікеро-горілчаних заводів, ще до останнього перегляду ставок, що відбувся в 2014 році.

Systembolaget — парадоксальне комерційне підприємство, яке витрачає ресурси на негативний маркетинг своєї продукції. На шведському телебаченні регулярно виходять свіжі рекламні ролики державної алкогольної монополії, присвячені різноманітним аспектам шкоди від алкоголю: про те, як погано багато пити в присутності маленьких дітей; про шкідливість ситуації, коли дитині-підлітку дозволяють пити з дорослими в сімейному колі; про неприпустимість тиску на непитущу людину на вечірці тощо. В аналогічному дусі оформлено й інтер’єр магазинів: вся реклама, яка там є, зводиться до антиреклами їхнiх товарів, бо в центрі державної політики є публічне здоров’я. Шведський уряд постійно моніторить споживання алкоголю, його наслідки для здоров’я та суспільства, а також реакцію громадян на державну алкополітику: більшість шведів вважають її правильною.

Важливою є структура споживання алкоголю: політика шведського уряду змінила її на користь вина і пива (відповідно, 46,6% і 37%), і на міцний алкоголь там припадає лише 15,1% споживання. В Україні ж 48% спожитого алкоголю — це міцні напої, значно шкідливіші за вино, яке в нас п’ють помітно менш охоче (9%).

Підсумки такої ситуації — разюча різниця в смертності, викликаній алкоголем (серцево-судинні захворювання, нещасні випадки та насильство внаслідок споживання алкоголю тощо). Україна є незаперечним лідером у цій галузі: 34,4% всіх смертей у нашій країні прямо або непрямо пов’язані саме зі спиртним. Недалеко від України розташованi Росія і Литва. Водночас у Швеції цей показник дорівнює 3,3%, у Норвегії — 2%. Приріст населення в Україні негативний: -0,7%. У Швеції він становить 0,6%.

Однак, було б неправильно говорити, що заборона або жорстке регулювання споживання алкоголю — єдиний, достатній чи навіть необхідний захід у боротьбі за публічне здоров’я та зниження смертності. Ідеться не лише про регулювання алкогольного ринку та пропаганду здорового способу життя, а й про політику в галузi охорони здоров’я та забезпечення достойного рівня життя. Незважаючи на відсутність жорсткого «скандинавського» регулювання алкоголю в Німеччині, там відсоток смертей, пов’язаних зі спиртним, перебуває приблизно на тому ж рівні — тому що спільною для цих країн є наявність розвиненої системи охорони здоров’я та глибоко вкорінених інструментів «підстраховки» соціально вразливих громадян, які запобігають їх виключенню з суспільства. Соціальна нерівність, яка є важливим джерелом стресів, у цих країнах також значно нижча ніж в Україні.Тому найкращий вихід — це якісна державна політика, спрямована на поліпшення громадського здоров’я.