Захист за контрактом: не всi вiйськовi мають нормальнi умови проживання i справну бойову технiку

22.02.2017
Захист за контрактом: не всi вiйськовi мають нормальнi умови проживання i справну бойову технiку

Розвідрота 11-го батальйону «Київська Русь».

Ще в день захисника Вітчизни, напередодні 2017 року, парламентарії «згадали» про ненормальну ситуацію з контрактами ЗСУшників і таки прийняли давно назрілий закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку прохо­дження військової служби», котрий дозволяє замінити безстрокові контракти військовослужбовців на нові контракти з визначеним строком дії.

Нагадаю, що передувало ухваленню закону — п’ять редакцій законопроекту, перша з яких «зайшла» у ВР ще в грудні 2015 року!..

Тепер бійці звільнятимуться поступово впродовж року, відповідно до графіка, при складанні якого враховуватимуть термін служби військового в АТО, сімейні та інші обставини.

За словами заступника начальника Головного управління персоналу Генштабу ЗСУ Марка Андрусяка, військові можуть укласти нові контракти з визначеними термінами дії або вони набувають права на звільнення.

«Для осіб із рядового складу контракт можна укладати на три роки, для осіб сержантського складу — на 3-5 років, і для осіб офіцерського складу — на 2-10 років. При цьому таку норму розповсюджують на військовослужбовців, які уклали ці контракти до закінчення особливого періоду і вислужили термін військової служби за такими контрактами не менше 24 місяців», — деталізував полковник Андрусяк. 

Також цим законом врегульовано дію контрактів інших категорій військовослужбовців.

Це військовослужбовці, які уклали контракти до 2014 року, звичайні контракти з визначеними термінами дії.

Законом передбачають надати можливість звільнитися таким особам за умови, що термін дії було продовжено в особливий період, і термін дії продовженого контакту становить не менше 18 місяців.

А ми поцiкавилися, як контрактникам живеться нинi.

«Найманці» — чоловіки від 18 до 58 років

Мiй спiврозмовник Микола — хмельничанин, перебував у короткочасній відпустці й вже наступного дня мав їхати на передову.
 
— Миколо, чому вирішили піти на контрактну службу?
 
— До Майдану я вже був на контракті, адже служив у прикордонній академії ім. Б. Хмельницького. Коли скінчився контракт — жив-працював спокійно. Згодом «воював» на Майдані, а після Революції мої побратими пішли служити. Я зміг піти в армію лише на початку 2016 року, адже півтора року лікувався після важкого перелому ноги. Спершу займався волонтерством, а згодом попросився добровольцем.
 
Та у вiйськкоматі мені запропонували контракт, який я й підписав на три роки (хоча пропонували підписати на термін «до закінчення особливого періоду»). Донедавна можна було підписувати на півроку — лише після чи під час строкової служби, або ж тим хлопцям, які прийшли по мобілізації. Оскільки людей не вистачає, то з ними постійно ведуть бесіди й агітують лишитися на довше; тож вони, як правило, переслужують місяць-другий. А таким, як я, можна підписувати контракт як мінімум на три роки. Після нетривалої підготовки потрапив у Луганську область. 
 
— Які побутові умови, яка платня? 
 
— Невеличку ферму оббили целофаном та й живемо у ній. А коли потрапляємо на передову, то там, зрозуміло, ще гірше. Ми в постійній ротації: то заїжджаємо на «передок», то виїжджаємо звідти, адже в нас своя специфіка. А ті, хто фактично постійно на передовій, живуть у землянках i бліндажах. Якщо є де набрати воду, то це вже добре...
Бувають конфузи з наметами: десь щось підгоріло чи порвалося, то все відновлюємо за свій кошт. Якщо трапилася втрата якогось казенного майна, наприклад, складової бронежилета — підсумка для гранати, також мусиш для звітності купувати новий. 
 
Зарплату виплачують більш-менш вчасно. Сім тисяч є зар­плати, крім того, доплати залежать від того, на якій ти лінії — першій чи третій. Прикро, що якщо ми перебуваємо на другій і виїжджаємо на першу, то нам переважно виплачують лише 1,2 тисячі. Якщо ти на самому «передку» — передбачено «бойо­вих» 4,2 тисячі... 
 
— Як годують? Чи вистачає техніки та всього необхідного  до неї?
 
— Щодо харчування, то в цілому це болюче питання. «Ка­зен­ної» їжі не вистачає, тож доводиться багато чого докуповувати самим. Ще волонтери намагаються дещо з продуктів «підкидати». 
Коли перебуваємо на базі, то за освітлення, газ платимо зі своєї кишені. Та найбільше все ж нас турбує те, що вся військова техніка стара (1972 та 1979 років випуску), i її постійно ремонтуємо своїми силами, купуємо запчастини.
 
Дякувати волонтерам, які дали б/в джип, щоб можна було полями їздити. Але ж тут інша халепа: виникають проблеми «всередині» — у плані оформлення цієї техніки. А взагалі машини в «зоні» комплектуючими не забезпечують. Тож проблем із технікою вистачає.
n Чи існують дисциплінарні покарання, чи є «дідівщина»?
 
— Якщо хтось «проштрафився», наприклад, напився, то карають дисциплінарно — вiдправляють на гауптвахту. Крім того, позбавляють премії. Чимало й дрібних проблем. Скажімо, не вистачає елементарного, тих же медикаментів. Сухпайки, які нам видають, задавнені: ось був останній завоз, то їхнiй термін сплив ще півроку тому...
А «дідiвщини» в нас немає, бо кожен розуміє, що в усіх є зброя в руках. Щодо офіцерського складу, то вони переважно добре ставляться до своїх підлеглих (у нас діюча бойова частина) i готові «рвати» будь-кого за них. 
 
Діапазон віку контрактників у нашому підрозділі — 18 років наймолодшому, а найстаршому — 58.
У моєму підрозділі є вiдсоткiв 50, хто підписав контракт без конкретного терміну, а «до закінчення особливого періоду». Дехто зараз проситься додому, а їх не відпускають із ЗСУ. То люди просто роблять собі «зальоти», щоб їх звільнили «через невідповідність».
 
Найкраще «напакована» Нацгвардiя
 
Інший співрозмовник — 30-річний прапорщик ССО (сил спецоперацій) — переймається тим, що приховують дуже великий недокомплект у підрозділах. Навіть спеціально передають документацію i «правлять», змінюючи в паперах чисельність людей у підрозділі: переписують i пишуть меншу кількість людей, аби за стандартом підходили. Бо реально дуже сильно не вистачає людей скрізь. 
— Завжди дивувало, що «специ» чомусь не виглядають, як Рембо?!
 
  — Так завжди! Всiлякі там «аватари» зі «звичайної» армії — в банданах, з обрізаними рукавицями й купою інших «понтів». Толковий боєць спецпідрозділу ніколи не говорить, хто він, i нічого «такого» не показує. Чим елітніший підрозділ, тим менше видно пересічній людині, що вони вміють. Скажімо, найелітніші — ГУРівці, з якими доводилося мені спілкуватися, я б нiколи не сказав, що хтось із них такого високого рівня підготовки: сіренькі, непримітні хлопці. А насправді в них більше 1000 стрибків iз парашутом, 200 занурювань, тож може людину вбити одним поглядом. 
 
— Як справи з технікою та озброєнням у вашому підрозділі?
 
— Зараз найкраще «напакована» Нацгвардія, в яку вливається багато грошей. Її піарять i дуже сильно «розкручують», стільки техніки, скільки в них, немає ні в кого! Обмундирування в них теж найкраще. Але ж вони не воюють (перші «нацгвардійці», які після реформ були укомплектовані добробатівцями, ті воювали, й полягло їх чимало). Згодом їх почали відводити, аби не було розголосу про втрати, адже Нацгвардія — новий підрозділ, і вони не повинні гинути. Максимум — стоять на блокпостах, куди ніщо не долітає: контролюють вантажі i, як правило, «бабки» заробляють.
 
За фактом — чим більше підрозділ воює, тим менше в нього вкладають грошей! Усе банально: навіщо вкладати гроші туди, де все це підірвуть і спалять? Тож на лінію зіткнення йде лише стара радянська «консерва», бо на «передку» ні люди, ні техніка довго не живуть!
 
Але ж казали в серпні, що з параду техніка піде вiдразу на передову?
 
— То все показуха й обман. Так, усе передали ЗСУ, але те «гарне», як правило, йде у підрозділи, які «нічого не роблять»: техніка тупо стоятиме в ангарах. Адже 80% ЗСУ не беруть участі в АТО!  
 
— Яке ставлення старших офіцерів до підлеглих?
 
— У нашому підрозділі полковник може і підлогу підмітати, і їсти готувати. Та й загалом десь до командира батальйону, а це майор, максимум підполковник, нормальні «пацани», а хто вище... Я б узагалі в усіх офіцерів вище полковника (за невеличким  винятком) познімав би погони й відправив на пенсію, нехай дають дорогу молодим. Усе наше командування — «паркетне»: вони не вміють ні командувати, ні воювати.
 
Тому й усі операції — провальні. Росіяни навчилися на Чечні; більшість із їхнiх воякiв — обстріляні. Людей, які в нас розумiють, як треба воювати, можна на пальцях перерахувати, але ніхто з них не був у командуванні. А ті толкові, які знали, розуміли й уміли, котрі були ще з радянських кадрів, фактично всі загинули в 2014 році, адже навчали наших хлопців і були разом iз ними в боях.

Не голоднi, не холоднi

Найлаконічнішим виявився Володимир Білик, який родом iз Донеччини, й на всі запитання відповів: «У нас у 1-й штурмовій роті батальйону «Айдар» із харчуванням, обігрівом i всім іншим нормально. Зробили собі бліндажі, в них стоять буржуйки: ми не голодні, не холодні. Зар­плату щомісяця дають вчасно, лише інколи затримка буває в 2-3 дні. Отримуємо від семи тисяч і вище — залежно від звання, плюс 4200 гривень — «атошних», бо ж стоїмо на самому «передку» по­близу Новотроїцького та Березового. Техніка в нормі».  

Про сiм’ю i власний кут

Вразили одкровення Наталі Габінет — молоденької вагітної дружини сержанта-контрактника, ППОшника:
 
— До контрактників узагалі погано ставляться. Хоча загалом побут нібито й нормальний: зарплати вистачає (вона вища за середню по країні), але все-таки не вистачає часу... У сенсі — постійні відрядження чоловіка: за шість місяців вагітності я його бачила під час зачаття й ще тиждень після того! Родом я з Поділля, працюю в Києві, добре, що прихисток у квартирі в Ірпені дала мені кума. Сенсу знімати квартиру мені немає, бо самій було б дуже важко. 
 
Але ж не виконують важливий пункт у контракті: повинi надавати житло або ж надавати компенсацію (у розмірі 75% від витрат) у разі оренди житла, але її «вибити» неможливо. І така практика є повальною щодо сімей контрактників. Так, є військові гуртожитки, але переважно за містом, у далеких лісах, і живуть там здебільшого старші офіцери. Тож фактично рядовому й нижчому офіцерському складу туди потрапити нереально. Більше того, як правило, старші офіцери не потребують «казенного» житла, бо мають власну квартиру, а цю кімнату в гуртожитку використовують для власних цілей. 
 
— Яка платня в чоловіка й яке загалом матерiальне забезпечення?
 
— Замість законних «чистими» 8100 грн. платять  7300, бо... частині не вистачає! Плюс, якщо живе в казармі в Одесі чи десь у відряджені (в зоні АТО в 2-3 лінії в Донецькій області), з нього ще вираховують за харчування 456 грн. на місяць. 
 
Форму видають переважно низької якості й незручну, крім того, військовий речовий мішок вартістю 900 грн. маєте самі придбати. Виручають волонтери та родичі, що мешкають у Європі та Америці (на­приклад, надiслали б/в берці, які набагато кращі за нові українські).