Блокування залізничних колій і зупинення торгівлі з територіями, що перебувають під контролем «ДНР»-«ЛНР», яке ще наприкінці грудня оголосили ветерани добровольчих батальйонів — «Донбасу» та «Айдару», може обернутися енергетичною катастрофою. У цьому переконаний Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, який заявив, що альтернативи антрацитному вугіллю з ОРДЛО у нас немає. І якщо блокада триватиме до кінця березня, в країні може настати енергетичний голод, що призведе до необхідності відновлення практики віяльних відключень електроенергії.
Блокувальники ж наполягають на тому, що «торгівлі на крові» в Україні не має бути і закидають владі, що за два роки війни не було зроблено жодних кроків, щоб переорієнтувати ТЕЦ із донецького антрациту на львівське чи інші види вугілля. 19 лютого ветерани АТО скликають усіх небайдужих прийти до столиці на віче, де, серед іншого говоритимуть і про це. «УМ» спробувала розібратися в різних нюансах: що ж стоїть за блокадою, кому вона вигідна і що можна чекати далі.
«Ні — торгівлі на крові»
Як уже згадувалося, першими ідею припинення торгівлі з окупованими територіями (а, крім вугілля, за інформацією блокувальників, тут курсують і інші контрабандні товари, які приносять зацікавленим особам величезні бариші), яка витала у повітрі, реалізували ветерани добробатів — «Донбасу» та «Айдару», які наприкінці сiчня заблокували залізничну колію Луганськ—Лисичанськ—Попасна. Вони висунули керівникам «ДНР» та «ЛНР» категоричну вимогу звільнення усіх полонених. Однак ті на поступки не пішли, і блокада перетворилася на безстрокову акцію. Пізніше її підтримали депутати від «Самопомочі» Семен Семенченко, Тарас Пастух, Павло Костенко та позафракційний Володимир Парасюк.
Влада спочатку засудила перекриття залізничних колій, потім спробувала навести порядок за допомогою «тiтушок» i сил спецпризначення. Проти деяких учасників блокади були порушені кримінальні справи. Однак іти на відкриту конфронтацію з людьми, які ще недавно тримали в руках зброю і вміють із нею поводитися, ні Прем’єр, ні Президент не ризикнули. Тому й надалі намагаються знайти аргументи, щоб умовити блокувальників розійтися.
«Я згоден iз тим, що проти будь-якої контрабанди має вестись жорстка війна, і ми вже почали цю війну минулого року на наших митницях. Тим більше вона неприпустима в зоні бойових дій. Але блокування постачання вугілля, якому на сьогодні немає альтернативи, — це пряма загроза відключення світла і тепла для громадян і до цього не можна доводити. Це загроза зупинки підприємств металургійного комплексу, в результаті чого їхнi працівники втратять роботу. Це загроза дестабілізації ситуації в районах, приглеглих до території АТО. Чи цього добиваються ті, хто розпочали блокаду?! Закликаю учасників блокади оцінити всі наслідки, до яких вона може привести!» — заявив Володимир Гройсман в ефірі одного з телеканалів.
Натомість учасники блокади відступати не збираються і, навпаки, заявляють про намір розширити блокування. «Чому за три роки не переробили ТЕС під марки нашого вугілля, що видобувається на нашій території? Для цього потрібно небагато — мільярд доларів. Але це невигідно, тому що у владі зацікавлені торгувати з окупованими територіями. Ви вдумайтеся: СБУ видала 97 тисяч торгових дозволів. Звичайно, бойовики житимуть добре, адже ми піднімаємо їхню економіку. Війна йде, а вони багатіють. Наші хлопці сидять там у полоні і повертаються в трунах», — наводить видання «Апостроф» аргументи одного з лідерів «Айдару» Валентина Лихоліта.
А що за лаштунками?
Попри офіційні версії блокада Донбасу викликала і багато припущень щодо того, що насправді стоїть за цією блокадою і кому вона вигідна передусім. Відповіді на ці запитання дають змогу зрозуміти, що можна очікувати далі.
За однією з них, головним бенефiціаром торгівлі з окупованими територіями є донецький олігарх Рiнат Ахметов, який попри війну зберіг і свій вплив на економіку України, і свої статки. Саме йому належать і частина обленерго, і Маріупольський металургійний комбінат Ілліча, й інші промислові гіганти. І саме по ньому найбільше вдарила блокада, що змушує олігарха вдаватися до шантажу і вимагати відновлення торгівлі. За неперевіреною інформацією, днями відбулася зустріч Ахметова з Кононенком, Парубієм та іншими представниками владного істеблішменту, де Ахметов поставив ультимативні умови, що його ТЕЦ він буде заправляти тільки своїм вугіллям з окупованих територій, погрожуючи в іншому випадку зупинити ТЕЦ. Купувати на державних шахтах на підконтрольних територіях він відмовився, а достатніх важелів впливу на нього ні в кого немає.
Іншу точку зору має відома блогерка Олена Білозерська, яка заявила, що будь-яка блокада рано чи пізно перетворюється на перерозподіл потоків. «Ну не буде так, щоб жодна фура не проїхала, хіба що короткий час, а буде так, що окремі, обрані підприємці «по договорняку» платитимуть гроші і їхатимуть. Хто б цим не займався — мєнти, СБУ, добровольці, — буде те саме. Знаю. Досвід. І це при тому, що більшість учасників отих блокад, звичайно ж, чесні й ідейні. А блокади все одно перетворюються на заробляння бабла. Карма», — написал вона на своїй сторінці у «Фейсбуці».
Ще одну несподівану думку висловила волонтерка Діана Макарова, яка припустила, що поява народних депутатів у «групі підтримки блокади» має на меті одне — дискредитацію ідеї. Бо, попри численні факти співпраці з окупованими територіями (і не лише щодо продажу вугілля), саму ідею блокади починають сприймати як політичну чи маргінальну. «Охорона одного з мерів українського боку Донбасу кожного дня їздить на роботу з Донецька. Менти, які свого часу начудили на сепарському боці, зараз благополучно служать у Бахмуті. І чудять тут, на українській території. І це тільки приклади навспак. Насправді їх набагато більше. На кожному кроці... Ось і виступають наші блокадники проти цього всього — та тільки їх уже не слухають. Та тільки їх вже не підтримують. Дуже гидко нашим активістам стати поруч iз Семенченком і Парасюком. Гребують-с...», — зазначає засновниця волонтерського «Фонду Діани Макарової».
Щодо останнього — то варто замислитися. Бо останнім часом справді можна простежити намагання убезпечитися від неконтрольованих проявів громадської активності шляхом узяття ситуації «під свій контроль». Чого вартий лише минулорічний «Третій Майдан» із гнівними обіцянками Кармазіна та Мельничука притягнути всіх до відповідальності. Але вже за тиждень, коли пара спустилася, про них ніхто і не згадував.
Тим часом чергова річниця розстрілів на Майдані не за горами. І питань знову більше, ніж відповідей. n
