Останнім часом багато розмов точиться довкола фігури колишнього президента України Віктора Януковича.
Його прес-конференція в Ростові-на-Дону наприкінці минулого року викликала в мене (гадаю, що і в багатьох українців також) різко негативну реакцію.
Безумовно, його виступ був ретельно підготовлений і мав на меті дискредитувати Революцію гідності та нинішню владу в Україні.
Вважаю, що досягти поставленої мети Януковичу не вдалося. Видаючи себе за послідовного захисника прав народу, він обмовився, ніби жалкує, що під час подій на Майдані не ввів у країні воєнний стан.
Вибачте, але воєнний стан у країні вводять лише в разі військової агресії ворога. То, виходить, Янукович вважає ворогом український народ?
У ст. 17 Конституції України йдеться: «Збройні сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян».
Страшно уявити наслідки, якби проти народу були використані Збройні сили.
Ще більше обурення викликає в мене недолуге виправдовування президента-втікача щодо його звернення до В. Путіна з проханням ввести в Україну російські війська.
Тобто заради збереження своєї влади Янукович готовий був на будь-який, навіть найважчий, злочин, аж до окупації України іноземними військами з трагічними наслідками для українського народу. І списувати такі злочини на свій емоційний стан безглуздо.
Адже, по-перше, глава держави навіть у найскладніших ситуаціях має керуватися здоровим глуздом і прагматичним розрахунком, турботою про державу та її народ, а не піддаватися емоціям.
Уявімо на хвильку, що керманич якої-небудь ядерної держави, піддавшись хвилинній слабкості, натисне на ядерну кнопку... По-друге, «царський трон» ніколи не має бути самоціллю.
Як тут не згадати першого Президента Леоніда Кравчука, який у 1994 р. в умовах складних соціально-економічних потрясінь не спровокував подальшого загострення ситуації, не довів справу до Майдану (а до того все і йшло), а як мудрий державний керманич оголосив дострокові вибори Президента.
Тоді Леонід Макарович лідирував після першого туру президентських перегонів, але трохи поступився Л. Кучмі у другому турі.
Кравчук програв, але зберіг свою репутацію й забезпечив демократичну процедуру передачі влади. А ось Януковичу восени 2013 р. забракло мудрості, щоб, враховуючи реальну політичну ситуацію, призначити дочасні президентські вибори.
Доречно нагадати, що В. Янукович причетний і до першого Майдану — Помаранчевої революції, коли його «команда» намагалася брутально сфальсифікувати результати виборів Президента у 2004 р. Ще тоді з’ясувалося, що він не вміє гідно програвати.
Згадаймо, що після перемоги В. Ющенка оточення Януковича організувало сепаратистський шабаш у Сіверськодонецьку, прагнучи створити, як казали в народі, ПіСУАР* з метою нав’язати Україні невластивий їй федеративний устрій, який суперечить ст. 2 Конституції України.
Таким чином прихильники Януковича намагалися розколоти державу на удільні князівства, забезпечити владу бодай одному з них.
Але мудрий український народ, пам’ятаючи гасло визвольного руху багатьох поколінь «За Українську самостійну соборну державу!», не піддався на провокації сепаратистів.
На превеликий жаль, через розбрат і чвари в демократичному середовищі, протистояння Тимошенко—Ющенко Януковичу вдалося на президентських виборах 2010 р. узяти реванш.
Наслідки цієї перемоги народ переживає сьогодні...
Що ж стосується нинішньої влади в Україні, то мудрий український народ сам, без втручання запроданців, розбереться, хто є хто, і зробить належні висновки.
*ПіСУАР — Південно-Східна Українська Автономна Республіка. — Ред.
Сергій ЛЯХ, ветеран праці,
член Народного руху України
Кам’янське, Дніпропетровська область
