Жителька села Розгадів Зборівського району на Тернопільщині Стефанія Гаврилишин зберігає у своїй оселі воду, освячену на Водохреще в січні... 1947-го.
І залишається вона такою ж свіжою, наче набрана з джерела чи криниці зовсім недавно.
Як повідомив кореспондентові Релігійно-інформаційної служби України (РІСУ) Володимиру Морозу священик сільського храму Іван Гавдяк, він завітав до парафіянки з цьогорічною йорданською водою.
Тоді жінка й похвалилася дорогою реліквією, розповівши, що її як оберіг багато років тримала в хаті ще її мати,відтак і доньці заповідала зберігати, доки та житиме.
Святу воду, над якою не владний час, пані Стефанія береже ще й як згадку про непросту долю своєї сім’ї, що після Другої світової якраз повернулася із заслання до Сибіру, куди була вивезена за участь члена родини в ОУН.
Був репресований свого часу за вірність Українській греко-католицькій церкві і священик Василь Баран, який освятив ту воду в далекому 1947-му в урочищі Нетеча біля Розгадова.
Як відомо, радянська влада в західних областях України жорстоко переслідувала УГКЦ, на десятиліття загнавши її у підпілля.
Та й узагалі нав’язувала атеїзм, тож багатолюдне освячення води в той час було свідченням не лише глибокої віри, а й своєрідним актом спротиву духовному насильству влади.
Недарма в селі досі згадують давно покійного отця Василя Барана та Водохреще 1947-го.