Не треба зло прикривати добром

Резолюція РБ ООН, яка вкотре засуджує Ізраїль за будівництво єврейських поселень на окупованих палестинських землях, стала своєрідним індикатором...

 

Поставивши під сумнів дипломатичні відносини з Прем’єр-міністром України, Бенджамін Нетаньяху показав, що він не визнає права України на суверенну зовнішню політику.

 

«Ай-яй! — захвилювалися «щирі», — тепер Ізраїль не визнає Голодомор 1932-33 рр.   геноцидом!».

 

Це щонайменше — неадекватність: хіба можна торгувати історичними фактами та пам’яттю про мільйони невинно вбитих? Неадекватність високопосадовців Ізраїлю ще прикріша...

 

У листі до української письменниці Марії Матіос (опубліковано в книжці «Армагеддон уже відбувся») ізраїльський письменник Амос Оз писав: «Добро ніколи не буде посилатися на Зло, утверджуючи свою правоту. А ось Зло, намагаючись виправдати себе, обов’язково зішлеться на те чи інше Добро, яке буде наслідком нібито тимчасово заподіяного Зла. На жаль, і Вашому, і моєму народу ця позиція Зла відома на моторошному особистому досвіді, коли в ім’я вселенського Добра творилося страхітливе Зло...»

 

Очевидно, що йдеться про Холокост і Голодомор. Але при всій статистичній схожості між цими злочинами є велика різниця: в одному випадку вбивали людей, а в другому — народ як етнос.

 

Виморюючи селян, більшовики вбивали українську національну ідентичність. Ті, хто пережив Голодомор і не вмер, — то вже був не народ, а байдуже населення, біомаса без національної душі.

 

Нація потребувала реабілітації! Її заблокували, винищивши інтелігенцію в 30-х і зачистивши отаву інтелігенції в 60-х. Це, на мій погляд, стало головною причиною невдалого старту проекту «держава Україна».

 

Українофобські елементи, які захопили владу, продовжили політику депопуляції української нації, свідченням чого стала безпрецедентна еміграція і масова зневіра населення в можливість вийти з цивілізаційного болота та майже абсолютна недовіра до інституцій держави як таких.

 

Втрата Криму і війна/АТО на Донбасі — плоди офіційної українофобії, що роз’єднує народ, сіє зерна сепаратизму та злочинності.

 

Населення не стало НАРОДОМ — власником СВОЄЇ держави, скептично ставиться до капітулянтського «Маємо те, що маємо». На мій по­гляд, системна криза, в якій безнадійно застрягла Україна, є наслідком генерування депопуляції нації, всі інші — похідні. Посеред них головна — розпродаж країни ментальними лихварями, що дорвалися до влади...

 

Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ

Полтава