Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
Не треба зло прикривати добром
01.02.2017
Резолюція РБ ООН, яка вкотре засуджує Ізраїль за будівництво єврейських поселень на окупованих палестинських землях, стала своєрідним індикатором...
Поставивши під сумнів дипломатичні відносини з Прем’єр-міністром України, Бенджамін Нетаньяху показав, що він не визнає права України на суверенну зовнішню політику.
«Ай-яй! — захвилювалися «щирі», — тепер Ізраїль не визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом!».
Це щонайменше — неадекватність: хіба можна торгувати історичними фактами та пам’яттю про мільйони невинно вбитих? Неадекватність високопосадовців Ізраїлю ще прикріша...
У листі до української письменниці Марії Матіос (опубліковано в книжці «Армагеддон уже відбувся») ізраїльський письменник Амос Оз писав: «Добро ніколи не буде посилатися на Зло, утверджуючи свою правоту. А ось Зло, намагаючись виправдати себе, обов’язково зішлеться на те чи інше Добро, яке буде наслідком нібито тимчасово заподіяного Зла. На жаль, і Вашому, і моєму народу ця позиція Зла відома на моторошному особистому досвіді, коли в ім’я вселенського Добра творилося страхітливе Зло...»
Очевидно, що йдеться про Холокост і Голодомор. Але при всій статистичній схожості між цими злочинами є велика різниця: в одному випадку вбивали людей, а в другому — народ як етнос.
Виморюючи селян, більшовики вбивали українську національну ідентичність. Ті, хто пережив Голодомор і не вмер, — то вже був не народ, а байдуже населення, біомаса без національної душі.
Нація потребувала реабілітації! Її заблокували, винищивши інтелігенцію в 30-х і зачистивши отаву інтелігенції в 60-х. Це, на мій погляд, стало головною причиною невдалого старту проекту «держава Україна».
Українофобські елементи, які захопили владу, продовжили політику депопуляції української нації, свідченням чого стала безпрецедентна еміграція і масова зневіра населення в можливість вийти з цивілізаційного болота та майже абсолютна недовіра до інституцій держави як таких.
Втрата Криму і війна/АТО на Донбасі — плоди офіційної українофобії, що роз’єднує народ, сіє зерна сепаратизму та злочинності.
Населення не стало НАРОДОМ — власником СВОЄЇ держави, скептично ставиться до капітулянтського «Маємо те, що маємо». На мій погляд, системна криза, в якій безнадійно застрягла Україна, є наслідком генерування депопуляції нації, всі інші — похідні. Посеред них головна — розпродаж країни ментальними лихварями, що дорвалися до влади...
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава
