Перед парламентськими канікулами народні депутати підкинули суспільству чергову тему для дискусій.
19 січня у Верховній Раді зареєстровано одразу три законопроекти, які мають визначити основи української мови як державної та і механізми її захисту.
Вони передбачають практично повний перехід на державну (українську) мову мас-медіа, книговидання, кінематографа, реклами та культурного простору.
Власне те, що в багатьох країнах навіть пострадянського простору давно законодавчо закріплено й апріорі сприймається як само собою зрозумілі речі.
Однак, судячи з резонансу, який уже викликали ці законопроекти, у нас навколо цього питання очікуються жорсткі баталії.
Трішки історії
Ще у 1953 році ЮНЕСКО у своїх рекомендаціях щодо розмежування понять «офіційна» та «державна» мова запропонувало таке визначення останнього: «Державна мова — мова титульної нації, що виконує інтеграційну функцію у межах конкретної держави у політичній, соціальній та культурній сферах і виступає як символ цієї держави».
Попри це, у СРСР до 1990 року не було офіційних або державних мов (за винятком Вірменії і Грузії) і всі мови СРСР формально були рівні у своїх правах.
Лише у квітні 1990 року було прийнято Закон «Про мови народів СРСР», який встановив російську мову «офіційною мовою СРСР». Утiм за рік «одна шоста частина суші» під назвою СРСР наказала довго жити, поховавши під своїми уламками і цей закон.
Країни Балтії одними з перших порушили питання національної ідентичності, поставивши саме мову в основу державотворення.
Так само у 1991 році Закон «Про державну мову» було прийнято і в Польщі. І тепер нікого не дивує, що тут державна мова є панівною в усіх сферах: освіті, культурі, ЗМІ, бізнесі, науці.
«У Литві навіть відомі бренди на кшталт мережі магазинів Watsons мають литовські відповідники, а для експорту тих же шоколадок «Корона» фірма має надрукувати обгортки литовською і так продавати», — розповідає дитяча письменниця Лариса Ніцой, яка останнім часом активно досліджує питання функціонування мовного законодавства в різних країнах.
Україна ж до питання законодавчого затвердження «мови титульної нації» як державної мови наблизилася лише на 27-му році свого існування. І то, поки що лише на рівні законопроектів.
Говоримо українською
Як уже зазначалося, до Верховної Ради надійшло одразу три законопроекти, підготовлені різними групами народних депутатів: «Про державну мову» (№5670), «Про мови в Україні» (№5556)», «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (№5659)».
У пояснювальних записках до всіх трьох наголошується на потребі захистити й поширити українську мову. Усі вони передбачають обов’язкове знання державної мови для набуття громадянства.
Українська визначається мовою функціонування державних структур, Збройних сил, освітніх закладів будь-якого рівня. У галузях культури, спорту та медіа також встановлюється або ж стовідсоткове, або ж квотне поширення державної.
Єдина різниця між документами полягає в тому, хто і яким чином регулюватиме порушення мовного законодавства, а також — до якої міри українська має стати основною мовою. Втім голова парламентського комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький пообіцяв, що всі ці питання будуть узгоджені в процесі роботи над законопроектами.
«Усі проекти патріотичні, всі потребують доопрацювання. Це і буде зроблено у нас у комітеті найближчим часом. Конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде. Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями,органами і у стосунках з ними. Суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури, книговидання, вживання комп’ютерних програм», — зазначив він на своїй сторінці у «Фейсбуці».
Законопроекти, особливо №5670, і справді значно розширюють сферу функціонування української мови, беручи за зразок, очевидно, литовську модель.
Зокрема, закон передбачає перехід усіх друкованих ЗМІ, телебачення та інтернет-сайтів на державну мову.
Якщо ж засновник бажає видавати газету чи вести сайт іншою мовою, він може це зробити лише в паралельній версії.
«При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають відповідати обсягу, змісту, періодичності версії державною мовою, а тираж української мовної версії має становити не менше 50% сукупного тиражу всіх мовних версій цього друкованого засобу масової інформації», — йдеться у законопроекті.
Це має кардинально змінити інформаційний простір, де нині російська мова є панівною, а кількість україномовних видань невпинно скорочується через економічні чинники (про це ми вже детально писали в матеріалі «ЗаПРЕСували» від 4 січня цього року).
І — повернути українську мову на телебачення, де зараз, як і до війни, переважають російські серіали та адаптовані шоу.
«Увімкніть ТБ — українського немає майже нічого ні по суті, ні по формі. Як телеглядач, я почуваюсь українською діаспорою в Україні. І мене постійно переконують, що це нормально. Я з цією «нормою» не згодна. Як громадянка своєї країни, я маю право чути українську в ефірі у всіх жанрах... І не переконуйте мене, що нічого популярного українського немає. 20-рiчна історія «Території А» це спростовує», — констатує відома співачка і телеведуча, директор мистецької агенції «Територія А» Анжеліка Рудницька.
Інше положення законопроекту передбачає знання державної мови для усіх без винятку держслужбовців.
За цим законом для вступу на будь-яку посаду в органах державної, комунальної чи місцевої власності претенденту необхідно скласти іспит на знання державної мови та отримати відповідний сертифікат.
Це ж стосується і перших осіб держави, міністрів (і очільника МВС Арсена Авакова — в тому числі) та народних депутатів, і викладачів та вихователів — від дитячих садочків до вишів, медичних працівників, усіх командирів Збройних сил України тощо.
Бажаючих отримати українське громадянство також зобов’яжуть здавати тест на знання державної мови.
Для контролю за виконанням закону депутати пропонують створити нові органи: Національну комісію зі стандартів державної мови, Центр української мови, Термінологічний центр української мови та забезпечити діяльність уповноваженого з захисту державної мови, мов національних меншин та регіональних (міноритарних) мов або служби мовних інспекторів.
У разі ж недотримання норм закону штраф може становити до п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На думку Ірини Подоляк, Ганни Гопко, Леоніда Ємця та ще тридцяти депутатів, саме таким має бути покарання для друкованих засобів масової інформації, які ігнорують українську мову.
Війна за ідентичність України
Не встигли законопроекти з’явитися на сайті Верховної Ради, як в інтернеті розгорілася палка дискусія навколо положень цих документів.
Серед аргументів були як економічні (мовляв, яке видання потягне українську та російську чи англійську паралельні версії — вони просто підуть iз ринку, як це сталося, наприклад, із українською версією популярного журналу «National Geographics»), так і психологічні (мову з-під палки ні любити, ні поважати неможливо).
Однак поява подібних законопроектів одразу ж об’єднала зусилля багатьох громадських ініціатив та рухів, які останнім часом відстоюють розширення прав української мови в Україні. В інтернеті з’явилася заява про створення громадської коаліції «Україні — закон про державну мову», яку на цей момент підписали вже більше 60 громадських організацій.
«Ця довгоочікувана подія відкриває шлях до системних змін у становищі української мови, державний статус якої час нарешті наповнити реальним змістом. Наша мова є одним із визначальних чинників, що перетворюють українців на єдиний народ і творять міцне підґрунтя державної незалежності і соборності України. Ми розуміємо, наскільки серйозним буде опір з боку всіх, кого влаштовує нинішнє русифікаторське законодавство, — починаючи від Москви та її п’ятої колони й закінчуючи олігархічними медіа-холдингами і політиками, що звикли спекулювати на мовній темі. Маємо об’єднати зусилля і не залишити їм жодного шансу. 2017-й, рік століття української революції, має стати роком прийняття Закону «Про державну мову», — йдеться в заяві.
Утiм поява цих законопроектів ще не гарантує, що вони стануть законами.
Швидше, навпаки — нинішній склад Верховної Ради і процеси, які там спостерігаються, свідчать про те, що провести такі законопроекти через парламент буде дуже проблематично.
«Ухвалення будь-якого варіанта закону нині є нереальним. Бо це — не лише мова про мову, а це — політика. Так, ця тема дуже дражлива для всіх. Можуть бути спроби, звісно. Але чи буде результат? Сумніваюсь», — переконаний журналіст і політичний експерт Сергій Руденко.
Також дехто з експертів припускає, що винесення на поверхню мовного питання має на меті або відволікання уваги громадськості від прорахунків влади, або підготовку до чергових виборів — чи дострокових парламентських, імовірність яких хоч і примарна, але лишається, чи місцевих, які за розмахом і запеклістю не поступаються парламентським.
«Закладається дуже багато спекулятивних речей через те, що немає економічного зростання, немає реальної видимості і відчуття реформ. Політичні партії і влада як така розуміють, що треба зайняти населення якимись іншими питаннями. Тому вони будуть намагатись переключитись на старі мовні теми», — заявив у ефірі «Радіо «Свобода» директор аналітичного центру «Політика» Микола Давидюк.
Наскільки українська влада готова відстоювати права української мови як державної, стане зрозуміло вже найближчим часом, коли Конституційний Суд оголосить свій вердикт щодо сумнозвісного «закону Ківалова—Колесніченка», який, як відомо, досі лишається чинним.
Засідання КС iз цього питання, як відомо, перейшли у закриту стадію, однак рішення щодо нього має бути оголошене набагато раніше, ніж голосування за зазначені законопроекти.
Це і стане лакмусовим папірцем реальних намірів влади: чи є політична воля для утвердження української мови як державної, чи це черговий «відволікаючий маневр». Бо, як каже народна мудрість, «двох Янкелів не буває».
А ТИМ ЧАСОМ
«Рада Польської Мови кожні два роки подає до Сейму та Сенату звіт про стан захисту польської мови»
Якщо порівнювати зареєстровані минулого тижня у Верховній Раді законопроекти із мовним законодавством європейський держав, які лежать на захід від України, то підстав для знищувальної критики немає жодних. Візьмімо литовський закон «Про державну мову». Його положення передбачають застосування литовської мови не лише в законодавчих актах, але й у реєстраційних, бухгалтерських, звітних, фінансових, технічних документах усіх закладів, установ, компаній та організацій, які діють у Литовській Республіці.
Усі службовці та чиновники державних і місцевих закладів, установ, компаній та організацій мають знати державну мову відповідно до категорій володіння мовою, встановлених Урядом Литовської Республіки. В Литві діє Державна комісія з литовської мови, яка пильнує за правильністю литовської мови.
Польський закон «Про державну мову» об’ємніший, ніж литовський, і значною мірою побудований за зразком французького закону. Тут норми прописані детальніше. Наголошено, що польська є державною, тобто обов’язковою для всіх, хто виконує публічні завдання. Прикметно, що одна стаття з підпунктами, № 11, складає цілий розділ 2 і є займає понад половину тексту закону. В ній ідеться про мовний сертифікат, Державну Комісією Підтвердження Знання Польської Мови як Іноземної, екзаменаційну комісію.
У Польщі діє Рада Польської Мови, Управління Захисту Конкуренції та Споживачів. До речі, Рада Польської Мови, як і у Франції, кожні два роки Рада подає до Сейму та Сенату звіт про стан захисту польської мови (у Франції щороку) і «представляє висновки щодо вживання польської мови в публічній діяльності та в обігу на території Польщі за участю споживачів та під час виконання на території Польщі норм зі сфери трудового права та встановлює принципи орфографії та інтерпунктуації польської мови». У Польщі також є закон «Про національні та етнічні меншини та про регіональну мову».
Закон щодо використання французької мови нічого окремо не пише про державних службовців, бо там це – аксіома. В статті 1 зазначено, що французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та служби суспільного призначення.Штрафи за порушення законодавства прописані Декретом 1995 року і розподілені на чотири категорії. Більшість порушень караються штрафом четвертої категорії – до 750 євро. Наприклад, роздавання учасникам конференції матеріалів іноземною мовою без перекладу французькою карається саме таким штрафом.
До інституцій, які покликані захищати статус і саму мову, належатьВища рада французької мови, Головне управління з питань французької мови та мов Франції Міністерства культури, Вища рада франкомовності, Французька академія. Контроль за виконанням закону покладено на Головну дирекцію конкуренції, споживання та боротьби з контрабандою; Бюро перевірки реклами; Вищу раду з телебачення і радіомовлення; асоціації захисту французької мови.
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
