«Чорна скринька» політв’язнів: Карпюка та Клиха етапували з Грозного у невідомому напрямку

13.01.2017
«Чорна скринька» політв’язнів: Карпюка та Клиха етапували з Грозного у невідомому напрямку

Про нинішнє місце перебування Карпюка та Клиха не знають навіть адвокати (фото з сайту amnesty.org.ua)

Після повернення в результаті обміну в травні-червні минулого року в Україну засуджених у Росії українських громадян Надії Савченко, Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка з’явилася надія, що цей процес стане стабільним.
 
Утім Росії, схоже, роль доброго поліцейського видалася малоефективною. Оскільки, попри численні звернення і МЗС України, і правозахисних організацій, і міжнародної спільноти, жодних зрушень у цьому питанні за останній час не відбулося.
 
От і доля ще двох резонансних українських політв’язнів — одного з очільників УНА-УНСО Миколи Карпюка та журналіста Станіслава Клиха, засуджених у Грозному до 22,5 та 20 років відбування покарання відповідно за начебто участь у російсько-чеченській війні у 1994-1995 роках на боці збройних формувань самопроголошеної республіки Ічкерія — знову опинилася в руках російського правосуддя.
 
Кілька днів тому їх обох етапували з Грозного, однак про нинішнє їх місцеперебування не знає навіть адвокат засуджених Ілля Новіков.
 
Відомо лише, що 7 січня Станіслава Клиха повезли у Челябінськ, де наразі відбуває покарання ще один український політв’язень Олександр Кольченко.
 
«Мабуть, найближчі три тижні, це з досвіду, ми нічого нового не почуємо, бо його повезли у бік Челябінська. Поки він туди прибуде, ця система працює як «чорна скринька», ми знаємо, що в неї увійшло, але не знаємо, що відбувається всередині», — зазначив адвокат в ефірі «112-го каналу».
 
Не відомо також і те, залишиться українець у Челябінську чи його пізніше переправлять ще кудись. 
 
Ще дивніші речі відбуваються з Миколою Карпюком, якого ще 5 грудня відправили з Грозного до Владімірського централу. Однак, за інформацією адвоката, сліди Карпюка перед новим роком були виявлені аж в Іжевську, в Удмуртії.
 
«Замість того, щоб везти прямою дорогою на 1,5 тис. км, його повезли окружним шляхом, там буде мінімум 3 тис., може, навіть більше. За яким маршрутом повезуть Стаса Клиха, ми не знаємо, скільки це займе часу, теж не знаємо», — додав Новіков.
 
До всього додає тривоги і психічний та моральний стан Станіслава Клиха, оскільки адвокати поширили інформацію про можливі відхилення від норми внаслідок перенесених у російській в’язниці тортур та психологічного тиску.
 
«Ми не перший місяць добиваємося дозволу на проведення незалежної психіатричної експертизи, однак поки що безрезультатно. До цього були готові британські психіатри, до цього закликала Міжнародна амністія — жодної реакції. Те, що у Станіслава Клиха є проблеми, — це очевидно. Але які вони — невідомо. І як він перенесе етап — незрозуміло», — повідомила «УМ» координатор медійної ініціативи «За права людини» Марія Томак.
 
Міністерство юстиції України та омбудсман Валерія Лутковська неодноразово зверталися до відповідних структур Російської Федерації з проханням дозволити Карпюку і Клиху відбувати покарання на території України або хоча б перевести їх в установу, розташовану якомога ближче до кордону з Україною.
 
Самі політв’язні через консулів передали документи для підготовки позову в Європейський суд із прав людини. Втім реакції і на ці звернення поки що немає.
 
«Це досить тривала процедура. Головна проблема полягає в тому, що у нас немає офіційної особи, яка б опікувалася в’язнями Кремля. Неофіційно цим займається Ірина Геращенко, але вона більше уповноважена займатися звільненням полонених у рамках Мінського процесу. А з точки зору Росії всі наші політв’язні жодного відношення до Мінська не мають, бо законно засуджені російським судом і мають понести призначене ним покарання. Тому, щоб добитися їхнього звільнення, потрібні серйозніші зусилля і щоб це було системно», — переконана пані Марія.
 
На обмін, погоджений iз політиками, як єдино можливе вирішення проблеми звільнення політв’язнів, розраховують і адвокати українців. І продовжують шукати їхні сліди на безмежних просторах Росії. Що, як свідчить практика, досить-таки непросто навіть у ХХІ столітті.