У Москві ліквідовано генерала Кіріллова
Унаслідок вибуху в ранці 17 грудня в Москві загинули генерал-лейтенант Ігор Кіріллов та його помічник. Напередодні СБУ заочно повідомила генералу про підозру. >>
Така дивна війна на Донбасі: постгеноцидна свідомість може позбавити українців перемоги
13.01.2017
У протистояннях тварин перемагає той, хто сильніший, чисельніший або краще оснащений природою для переможної боротьби. У протистояннях людських спільнот усе значно складніше.
Тут на перший план нерідко виходить фактор сили духу.
І саме він найбільш поцінований у світі. Так, Олександр Македонський став ідолом європейської культури та історіографії саме за свої військові звитяги — перемоги над значно чисельнішими за його власну азійськими арміями.
Чим сучасні «бандери» відрізняються від колишніх?
Навіть у підкорених ним народів той Іскандер (Олександр) увійшов у їхні епоси як символ незламності військового духу та презирства до кількаразової переваги ворога в чисельності.
І навпаки, монголо-татарське завоювання половини відомого тоді світу не викликало в людства жодного пієтету, бо стало можливим лише завдяки перевазі їх у чисельності...
На початках військового протистояння на Донбасі російська пропаганда, якщо пам’ятаєте, спробувала, було, називати наших військових «бандерівцями», але швиденько перейменувала їх спочатку на «фашистів», а потім уже — на «карателів». І це зовсім не випадковість.
Саме сила духу вояків ОУН-УПА (бандерівців) наводила жах на російське півмільйонне військо, яке було кинуте Сталіним на їх знищення.
Бандерівці не тільки без жодних вагань вступали до бою з у кілька разів чисельнішим ворогом, а й билися з ним до останнього патрона, який зазвичай залишали собі, аби не потрапити в полон.
А якщо це все ж таки траплялося, то навіть там бандерівці справляли на окупантів враження левів у клітці, поводитися з якими слід було дуже обережно.
Саме ці високі духовні якості упівців демонізували їх у свідомості всього радянсько-російського народу.
При слові «бандери» його представники не дозволяють собі ані жартів, ані посмішок і досі, коли з часів протистояння їхніх пращурів з ОУН-УПА минуло вже 70 (!) років.
Чого не скажеш про їхнє ставлення до вояків сучасного українського війська, якого російсько-терористичні бойовики називають лише презирливо «укропами», «украми» або по-старому меншовартісним — «хохлами».
Навіть коли українці продемонстрували дива мужності при захисті Донецького аеропорту, ворог не назвав їх «бандерівцями», а пояснив їхню стійкість лише особливою фізіологією, назвавши українців «кіборгами», тобто напівроботами.
А пояснюється ця велика різниця в підходах до сприймання наших вояків ворогом ось чим: 70 років тому він добре усвідомлював і мотивацію упівців, а також те, за що вони б’ються.
Сьогодні ж це для нього не зрозуміло, і сприймають українців по той бік розмежування вони винятково як жадібих до грошей укрів-найманців київської «хунти», або ж тупих галичан.
А такого ворога, звісно, вони не поважають і зневажають, що й підтверджується ставленням сепарів до наших полонених.
І це зовсім не вигадки та здогадки диванного патріота. Це я кажу як колишній луганець, деякі знайомі та навіть приятелі якого сьогодні перебувають, напевне, по той бік лінії розмежування на Донбасі.
Звісно, корені саме такого сприйняття українців бойовиками проростають у нашу ідеологічну стерильність упродовж майже усієї новітньої незалежності України.
Саме ця стерильність і дозволила дуже легко імперській доктрині «Рускага міра» заволодіти душами та мізками пострадянського у своїй абсолютній більшості населення Донбасу та підняти деяким його представникам зброю проти нашої ліберально-олігархічної держави.
Воюємо не за одне й те саме
І це ще далеко не всі наслідки нашої ідеологічної вихолощеності. Українці на передовій воюють сьогодні не за одне й те саме!
Частина з них воює за українську Україну, а друга — за «двуєдiную страну». При цьому останні декларують свої цілі на телекамери більш чітко та впевнено, бо саме вони збігаються з позицією найвищого військово-політичного керівництва України.
Історія людства не знає прикладів, щоб ось таке гібридне військо вийшло переможцем у війні з одностайно ідеологічно вмотивованим ворогом, який і стоїть сьогодні по той бік військового протистояння на Донбасі.
Наша ж військова поліідеологія пускає свої огидні метастази і в тилу. Так, наше постгеноцидне суспільство майже не помітило того ганебного факту, що Геннадій Афанасьєв, перебуваючи в московському СІЗО, не те що здав, а навіть просто оббрехав Олега Сенцова та Олександра Кольченка, що й призвело до астрономічних термінів ув’язнення тих зовсім не винних патріотів України.
Але варто було тому Афанасьєву лише перейти на українську мову та сказати «правильні речі» після свого визволення, як вiн швиденько отримав безкоштовно квартиру в Києві!
І це в той час, коли квартир не отримали ані самі герої так званого АТО, ані вдови Володимира Рибака та Ігоря Браницького!
Таке неподобство стало можливим саме завдяки відсутності єдиної державної ідеології в Україні, коли ті, хто приймає рішення про виділення квартир «героям», керуються винятково власними світоглядними цінностями та поняттям про героїзм і зраду, які вочевидь кардинально не збігаються з загальнолюдськими.
Якщо ж не звертати уваги на це неподобство, то й вулиця імені Геннадія Афанасьєва в тому ж Києві може з’явитися значно швидше за вулиці Володимира Рибака чи Ігоря Браницького...
