Дізнатися, чи є підстави називати кам’яницю на Подолі «Будинком Петра І», ми пішли і в Музей історії міста Києва, тим паче що саме його археологічні фонди містилися там раніше.
На запитання «УМ» відповідала Тетяна Люта, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Музею історії міста Києва.
— У мене великі сумніви, що в такому невеличкому скромному будинку на Подолі міг жити Петро І, — каже Тетяна Юріївна. — Тим більше що це був приватний будинок війта. За традицією, російські монархи спинялися в Києво-Печерській лаврі, там були належні умови, як-от під час мандрівки Єлизавети Петрівни, дочки Петра І.
Зрештою, якщо і міг спинятися тут цар, то які підстави називати цей будинок «Будинком Петра І» ?! Зрозуміло, що це російська історична пропагандистська тактика так гратися метафорами. От як, наприклад, із «Музеєм Булгакова» — це його офіційна назва, і зовсім інша річ — «Дім Булгакова». Ці метафоричні назви використовують, з одного боку, як рекламні слогани, з іншого — виконують роль культурно-політичних реперів для певних російських культурних кіл.
Збережена кам’яниця на Подолі — це однозначно будинок київських міщан Биковських, побудований війтом Іваном Биковським у 80-х роках XVII століття. Наступні покоління роду дбали про нього, але називати цю споруду «Будиночком Петра» — це культурна імплементація символів російської історії в історію Києва.
— Але от такі історики, як Іван Фундуклей та Микола Закревський, писали, що Петро І там був.
— Із Фундуклеєм треба бути обережними, бо він цього рукопису «Обозрения Киева и Киевской губернии по отношению к древностям», як відомо, не писав, а лише підписався під виданням. І він не був істориком, а досить лояльним прогресивним губернатором, бідолашним хворим на лишай, який сприяв розвитку наук і зокрема статистики.
Микола Закревський, описуючи будинок приходського училища, яким був на його часи будинок Биковських, не заморочувався перевірянням достовірності легенди, а просто згадав про неї. Це все посилання на стару позитивістську літературу, таку собі імперську догму, яка нині «вистрелює» реперами «русского міра», особливо в Києві, де ще повно таких символів, — застарілий популістський прийом...
А от Федір Ернст написав у своєму путівнику, що не знайшов доказів перебування Петра І у цьому будинку. Я йому вірю, бо цей дослідник докладно працював з архівами і є авторитетом, більшим за Фундуклея... Однак треба опрацювати відповідні джерела, щоб не випустити з поля зору всю інформацію про цей будинок. Тож використовувати цю легенду про Петра І — це ненауково і непрофесійно. Принагідно треба вказати, що ця легенда не була зафіксована ані у XVIII столітті, ані на початку XIX-го.
— Чому й коли почалося возвеличення Петра І у Києві посередництвом будинка на Подолі?
— Політична реалізація цієї легенди сталася 1909 року, коли київська міська дума прикріпила табличку про перебування в будинку царя з огляду на... 200-літній ювілей Полтавської битви. Зрозуміла кон’юнктура цього замовлення в часи чорносотенного погрому революційних наслідків 1905 року!
Однозначно Київ часів будівництва цього будинку — це Київ гетьмана Івана Мазепи. Мазепа багато будував — відомо, скільки грошей пішло на будівництво Києва саме з Мазепиної скарбниці. Інша річ, чи вона була гетьманською, чи приватною...
Будівництво часів Івана Мазепи — це колосальний бароковий золотий час Києва, коли відроджували і зводили нові храми: Богоявленський у Києво-Могилянській академії, після чого вона отримала ще один присвійний прикметник — «Мазепина», Миколаївський собор однойменного монастиря на Печерську тощо.
Цього часу здійснено репарацію Софійського собору й облаштовано сакральний простір храмів, патронаж над якими мали представники оточення Мазепи або родичі — материн Вознесенський храм, Кочубеїв Трьохсвятительська церква, гетьманського дядька Борисоглібський храм у Вишгороді тощо.
А Петро І більшу роль відіграв у знищенні сакральної пам’яті Мазепи, уже після 1709 року, і того, що свого часу звів Мазепа. Патроном українського гетьмана був Святий Іоанн Предтеча/Хреститель та ще інші чотири Святі Іоанни, яких пропонували гетьману в покровителі, зокрема на гравюрі Іларіона Мигури... Петро І після Полтави знищував цю Мазепину патрональну сакральну спадщину, цей унікальний простір, і прилаштовував його під своїх святих — Святого Петра та Святу Катерину (як патронесу своєї дружини Катерини І).
Мало хто зважає на те, що Петро практично захопив престол у результаті так званого Наришкінського перевороту, ініціатором якого, очевидно, була його мати Наталя Наришкіна, і який усунув iз політичної арени всіх конкурентів, серед них і царського зведеного брата Івана Олексійовича. Зауважу, що Мазепа присягав не Петрові, а Софії Олексіївні, старшій сестрі Петра і законній спадкоємиці московського престолу...
Як перетворити «Будинок Петра І» на Музей Івана Мазепи
— Тобто питання не в тому, був чи не був тут Петро І, а в тому, що назва політизована?
— Якщо навіть він і перебував там, то що з того? На мою думку, там варто, віддаючи данину Биковським, зробити Музей Мазепи, не «Дім Мазепи», а музей. Ми маємо величезну кількість матеріалів i про самого гетьмана, і про його родичів — племінників Івана Обидовського та Андрія Войнаровського (останній персонаж узагалі заслуговує на окремий музей!) та інших.
Крім усього, цей будинок — це ще й історія магістрату та родин київських міщан: війтів, лавників та київського міщанського корпусу загалом. Ці магдебурзькі поняття були поза російською політичною системою.
Московія від 1654 року взагалі не знала, що робити з цим «подарунком» у вигляді українських управлінських та судових систем наших земель — зовсім відмінною культурно і політично. Росія знала чолобитних холопів, зокрема князів-воєвод, що писали з Києва цареві «ми, холопи твої». Натомість у нас була європейська система, хай, може, почасти й архаїчна і відмінна від німецького міського права.
У Речі Посполитій Магдебурзьке право для королівських міст потверджував король, а саме право передбачало базари в певні дні, випасання худоби на певних територіях, вирубування лісу, право пропінації — от практично все... Але цієї історії досi не представлено в Києві. Музей історії міста Києва не має площ, на яких можна було б розгорнути таку експозицію...
— Ви виношуєте ідею переоблаштувати так званий «Будинок Петра І» на Музей Івана Мазепи?
— У мене є ідея подати пропозицію до Управління культури КМДА про переоблаштування так званого «Будинку Петра» на Музей Івана Мазепи. Така трансформація на часі з огляду на історичну відповідність і політкоректність.
Ми вже втілили ідею такої трансформації: колишній Музей партизанської слави уже перейменований на Музей окупації Києва. Й окупацію починаємо рахувати з 1918 року! Визнання більшовицької, а згодом радянської влади нарівні з нацистською владою окупаційною щодо Києва — давно історично визначене й очевидне.
Інша річ, що російську окупацію Києва треба починати з 1654 року, розвінчуючи міф про «Переяславську угоду». Ми готові продемонструвати фальшивість так званих Березневих статей і показати, як ситуативно царський уряд користався з подій в Україні, готові продемонструвати історію виникнення назви «Малоросія» та багато інших історичних феноменів... Якби Музею історії міста Києва надали пристойне приміщення та експозиційні площі...
