Дослідження столітніх будівель земських шкіл, зведених за проектами відомого маляра-графіка, етнографа, архітектора, одного із засновників неповторного стилю українського архітектурного модерну Опанаса Сластіона на Полтавщині розпочалися рік тому.
Утворилася спільнота «Школи Лохвицького земства».
Робота почалася за ініціативи Ольги Герасим’юк — заступника голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка народилася у Пирятині.
До неї долучився й міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Кутовий.
Ольга разом зі своєю командою вже організувала не в одній такій школі толоку.
— Ми прожили цей рік дуже правильно. Він був освячений пошуками наших справжніх архітектурних скарбів, поверненням нашої історії, пам’яті, — зазначила на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури Полтавської облдержадміністрації Ольга Герасим’юк. — За цей час до започаткованого нами руху з порятунку земських шкіл Опанаса Сластіона приєдналося багато різних людей.
Голови сільських рад, на території яких розташованi наші школи, шукають кошти, щоб хоч якось підтримати їх, організовують людей, котрі прибирають навколо них чагарі. Мені хочеться подякувати всім їм за те, що підхопили нашу ініціативу, — інакше нічого не вийшло б.
У 1910—1916 роках Опанас Сластіон створив серію проектів земських шкіл. Вони були затверджені Лохвицьким земством і набули поширення у Лохвицькому та Лубенському повітах.
Ці школи, побудовані у стилі національного архітектурного модерну, мають характерні ознаки: шестикутні вікна, імпозантні вежі зі шпилями, цегляний декор на фасаді, що повторює народний візерунок, а подекуди й заломлений дах.
На жаль, унікальні навчальні заклади, створені за проектом Опанаса Сластіона, були незаслужено забуті. Тільки окремі з них продовжували функціонувати, частину пристосували для інших потреб, а деякі на сьогодні фактично втрачено.
Завдяки ініціативі Ольги Герасим’юк, Тараса Кутового, архітектурної майстерні Івана Бикова на об’єкти культурної спадщини — земські школи Чорнухинського, Лохвицького, Пирятинського та Лубенського районів — було створено облікову документацію з метою подальшого занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
— Завтра їдемо до Христанівки, де повісимо охоронну дошку на одну з наших шкіл, — повідомила Ольга Герасим’юк. — На сьогодні ми вже знайшли 53 ось такі об’єкти культурної спадщини. Якщо побачити на знімках їх усі разом (а такий фотореєстр створив мій соратник Максим Іванов), можна собі уявити, яким неоціненним скарбом володіє Полтавщина.
То був приголомшливий проект, придуманий матір’ю Лесі Українки Оленою Пчілкою, адже в цих школах безкоштовно навчалися діти бідноти. І дітлахи приходили туди з відчуттям гідності, бо це були справжні храми науки — невипадково в них неодмінно присутня й вежа зі шпилем.
Повернення цих шкіл відкриває великі перспективи для нашого краю. І деякі туристичні агенції вже зацікавилися ними.
У Миргороді ми мали зустріч iз міським головою. А два тижні тому зібралися за «круглим столом» разом із керівництвом нашого знаменитого курорту й дійшли думки, що до сторіччя здравниці маємо повернути Миргороду його символ — унікальне приміщення водолікарні, знищене вже за радянських часів, думаю, саме через те, що було дуже вже українським.
Якщо всі зацікавлені в цьому люди об’єднають кошти й зусилля, гадаю, ми зможемо повернути Миргороду його історію.
Пані Ольга розповіла, що їздить по світу й спостерігає, як за кордоном бережуть кожну хатину, що має якусь історію. При цьому їй боляче бачити, в якому плачевному стані іноді бувають наші справжні шедеври архітектури.
— Багато унікальних творінь Сластіона, якщо їм не приділяти уваги, можна втратити. Аліна Мигидюк з Архітектурної майстерні Івана Бикова вже не раз падала з горищ наших шкіл, бо столітні дерев’яні перекриття прогнили. Дахи нерідко відкриті, тому будівлі нищать опади. А в Харсіках, звідки пішов у світ Григорій Сковорода, приміщення школи почали розбирати мародери, — зітхає пані Ольга. — І тільки коли ми туди приїхали, провели там толоку, сільська рада прямо на шкільному подвір’ї провела засідання й узяла будівлю земської школи на баланс — уже в жалюгідному стані.
А загалом для нас дуже важливо, щоб люди на місцях самі захотіли вдихнути в земські школи життя. Нам конче необхідно повернути ці школи. Інакше будемо людьми без пам’яті. Якщо ж усе згадаємо, заживемо зовсім іншим життям.
Що ж до питання фінансування, то воно вкрай складне, зауважила Ольга Герасим’юк, — надто вже багато в Україні архітектурних див, що є свідками давнини, потребують порятунку.
— Тому ми й затіяли наш рух, щоб акумулювати зусилля й задіяти всі можливості. Скажімо, школу Сластіона в Христанівці збираються переобладнати на культурний центр — для цього шукаємо грант, — констатувала Ольга Герасим’юк.
На розгляд Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини винесли ще 7 об’єктів, які потребують статусу архітектурної пам’ятки: це земські школи в селах Курінька, Мокіївка, Богодарівка на Чорнухинщині та в селах Бодаква, Білогорілка, Безсали на Лохвиччині (у селі Безсали таких шкіл аж дві). Як запевнила заступник начальника управління культури облдержадміністрації Валентина Вождаєнко, після Різдва вони вже стануть пам’ятками місцевого значення.
У лютому управління культури планує провести в Лохвиці своєрiдний «лікнеп» за участю керівників об’єднаних територіальних громад, голів сільських та селищних рад, на території яких розташованi архітектурні об’єкти Опанаса Сластіона.
За підтримки управління інфраструктури та туризму облдержадміністрації готується презентація нового туристичного маршруту, присвяченого популяризації творчого спадку Опанаса Сластіона, який пролягатиме до земських шкіл і завершуватиметься в Миргороді, де свого часу була побудована своєрідна перлина міста — водолікарня (сьогодні вирішується питання про її відновлення). Коли курорт знову буде з водолікарнею, тоді туристичний маршрут і справді матиме логічне завершення.
