Тритомник «Золотий вік української естради»(1960—1980-ті роки) побачив світ у чернівецькому видавництві «Букрек». Презентували його на вересневому Форумі видавців у Львові.
Вручаючи автору, колись тернопільському, а тепер уже київському журналісту Михайлу Маслію спеціальну персональну відзнаку, президент Форуму Олександра Коваль оцінила його дітище так: «Нічого прекраснішого, ніж це видання, я ще не бачила. Я просто зачудована».
Тритомник став результатом 12-річної праці. Він справді унікальний, бо досі в українській літературі про українську естраду не було написано нічого подібного.
«Це книга спогадів, мудрості, книга повчань від тих, кого уже немає, від тих, хто з нами і є відомим або ж несправедливо забутим… Це оповіді тих людей, які творили і творять історію української пісні» — написано в короткій анотації.
«Нині, у часи тотальної комп’ютеризації й iнтернету, ви майже нічого правдивого не знайдете в інформаційному просторі про таких самородків нашої пісні, як Валентина Купріна і Юрій Гуляєв, Платон Майборода і Василь Михайлюк, Степан Сабадаш та Ігор Поклад, Левко Дутківський і Дмитро Луценко, Дмитро Гнатюк і Назарій Яремчук, Мирослав Скорик і Олександр Білаш, Михайло Ткач та Ігор Білозір, Олександр Зуєв та Володимир Кудрявцев, — написав у вступному слові співак Василь Зінкевич. — Дивно, що навіть пропоноване читачеві на iнтернет-сторінках і видається за правду — й близько нею не є. Чомусь мало хто нині цікавиться у наших пісенних корифеїв, а як же все воно було насправді. Михайло ж не полінувався, познаходив та об’їздив усіх, хто причетний до історії української естрадної пісні, усіх почув, думку кожного врахував».
Після Львова презентації «Золотого віку української естради» відбулися у Києві, Чернівцях, Івано-Франківську та Тернополі.
Захоплення, яке змінило життя
Михайла Маслія знаю давно — як непересічну і талановиту особистість, як людину, яка щиро любить українську пісню і глибоко цікавиться її історією.
Знала і про його численні цікаві публікації у ЗМІ на цю тему та дружні стосунки з багатьма відомими співаками, поетами, музикантами.
І була здивована, коли дізналася, що він навіть приблизно не з «гуманітаріїв» і не з «ліриків».
Після школи закінчив педучилище за спеціальністю «вчитель праці та креслення», потім — механіко-машинобудівний факультет політехнічного інституту, далі — три роки успішної наукової роботи та авторське свідоцтво за розробку… «установки для зварювання кільцевих швів газопроводу «Уренгой—Помари—Ужгород».
Мав можливість потрапити до відомого Київського інституту електрозварювання імені Патона, за державним направленням приїхав на Тернопільський комбайновий завод. Каже, що свою професію любив і працювати йому було дуже цікаво, однак перемогла інша любов.
«Михайле, з чого все-таки почалося твоє таке глибоке зацікавлення цією тематикою?» — запитую.
«Це важко зрозуміти, як воно приходить, — відповідає він. — Мабуть, коли шукаєш себе, то десь знаходиш. Пригадую, вже в першому класі співав«Чорнобривці», «Виростеш ти, сину», «Степом, степом».
Шкільні уроки музики, куди вчитель приносив платівки з різними записами, справляли надзвичайне враження. І вдома в нас було багато платівок з українськими піснями, які мені не набридало слухати по багато разів.
Майже кожну знав напам’ять і міг проспівати.Тоді були справді гарні пісні, найкращі — там усе було вишукано, прекрасна поезія, унікальні мелодії. Вони западали дуже глибоко в серце.
Уже студентом, наприкінці 70-х, постійно ходив на концерти. Познайомився і здружився з Ігорем Білозіром, Василем Зінкевичем, Валерієм Мареничем, а далі вже вони знайомили мене з іншими знаменитостями.
Захоплювався українською естрадою все більше, дуже хотілося дізнатися, як народжуваласята чи інша пісня. Я шукав і знаходив відповіді, коло цих знань поступово розширювалося, захотілося ділитись ними з іншими.
Свій перший матеріал для газети написав про історичний фестиваль «Червона рута-89» і навіть не сподівався, що тодішня тернопільська молодіжка «Ровесник» опублікує його на розворот. Уже через роки почав працювати у львівській газеті «Експрес» і тривалий час вів сторінку «Зустрічі», багато героїв якої стали потім героями моєї книги».
Документалістика та lifestory
«Золотий вік української естради» Михайла Маслія — це понад 1200 сторінок і 216 героїв, які зараз проживають у 19 країнах світу. В основному це співаки, композитори, поети і музиканти, але є і люди зовсім інших професій.
Наприклад, львівська радіожурналістка Марта Кінасевич, теледиктор і ведуча престижних фестивалів, конкурсів та концертів, киянка Тамара Стратієнко, художник-модельєр iз Буковини Алла Дутковська.
Далеко не всі герої є українцями за національністю — серед них, приміром, грузин Вахтанг Кікабідзе і сербка Радміла Караклаїч, болгарин Бісер Кіров і росіянин Олександр Малінін, поляк Чеслав Нємен і азербайджанець Муслім Магомаєв, татарин Ренат Ібрагімов і молдаванка Надія Чепрага.
Є серед імен відомі усьому світу, а є маловідомі для загалу навіть в Україні. Однак усіх їх об’єднує саме українська пісня і всі вони зробили вагомий внесок у її творення чи популяризацію.
Книгу називають і літописом, і енциклопедією, як на мене ж, вона являє собою майстерне поєднання документального дослідження і того, що сьогодні модно називати lifestory. Бо є там і дуже багато про особисте життя героїв — і ліричного, і комічного, і трагічного як iз минулого, так і з недавнього часу.
До того ж історія української естради періоду її найбільшого розквіту розповідається в основному самими її творцями (чи близькими й рідними тих, кого уже нема) та людьми, причетними до цього творення, тому тексти вийшли дуже теплими й емоційними.
Читачі знайдуть у трилогії дуже багато нових цікавих фактів, що були невідомими досі для загалу. І про життя та творчість естрадних зірок, і про історії створення надпопулярних шлягерів, і про людей, які їх «народили», але залишилися за лаштунками всенародної слави. Люди старшого й середнього віку наче повернуться машиною часу в молодість своїх кумирів і свою, водночас дізнаючись про давно відоме таке, чого ніколи не знали.
А для молоді «Золотий вік…» може стати суцільним великим і захоплюючим відкриттям. До речі, коли читала книгу, дуже шкодувала, що ще не існує таких технологій, які б дозволяли просто на сторінках «вмикати» для прослуховування ту чи іншу пісню.
Втім про їх тексти Михайло Маслій потурбувався. Каже, до речі, що оригінальні авторські відшукати було не так то просто, а ті, що їх повно в iнтернеті, містять багато неточностей.
Ретельно збирав і перевіряв також біографічні дані своїх героїв, нерідко витрачаючи купу часу заради одного рядка.
«Щось народжувалося відразу, а до чогось ішов довгі роки… Когось iз піснетворців знайшов сам, а хтось — мене… Не раз, особливо на початку роботи, коли майстри ще мене не знали, інтерв’ю записувались важко, бо співрозмовники неначе ставили невидиму стіну між нами, тож доводилось переконувати, що я не просто прошу поділитись спогадами, а що ми разом документуємо історію нашої естради…А взагалі я дуже щасливий, що мав можливість спілкуватися з цим унікальним поколінням артистів, яким удавалося робити себе і творити славу української культури без жодних продюсерів, директорів і прес-служб» — розповідає він.
І стануть рядки кадрами
— Михайле, що було для тебе найскладнішим у процесі роботи над тритомником?
— Писати про тих, хто відійшов. Це так боляче, а ще болячіше, якщо стається в теперішні дні, коли ти ще вчора з людиною розмовляв, а нині її вже нема. За роки роботи над книгою я здружився з більшістю її героїв. І зрозумів одну важливу річ – якщо є можливість щось дізнатися і записати сьогодні, то біжи, зустрічайся і роби це, бо завтра вже можеш не встигнути. Ніколи не забуду, що легендарний композитор Олександр Білаш помер саме того дня, на який у нас було призначено інтерв’ю… Дякувати Богу, про його творчість потім вдалося дуже багато і цікаво розповісти дружині, народній артистці України Ларисі Остапенко.
— А хто, якщо не секрет, допоміг тобі з таким розкішним виданням фінансово, адже в наш час це дуже дороге задоволення?
— Подяка за таку допомогу є в самій книзі — телевізійному каналові «Еспресо ТВ» і Миколі Княжицькому, тернопільським меценатам Ірині й Тарасові Демкурам та Галині й Михайлові Ратушнякам.
— Знаю, що ти готуєш до друку нові цікаві видання на все ту ж улюблену тематику. Розкажи про них, будь ласка, хоч трохи.
— Уже зовсім скоро, відразу після Нового року, має вийти книга «Україно, ти моя молитва!», в якій зібрав близько двохсот українських хітів 1950—1980-х років iз фотографіями авторів цих пісень та історіями їх створення. Завершив роботу і над книжкою спогадів про незабутнього Ігоря Білозіра, народного артиста України, з яким нас єднала справжня чоловіча дружба впродовж багатьох років, тож це видання буде для мене особливо дорогим. Воно міститиме найрізноманітнішу інформацію від 180 людей, які знали Ігоря, і мені здається, що такої повної і детальної розповіді ще не було про жодного артиста нашої естради.
До наступного львівського Форуму видавців разом iз Миколою Княжицьким та моїм другом, журналістом із Великобританії Богданом Нагайлом, готуємо книгу про легенду української естради Ірену Яросевич (псевдонім Рената Богданська), чиє ім’я довгий час залишалося невідомим не лише для масового українського слухача, а й для колег, бо радянська влада насильно викреслила талановиту українку-емігрантку з історії. Попереду величезний обсяг пошукової роботи, але воно того варте. Як варті окремих книг про них переважна більшість героїв «Золотого віку української естради».
— Відомо також, що буде телевізійна версія твоєї трилогії.
— Таку ідею подав на презентації «Золотого віку…» у Києві директор Палацу «Україна» Роман Недзельський, і вже з Нового року робоча група почне її втілювати.
Це буде своєрідний документальний серіал. На якому саме каналі чи каналах його транслюватимуть, це питання вирішуватиметься пізніше.
Головне зараз — устигнути все відзняти. А також — відшукати всі відеоархіви, для чого теж треба буде попрацювати, як кажуть, у поті чола. Але для мене така робота, коли в результаті знаходиш щось нове і дізнаєшся те, чого раніше не знав, є дуже цікавою, я від неї не втомлююсь. Думаю, що вже навесні глядачі зможуть побачити і оцінити перші фільми.
