У рамках десятого Львівського книжкового форуму, який завершив свою роботу кілька тижнів тому, читацькому загалові було репрезентовано чимало нових видань — книжок художніх, документальних, науково-популярних, і взагалі невизначених жанрів. Різні книжки викликали, відповідно, й різний до себе інтерес. Наприклад, за ажіотажними презентаціями нового роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів» майже не поміченою пройшла поява на стендах Львівського форуму ще однієї книги прози з тим самим прізвищем на обкладинці. Йдеться про нову повість Софії Андрухович «Старі люди», буквально напередодні Форуму випущену в світ івано-франківським видавництвом «Лілея-НВ».
Невичерпний калусько-львівський аутист Юрко Іздрик, якому випала нагода писати передмову до цієї книги, розпочинає свої роздуми з такого глибокого судження: «Те, що світ Софії еволюціонує, річ очевидна...» Нагадаємо читачеві, що саме так — «Світ Софії» — називалася одна з перших рецензій на попередню книгу Софiї Андрухович «Літо Мілени», випущену київським видавництвом «Смолоскип», й ця рецензія була вміщена саме на шпальтах «України молодої» близько року тому.
За час, що минув, світ Софії дійсно видозмінився. Не те, щоб він сам постарів, — ні. Рік — це ще не той час, за який можуть відбутися кардинальні зміни. Але в ньому, в тому світі, з'явилися вони, старі люди. І справа не у фізичному, біологічному, календарному віці. Йдеться, швидше, про гостроту світосприймання — відчуття це, як відомо, загострюється, посилюється саме в людей старшого віку. Оце і є один з ключів до прочитання повісті. Загострення світосприйняття, неначе загострення хвороби, змушує діда й бабцю головного героя Луки вже вкотре брати шлюб (перед тим уже вкотре розлучившись) буквально на перших сторінках твору. Саме загострене світосприйняття доводить іншу головну героїню на ім'я Марта до шизофренічного колупання у тексті пісні «Черемшина». Її, Марту, непокоять два рядки цього шлягера:
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Марті видається, ніби черемшину порівнюють з калиною, хоча насправді ці дві різні рослини просто по-різному квітнуть: черемшина квітне «буйно», а калина — «мов до шлюбу вбравшись». Ото й усього. Але надмірна увага до світу (в даному випадку — до слова) часом призводить до таких-от логічних (силогічних) вибудувань.
Утім повість Софії Андрухович насправді зовсім не про це. Вона, ця повість, — така собі флюктуація, згущення різноманітних історій, що трапляються з героями або переповідаються ними іншим героям. Світ цих історій затишний і погідний, там багато їжі і тепла, всього того, чим можна потішити плоть людської істоти. Світ цей, здається, і справді прогресує, як це стверджує згаданий вище Іздрик, але в прогресуванні цьому нема ні крихти від жахливого словосполучення «науково-технічний прогрес». Софія Андрухович створила книгу, яку приємно читати, вмостившись у зручному фотелі й накривши ноги пледом, — натомість до читання в тролейбусі чи в електричці повість «Старі люди» майже зовсім не придатна.
Не можна не відзначити, як зростає рівень письма молодої авторки в порівнянні з першою книжкою. Тужавішою, пружнішою робиться фраза, вона сміливішає, розгортається, включаючи в себе все складніші періоди. Текст робиться для Софії Андрухович рідним, вона вже не наближається до нього з побожним острахом, а рішуче-сміливо береться до його творення, відчуваючи у собі приплив тієї сили, яку аматори від літератури колись охрестили натхненням.
Для читача знайомство з новим твором Софії Андрухович буде, думається, водночас і відкриттям, і зустріччю з раніше знайомим світом. «Літо Мілени» і «Старі люди» — це не тільки дві окремі повісті, а й два розділи однієї великої повісті. Якщо дивитися під іншим кутом, то Софія Андрухович відтепер приречена все своє подальше життя писати наступні розділи цього безкінечного твору. Адже що сталося один раз, те ніколи не повториться, але що сталося двічі — повторюватиметься знову й знову. Принаймні так стверджує Пауло Коельо в своєму «Алхімікові». Тож нам, читачам, лишається тільки чекати підтвердження процитованої вище сентенції — а це підтвердження має з'явитися у вигляді нових книг з прізвищем Андрухович на обкладинці.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
