Працю Василь Дашенко, талановитий актор, народний артист України, ставив найвище, пам’ятаючи, що місце актора і його кар’єри у мистецтві досягається не галасом, не рекламою, а працею, наполегливою працею, яку вже в момент творчості на сцені окрилює і одухотворює піднесення.
Народився він 31 грудня 1916 р. у місті Кагарлик на Київщині, в родині селянина-бідняка.
На його життєвому шляху випало чимало й успіху, і радості, й випробувань, бо ж вершини мистецтва долаються нелегко.
Після закінчення семирічки працював слюсарем-машиністом на цукровому заводі, навчався у Київському театральному технікумі.
Напередодні Другої світової війни продовжував оволодівати акторською майстерністю у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого.
З дипломом актора добровільно пішов на фронт. Згодом потрапив на Київську студію художніх фільмів.
Із 1946 р. Василь Дашенко пов’язав свою акторську долю з Київським академічним драматичним театром ім. Івана Франка, на сцені якого створив галерею яскравих образів.
Служба в театрі, на сцені приносила йому радість творчості, а глядачам — цікаві зустрічі з його героями у спектаклях. Гострохарактерний актор, він добре відчував форму, мав здатність до гротеску, вмів поєднувати драматизм із комедійними нотками.
Серед кращих його образів на сцені і на екрані були Назар («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Микола («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), цар Ономая («Касандра» Лесі Українки), Дункан («Макбет» В. Шекспіра). Ці та інші роботи були позначені пошуком сценічної правди, глибини образу.
Багато глядачів запам’ятали Василя Павловича в ролях Олега Кошового у «Молодій гвардії» Фадєєва, Гриця у «Степах України» Корнійчука, Вічного у «Голубих оленях» Коломійця тощо. Уже один перелік ролей — психологічно складних, багатопланових, глибоких свідчив про невпинний пошук актором постійної теми в мистецтві, розширення творчого діапазону, бажання ширше розкрити внутрішню суть своїх героїв.
Глядачі з усього Радянського Союзу запам’ятали цього талановитого актора за роллю у фільмі «Винищувачі», де він чудово зіграв у парі з Марком Бернесом.
Творчість наш земляк поєднував з активною громадською роботою. Багато сил віддавав вихованню театральної зміни — понад 25 років поєднував творчу роботу з педагогічною у студії при театрі ім. Франка.
Не стало Василя Дашенка у січні 1985 року. Його іменем названо школу на його малій Батьківщині, у рідному Кагарлику.
В. САНДУЛ, член Всеукраїнської спілки краєзнавців
Київ
