Було на Катеринославщині немале село Темрюк. Не те щоб багате, а й не бідне. Ні в кого із селян не було землі у приватній власності, але щотринадцять років кожна особа чоловічої статі одержувала земельний наділ, яким і володіла 13 років до наступного переділу. Земство побудувало церкву, дві школи, лікарняний комплекс, аптеку. Так і жили собі люди, поки не спалахнула революція. Після неї була громадянська війна, фінська кампанія, Друга світова. А ще був голод 1921-24 рр. та Голодомор 33-го, потім знову голод 47-го. Була колгоспна кріпаччина: робота за копійки без вихідних і відпусток, а на старість — і без пенсії. Усе пережили селяни, усіх витерпіли — і Леніна, і Сталіна, і Хрущова, і Брежнєва. Тяжко-важко, але колгосп звівся на ноги. Прийшла в село електроенергія, дороги покрили асфальтом, з’явилися у селян нові будинки. На початок 90-х у селі було 6 капітальних будівель птахоферми, 2 свинарники, машинний двір, майстерні, комори, тік і найбільша гордість — величезний комплекс із відгодівлі великої рогатої худоби (ВРХ).
Тепер усього цього нема. Зруйновано кошару, свинарники, пташники, на місці комплексу з відгодівлі ВРХ — руїна. Робочих місць нема, молодь їде із села світ за очі. Ті, хто став фермерами, ледь зводять кінці з кінцями, бо від держави ніякої підтримки нема. Багато осель перетворилися на напівзруйновані пустки. Доживають свій вік пенсіонери. Дотацій селяни не отримують, бо ж мають паї, хоча пенсії у них мізерні. Добре, що хоч присадибні ділянки є, то якось животіємо. А тут іще наш агрохолдинг у передчутті продажу землі нав’язує додаток до Договору про оренду землі, в якому закріплює фактично право безстрокової оренди. Чого тільки вартий пункт 53 цього документа: «Умови цього Договору дійсні впродовж усього строку його дії, навіть у випадку, коли після набуття чинності цього Договору законодавством встановлено інші умови, ніж передбачено цим Договором». Селяни з острахом спостерігають за дерибаном землі, який проводять з благословення Держгеокадастру спритники з місцевих рад, і проклинають тих депутатів ВР, котрі збираються землю-годувальницю перетворити на товар. «Проциндрили вже все, що можна, залишилась земля, доберуться і до неї», — так думають селяни.
Ми навіть звертались до депутата ВР від нашого округу, щоб він приїхав до нас у село та почув нашу думку, адже нас тут майже тисяча орендодавців. Не приїхав. Мабуть, десь у «відрядженні» на Канарах чи Мальдівах...
Якщо ж коротко висловити, як змінювалося відношення селян до влади, то воно складається із трьох «н»: надія — недовіра — ненависть. Очевидно, тому і не захотів наш депутат приїхати на зустріч, бо побоявся почути від селян гірку правду про своє владарювання.
